ПП “Стріла” Олександра Лобанцева: контракти з поліцією попри проблеми з якістю та кримінальні справи

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

Генеральний директор енергетичної компанії ДТЕК, Дмитро Сахарук, висловив занепокоєння з приводу загострення енергетичної кризи в Україні, називаючи однією з основних причин дефіцит ракет у системі протиповітряної оборони. За його словами, на кожну українську ракету припадає 5-6 російських, що значно ускладнює захист країни від можливих атак.

Дмитро Сахарук також зазначив, що ситуація з постачанням ракет є критичною і потребує негайного вирішення. Відсутність достатньої кількості оборонних ресурсів створює вразливість для української інфраструктури, що особливо небезпечно в умовах постійних загроз.

Керівник ДТЕК підкреслив, що вирішення цієї проблеми вимагає не лише національних зусиль, але й підтримки з боку міжнародної спільноти. "Нам потрібна допомога наших партнерів для забезпечення стабільності та безпеки нашої енергетичної системи," — зазначив Сахарук.

Він також наголосив на необхідності підвищення ефективності системи протиповітряної оборони та зміцнення співпраці з міжнародними партнерами для забезпечення необхідних ресурсів. Тільки спільними зусиллями можна досягти достатнього рівня захисту та забезпечити енергетичну стабільність в Україні.

Таким чином, ситуація з дефіцитом ракет у протиповітряній обороні залишається однією з ключових проблем, які потребують негайного вирішення для забезпечення безпеки та стабільності енергетичної системи України.

“Якщо ми запустимо 10 ракет, нам знадобиться принаймні 12 ракет у наявній системі ППО… Тому, навіть якщо ми почнемо відновлюватися і ремонтувати, ми не зможемо ефективно захистити відновлені блоки”, — підкреслив він.

Сахарук також висловив критику уряду за недостатнє фінансування приватного сектора та неефективне управління, що призвело до загострення ситуації. Він зауважив, що український приватний сектор практично прирівнюється до нуля через відсутність капіталу і підтримки.

“Для відновлення одного гігавату енергії потрібно близько 1 мільярда доларів, незалежно від джерел енергії”, — зазначив він.

Сахарук закликав до негайного відновлення енергетичних потужностей до початку зими та вважає необхідним розгортання нових генеруючих потужностей для забезпечення стабільної роботи енергосистеми.

Ринок однокімнатних квартир в Україні демонструє значну нерівномірність та фрагментацію, що впливає на доступність житла для громадян. За останніми даними ЛУН, розрив у цінах між містами досяг рекордних показників: від 14,8 тисячі до 68 тисяч доларів США. Така диспропорція свідчить, що можливість придбати власне житло залежить не лише від рівня доходів, а й від географічного розташування, що створює додаткові соціальні та економічні бар’єри для українців.

Львів знову очолив рейтинг міст із найдорожчим однокімнатним житлом: середня вартість становить близько 68 тисяч доларів. Для того щоб зібрати цю суму, львів’янину довелося б працювати без жодних витрат понад 8,5 років. Київ та Ужгород також входять до верхньої частини списку, демонструючи високі ціни, які істотно перевищують середні по країні. У той же час, у менших містах та регіонах із нижчими доходами квартири доступні за набагато нижчими цінами, що створює суттєву нерівність у можливостях для молодих сімей або тих, хто планує придбати перше житло.

Абсолютним “антирекордом” за тривалістю накопичення стала ситуація у Луцьку — майже дев’ять років необхідно пересічному мешканцю, щоб зібрати на однокімнатну квартиру. До другого ешелону дорогих міст увійшли Рівне, Чернівці, Житомир, Вінниця, Черкаси та Одеса — із середньою вартістю житла від 44 500 до 57 600 доларів.

Зовсім інша динаміка спостерігається у містах, що найбільше постраждали від російської агресії. Через втрату значної частини попиту Херсон, Запоріжжя та Миколаїв нині мають найнижчі ціни на “однушки” — від 14,8 до 20 тисяч доларів. Тут на купівлю житла можна накопичити за 2,6–3,3 року — найшвидші терміни по країні.

У Сумах та Харкові ціни також залишаються відносно низькими — 21,5–22 тисячі доларів. Термін накопичення — від 3,4 до 3,8 року, що теж значно менше, ніж у західних регіонах.

У містах центральної та західної України сформувався умовний “середній сегмент”: Кропивницький, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернігів, Полтава та Тернопіль. Тут однокімнатні квартири коштують від 30 до 43,2 тисячі доларів, а мешканцям доводиться відкладати на житло від п’яти до шести років.

Оприлюднена статистика не охоплює тимчасово окуповані території — Донецьку, Луганську області та Крим.