Прикордонник застрелив дезертира

Ця подія спричинила значне напруження в регіоні. Місцеві мешканці повідомляють про посилення заходів безпеки та збільшення військової присутності в районі. Багато хто висловлює занепокоєння щодо можливості подальшої ескалації ситуації.

Український військовий пише про спробу прориву росіян у Сумській області, яка відбулася позавчора.

Наступ був у районі сіл Чуйківка, Рожковичі та Ситне.

«Після тривалої артпідготовки, та обстрілів з мінометів, зайшли ДРГ. Серед наших військових багато 300. Але росіян вибили. Люди в Дружбі сидять зараз без зв’язку, світла, інтернету», – пише військовий.

Генштаб у вівторок також повідомляв про диверсійно-розвідувальну діяльність РФ у прикордонних районах Сумської та Чернігівської областей.

Нагадаємо, росіяни регулярно роблять спроби вилазок ДРГ на півночі України, а глава ГУР Буданов ще в травні говорив про можливу спробу прориву в Сумській області.

Донька обвинуваченого у державній зраді проросійського політика Віктор Медведчук та колишньої телеведучої Оксана Марченко — Дар’я Медведчук — офіційно стала громадянкою Російська Федерація. За наявною інформацією, 24 жовтня 2025 року 21-річна Дар’я отримала паспорт у підрозділі МВС Росії в Москва. Відомості про зміну громадянства з’явилися на тлі тривалого суспільного резонансу довкола діяльності її батька та його політичної позиції.

Згідно з оприлюдненими даними, процедура оформлення документів відбулася у встановленому порядку. У паспорті Дар’я зазначена під своїм прізвищем, без змін особистих даних. Факт отримання російського громадянства викликав активне обговорення в українському інформаційному просторі, адже родина Медведчука протягом багатьох років перебувала в центрі політичних та медійних подій.

Дар’я Медведчук є похресницею президента РФ Володимира Путіна та Світлани Медведєвої — дружини заступника голови Ради безпеки РФ Дмитра Медведєва.

За даними видання «Верстка», 13 лютого 2026 року Дар’я Марченко стала генеральною директоркою російських компаній «Алмирида Инвестментс» та «Рад-Эв». Остання компанія володіє віллою Віктора Медведчука в окупованому Криму.

Видання «Медуза» раніше повідомляло, що з 2021 року донька Медведчука проживає у Москві. Того ж року вона вступила на бакалаврат Вищої школи економіки за спеціальністю «Управління бізнесом».

У лютому 2022 року Оксана Марченко перетнула українсько-білоруський кордон у супроводі чоловіка. Раніше повідомлялося, що Медведчук мав контакти зі спецслужбами, а проти нього в Україні тривають кримінальні провадження.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.