Працівник ТЦК з Білої Церкви придбав Porsche Cayenne — НАЗК виявило порушення на 1,2 млн грн

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Сьогодні, об 11:54, з території тимчасово окупованого Криму було здійснено пуск російської балістичної ракети 9М723 ОТРК “Іскандер-М” по Одесі. Час підльоту та завдання удару — 11:57. Попередньо, удар коригував розвідувальний БПЛА “Орлан-10”, який за напрямком на Одесу було зафіксовано близько 11:00.

Цей удар став причиною не тільки трагедії, яка забрала 10 життів і покалічила 47 людей, а й хвилі жахливої ​​конспірології, проявів людської тупості, що підживили російську пропаганду, а також дуже дивних офіційних заяв.

Але про все по черзі.

Насамперед хочу зазначити, що Одесу регулярно обстрілюють саме балістичними ракетами 9М723 ОТРК “Іскандер-М”, які можуть перехоплювати лише комплекси великого радіуса дії ЗРК Patriot та SAMP/T. Нічим іншим, чи то ЗРК “Стріла-10”, “Бук-М1”, чи NASAMS, IRIS-T і навіть С-300, у тих модифікаціях, які є на балансі у ЗС ЗСУ, неможливо.

Російські окупанти продовжили системний терор міста, що є найважливішим як морський і транспортний вузол, використовуючи постійний сценарій пуску, попередньо розвідувального БПЛА, а вже після нього — задіяння засобу ураження.

Тому про боротьбу з розвідувальними БПЛА варто говорити нарівні з загрозою ударів балістикою. Сьогодні збиття “Орланв-10” об 11:45 передувало самому пуску. Але в цьому матеріалі я говоритиму не про протидії БПЛА, про що й так сказано більш ніж достатньо, а дещо про інші речі. Загальнолюдські, скажімо так.

Після того як в Одесі прогримів вибух, російські пропагандистські майданчики заговорили про локацію, по якій було завдано “успішного” удару, де розташувалася одна специфічна установа. Тут ставимо позначку — запам’ятаємо цей абзац.

Буквально за кілька хвилин… Кілька хвилин! В одеських пабликах соціальними мережами, особливо Telegram, починають масово поширюватися відео з місця трагедії, які не лише дозволяють встановити геолокацію прильоту, а й ступінь руйнувань. Крім того, з’являється відео нібито збиття ракети 9М723, яке потрапило до мережі близько 12:00 і до 12:15 його не запостив лише лінивий.

Тим часом усі ці фото та відео, в перші хвилини після удару російських окупантів по Одесі, з місця трагедії дозволяють ворогові провести дорозвідку без залучення БПЛА та інших засобів. Одесити масово самі ж підказували ворогові та подавали унікальну розвідінформацію!

Кожен, хто опублікував відео з криками “А*єть, який кошмар!”, фактично підставляв оточення та себе особисто на повторний удар. Кожне з цих відео було джерелом інформації для ворога та оперативного реагування на задовільний або ні результат.

Здавалося б, третій рік повномасштабної війни, постійно та з усіх екранів лунає: не знімайте відео та фото роботи ППО, не знімайте місця прильотів, не викладайте це все в мережу різних гівнопабліків. Але ні, ген лемінга в суспільстві невикорінений.

Найбільше здивували особистості, які начебто не просто цивільні особи, тож добре повинні розбиратися в тому, що таке інформація, яка оперативно зливається в мережу. Але ні… Протягом пів години низка одеських ЛОМів, назвемо їх так, уже розповідали про трагедію від першої особи, перебуваючи в епіцентрі руйнувань.

Інстинкт самозбереження? Ні, не чули. Підставити рятувальників, медиків, пожежників і себе коханих під повторний удар? Так, завжди готові!

Я думаю, що не всі дійові особи, які сьогодні ловили хайп на трагедії, до кінця розуміли, під якою вони загрозою перебували та на яку загрозу наражали оточення.

