Експертний аналіз військових можливостей на майбутні тижні: куди націлені дії РФ і їхні можливі наслідки
Висловлювання військового аналітика Костянтина Машовця щодо Харкова та Києва можуть виглядати здивувально, але аналіз показує, що дії Російської Федерації, ймовірно, будуть спрямовані на Краматорськ-Слов’янськ та Курахово-Вугледар. У контексті літньо-осінньої кампанії 2024 року, варто розглядати можливі сценарії дій противника, враховуючи об’єктивні фактори та стратегічні міркування.
Аналізуючи можливі дії РФ, важливо врахувати, що командування противника діє відповідно до стратегічних цілей та обставин. Відмова від такого розуміння може призвести до неправильних висновків щодо їхніх дій. Наразі, два найбільш ймовірні операційні напрямки — це ліквідація Кураховсько-Вугледарського виступу Збройних Сил України та вторгнення в район Харкова.
Ліквідація виступу потребує від РФ вирішення кількох завдань, зокрема, продвинутися до району Курахова та зосередити наступальні сили. Цей напрямок може мати як позитивні, так і негативні наслідки, але враховуючи стратегічне значення об’єктів, його важко ігнорувати.
На даному етапі можна спостерігати, що противник вже активно працює над вирішенням поставлених перед ним завдань. Зокрема, 8-та Збройна Військова Армія, разом із силами 1-го Армійського Корпусу, 20-ою та 150-ою мотострілецькими дивізіями, при підтримці 155-ої окремої бригади морської піхоти та 39-ої окремої мотострілецької бригади, які входять до складу 68-го Армійського Корпусу, настійно намагається прорватися в напрямку Мар’їнка – Георгіївка (загалом до Курахова) та значно зменшити плацдарм Збройних Сил України з півночі (через Побєду, вздовж дороги Мар’їнка – Вугледар) і в напрямку Новомихайлівка – Костянтинівка. Мета таких дій зрозуміла — вимушити українські війська відступити ЗА дорогу Мар’їнка – Вугледар на всій її протяжності.
Проте, на мою думку, не викликає сумнівів те, що в разі досягнення противником цих цілей (особливо, щодо прориву у район Курахова), російське командування очевидно розглядатиме можливості для проведення “глибокої” операції, наприклад, через район селища Успенівка. Причому, активні дії саме на цьому напрямку для противника мають велике значення.
Таке “нависання” плацдарму ЗСУ над комунікаціями у напрямках Донецьк – Маріуполь та Донецьк – Волноваха (з можливістю нанесення ударів на міста Маріуполь та Волноваха) значно ускладнює йому ситуацію. Тому для противника надзвичайно важливо проводити активні наступальні дії саме на цьому напрямку. У цьому відношенні, з точки зору оперативного розгортання наступальних угрупувань, цей напрямок виявляється досить зручним, хоча, звичайно, його важко приховати через відкриту місцевість. Однак наявність зручних комунікацій для маневрування по фронту та перегрупувань, а також для підвозу матеріально-технічних ресурсів, включаючи морський шлях через порти Маріуполя та Бердянська, дозволяє противнику ефективно діяти на цьому напрямку.
Слід зауважити, що противник має можливість провести процес оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань на даному напрямку, використовуючи першу лінію свого головного рубежу оборони, який простягається від Новопетріківки до Волновахи, а також від Волновахи до Олександрівки. Однак, існує значна складність у транспортуванні необхідних матеріально-технічних ресурсів, оскільки залізнична мережа обмежена, а автотранспорт є основним засобом перевезення. Крім того, зазначається, що існуюча залізнична мережа також піддається можливості ударів противника дальнобойними засобами. Основними вузловими пунктами матеріально-технічного забезпечення противника на цьому напрямку є Докучаєвськ, Волноваха, Старобешево, район Петрівського в місті Донецьку та Єгорівка.
У цьому контексті, для виконання завдання виходу на рубіж Дачне – Шахтарське, противнику, можливо, доведеться створити додаткові угрупування поряд з уже розгорнутими військами 8-ї та 29-ї Збройних Військових Армій, з призначеними силами та засобами. Враховуючи досвід минулих операцій російського командування, ймовірно, буде необхідно створити приблизно по одному угрупуванню загальновійськової армії на кожному напрямку. Однак, на сьогоднішній день, існують два можливих шляхи для досягнення цієї мети.
Особисто я вважаю, що перший варіант є більш реалістичним порівняно з другим, особливо з урахуванням фактора часу. Перший варіант набагато коротший та ефективніший, дозволяючи залучити менший обсяг сил та засобів, порівняно з другим, що в свою чергу дозволяє ефективно використовувати стратегічні резерви, хоча й не в повному обсязі.
У висновках до цієї статті можна зазначити, що на сучасному етапі конфлікту в Україні важливо усвідомлювати потенційні дії противника та його стратегічні цілі. Аналізуючи можливі напрямки руху військ Російської Федерації, необхідно враховувати їхні можливості та обмеження, такі як складності у транспортуванні та піддача залізнична мережа можливості ударів противника.
Крім того, важливо звертати увагу на можливі стратегічні маневри та розгортання додаткових угрупувань військ для досягнення поставлених цілей. Враховуючи досвід минулих операцій противника, необхідно розглядати реалістичні варіанти та шляхи досягнення мети, з особливим акцентом на оптимальне використання часу та ресурсів.
Отже, ретельний аналіз та стратегічне мислення допоможуть ефективно реагувати на потенційні загрози та забезпечити безпеку країни у військовому контексті.