Я не знаю, як іще пояснити людям, які знімають з місць ракетних ударів і викладають інформацію в соцмережі заради привернення до себе уваги, що оптимально це робити після того, як надано першу допомогу постраждалим, через годину чи дві, щоб не наражати всіх навколо на загрозу і не постачати ворога оперативною розвідувальною інформацією. Може, закон якийсь треба ухвалити? Чи вже прийняли, але він не працює, бо не виконується? Я не юрист, то не моя спеціалізація, не знаю.

Але одна справа цивільні, а зовсім інша — офіційні особи.

Офіційні також відзначилися. Наприклад, повідомивши, що над Одесою було збито ракету 9М723. Зрозуміло, коли ракету збивають, уламки падають униз, тож тут жодної провини ППО не може бути. Вина тільки і лише на окупантах. Будь-хто, хто намагається маніпулювати цією темою, — ворог апріорі. І якби ракета не була б збита, то наслідки й жертви були б набагато серйознішими та більшими.

Але, з огляду на офіційну заяву, можна зробити висновки про те, що в районі Одеси вже розміщено ЗРК Patriot або SAMP/T, бо, як я зазначав вище, ніщо інше не може перехоплювати балістику. Тобто офіційно, латентно, підтверджено факт прикриття Одеси цими комплексами.

Насправді це латентне підтвердження було зроблено набагато раніше. У ніч на 17 листопада на Одесу та область було запущено ракети Х-22 і, згідно з офіційною статистикою, за цю добу їх було й збито. Але збиті вони були теж або ЗРК Patriot, або SAMP/T. Тобто про це за натяками людина, яка знається на можливостях ППО, здогадалася, але чи багато ви чули радісних вигуків про те, що були збиті Х-22 і чому це сталося?

Ні. І правильно. Тому що більшість із тих, хто здогадався, розуміють, що хороші новини потребують тиші.

Далі. Статистика загиблих.

Як я писав вище, російська ракета вбила 10 і поранила 47 людей. Але в мене особисто постає питання, кому спало на думку точно вказати професії загиблих? Адже саме за цією інформацією російські окупанти так само зробили висновки про результати удару. Замість узагальнених даних хтось вирішив надати деталізовані. Ось питання, навіщо всім знати, що серед загиблих — слідчі та конвоїри?

Я чудово розумію, що ця нотатка може викликати хвилю негативу з різних боків. Але якщо у кожного, хто сьогодні злив ворогові інформації більше, ніж тільки можна було б собі уявити, причому це стосується як равликів зі смартфонами, що бігали по трупах, як ужалені, так і офіційних структур, що припустилися низки проколів, є що сказати на своє виправдання. ОК. Я визнаю свою неправоту і погоджуся з тим, що на третій рік повномасштабної війни це нормально — знімати місця прильотів, повідомляти ворогові, чим збивали, і деталізувати втрати серед представників силових структур.

29 вересня свій день народження відзначає Андрій Шевченко — видатний український футболіст, а нині голова Української асоціації футболу. Його життєвий шлях є прикладом поєднання спортивної майстерності, громадської активності та відданості своїй країні. Ім’я Шевченка стало синонімом професіоналізму та наполегливості на футбольних полях Європи, а його досягнення надихають нові покоління спортсменів.

Кар’єра Шевченка охоплює не лише виступи за провідні клуби Італії та Англії, а й численні нагороди, включно з «Золотим м’ячем». Проте його роль не обмежується спортом: за межами стадіонів він активно працює над розвитком українського футболу, підтримує молоді таланти та пропагує цінності чесної гри і командної роботи. Його лідерство проявляється не лише у формуванні стратегій для національної асоціації, а й у суспільних ініціативах, спрямованих на зміцнення іміджу України на міжнародній спортивній арені.

Кар’єра футболіста почалася в київському «Динамо» у сезоні 1992/93. Молодий нападник швидко заявив про себе і невдовзі перейшов до «Мілана». Саме з цим італійським клубом Шевченко здобув найвищі нагороди: у 2003 році став переможцем Ліги чемпіонів, а в 2004-му — володарем «Золотого м’яча» як найкращий футболіст Європи. Також двічі ставав найкращим бомбардиром італійської Серії А. У 2006 році він перейшов до лондонського «Челсі» за рекордну на той час суму — 30 мільйонів фунтів. Проте англійський період не став визначальним у його кар’єрі: через травми й конкуренцію Шевченко більше часу проводив на лавці запасних. Після нетривалого повернення в «Мілан» він завершив кар’єру у рідному «Динамо» в 2009 році. Завершивши ігрову кар’єру, Шевченко здобув тренерську ліцензію і очолив збірну України. Під його керівництвом національна команда досягла історичних результатів, зокрема вийшла до чвертьфіналу Євро-2020. Він став наймолодшим головним тренером збірної в її історії. Андрій Шевченко є заслуженим майстром спорту України та має низку державних нагород, включаючи звання Героя України. Його внесок у спорт та імідж країни визнано на найвищому рівні.

Життя за межами футболу стало не менш яскравим. Андрій активно долучився до гуманітарної та громадської діяльності. У 2025 році він виступив на 80-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, закликаючи світову спільноту до рішучих дій задля встановлення миру в Україні. Як голова УАФ, Шевченко ініціював аудит діяльності організації за попередні роки та передав результати відповідним органам. Окрім спортивної кар’єри, він також відомий своєю моделлює життям — знімався у фотосесіях, брав участь у модних показах. Одружений з американською моделлю Крістен Пазік, разом виховують чотирьох синів. За словами Шевченка, саме родина є для нього джерелом сили та натхнення. Політична діяльність спортсмена розпочалася ще наприкінці 1990-х, коли він був членом СДПУ(о) та підтримував Віктора Януковича на виборах 2004 року. У 2012-му балотувався до парламенту в списку партії «Україна — Вперед!», проте кампанія виявилася невдалою. Згодом він переорієнтувався на гуманітарну діяльність. У 2018 році підписав звернення на підтримку Олега Сенцова, а після початку повномасштабної війни активно допомагає біженцям та виступає на міжнародних платформах. У травні 2022 року Андрій став першим амбасадором проєкту United24, створеного для збору коштів на потреби України. Того ж року його обрали віцепрезидентом НОК України, проте він залишив посаду через незгоду з кадровим складом організації. У 2023 році його було призначено позаштатним радником Президента України.

Сьогодні Андрій Шевченко продовжує надихати не лише як футболіст, а й як приклад відповідального громадянина. Його участь у благодійних ініціативах, виступи на міжнародних заходах та активна позиція в умовах війни доводять, що справжній лідер — це не тільки той, хто веде за собою на полі, а й той, хто бере на себе відповідальність у складні часи. Він неодноразово наголошував, що футбол дав йому все, але найцінніше — можливість допомагати людям. І саме цим Шевченко продовжує жити й ділитися з іншими.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

У своїх дописах на Фейсбуці Рудик підкреслив, що така тривала перерва виглядає абсолютно неприйнятною в умовах війни. “Уявіть ситуацію, що ми, військові, зібралися і вирушили на місяць у відпустку. Війна ж зачекає?” — написав Рудик. “Скажете, таке дикунство не вкладається в голові? Ні, цілком реальна картина. Парламент воюючої країни закрили на амбарний замок на цілий місяць, до 21-го серпня. Воєнні законопроекти (а їх зависло немало) – пофіг. Корупція, євроінтеграція, ревізія бюджету – фіолетово. Реформа митниці, де мільярди розтягують по кишенях – не на часі”.

Рудик зазначив, що це рішення може бути вигідним певним групам. “По-перше, без рішення парламенту уряд протягує Бюджетну резолюцію на 25-27 років. А там, знаєте, замороження соцвидатків для холопів, то краще прийняти “по-тихому”. По-друге, треба пригальмувати скандальне питання з УПЦ ФСБ. Трохи пошуміли і вистачить. Приймати не можна, якось невдобно вийде перед союзничками з ОПЗЖ, а може й по-тихому вже виставили московську церкву на торги з русскіми”, — відзначив нардеп-військовий.

Рудик також підкреслив, що “те, що зараз роблять з парламентом – це справжній злочин”. “Руйнувати законодавчий орган і гальмувати з законами, які посилюють нашу обороноздатність, це дурість і робота на ворога”, — додав він.