Реакція Київського метрополітену на скарги щодо закритих укриттів під час повітряної тривоги

Президент Польщі Кароль Навроцький підписав закон, яким подовжено термін дії особливих програм захисту для українських громадян, що виїхали до країни через війну. Відповідно до документа, чинність цих програм триватиме до 4 березня 2026 року. Після цієї дати тимчасовий захист, що діяв від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, буде скасовано.

Новий закон передбачає низку змін у правилах перебування українців на території Польщі. Зокрема, для отримання соціальної допомоги на дітей відтепер необхідно, щоб хоча б один із батьків мав офіційне працевлаштування в країні та сплачував податки. Додатковою умовою стало регулярне відвідування дитиною навчального закладу — школи чи дитячого садка.

Голова адміністрації польського президента Збігнєв Богуцький заявив, що нові обмеження також торкнуться доступу до безкоштовних медичних послуг та інших пільг для тих, хто не працює. За його словами, ці зміни покликані запобігти так званому «соціальному туризму» з України за рахунок польського бюджету. Після завершення дії особливого захисту в 2026 році українські громадяни будуть розглядатися на загальних умовах для іноземців, без додаткових преференцій. За словами Богуцького, новий закон — останній у межах чинної формули допомоги. Окрім вже підписаного закону, найближчим часом президент Польщі має представити у Сеймі два нові законопроєкти. Перший стосується зміни умов набуття польського громадянства: пропонується збільшити термін необхідного проживання у статусі біженця з двох до десяти років.

Другий законопроєкт стосується заборони публічної демонстрації символіки Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА), а також запровадження відповідальності за «спроби поширення неправдивої інформації про Волинську трагедію».

Аналітики вважають, що ці законодавчі ініціативи можуть вплинути як на внутрішнє становище українських біженців у Польщі, так і на міждержавні відносини між Києвом і Варшавою.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Указ президента України № 64/2022 свідчить, що під час дії воєнного стану військовозобов’язані чоловіки від 18 до 60 років не можуть покинути територію України, оскільки триває мобілізація. УНІАН з’ясував, хто став винятком і як зараз можна перетнути кордон тим, хто не хоче, щоб їх торкнулася мобілізація.

Колишній депутат київської обласної ради, адвокат Роман Сімутін ексклюзивно в коментарі УНІАН розповів про тонкощі процедури.

Щоб безпечно і законно перетнути кордон України, важливо знати не тільки про те, зі скількох років можна виїхати за кордон, а й про те, якими шляхами це можна зробити. Вік тут не такий важливий – під час мобілізаційних заходів чоловіки до 18 років і після 60 років спокійно можуть переміщатися світом. За словами експерта, для виїзду за кордон, насамперед, у людини має бути довідка від ТЦК про надану відстрочку від мобілізації.

Для всіх інших вікових категорій необхідні підстави, визначені ч. 1 ст. 23 закону про мобілізацію, зокрема, такі:

Чи може студент виїхати за кордон? Так, якщо він навчається за денною формою, є учасником програми академічної мобільності та не вважається призовником. Усім студентам, які бажають виїхати з України, необхідно мати ступінь бакалавра або магістра за будь-якою спеціальністю будь-якого фармацевтичного, медичного або ветеринарного ВНЗ країни.

Однак Сімутін акцентує увагу на тому, що студентам від 18 до 22 років дуже складно покинути країну.

Чинні законопроєкти і постанови КМУ сходяться в тому, що будь-який співробітник із бронею від підприємства може виїхати за межі країни. Причин може бути дві – службове відрядження або відпустка з поверненням назад. Заброньований співробітник не може перебувати за кордоном довше терміну, прописаного у відрядному листі.

Актуальний військово-обліковий документ зі штрих кодом у письмовій формі або електронному вигляді, наказ про відпустку або документи на відрядження, документи, що підтверджують право на бронь – ось що потрібно, щоб виїхати за кордон із таким статусом.

Мало хто з військовозобов’язаних точно знає, чи можна з відстрочкою виїхати за кордон, якщо її отримано на законних підставах. За законодавчими нормами України зрозуміло, що відстрочка від мобілізації не є причиною для виїзду з країни. Цей документ може лише перенести термін призову на пізніший. Навіть якщо відстрочка є, до неї мають додаватися й інші документи, які прикордонна служба вважатиме вагомим аргументом для того, щоб пропустити людину.

Сімутін навів два приклади чоловіків, яким в існуючих реаліях найпростіше покинути країну. За його словами, це люди з інвалідністю і ті, хто не придатний до несення служби з виключенням з військового обліку.

Якщо людина втратила громадянство України або досягла граничного віку перебування в запасі, а також не придатна до несення служби, її може бути виключено з військового обліку – чи можна виїхати за кордон у такому разі? Так, але йому обов’язково потрібно мати при собі військово-обліковий документ, що підтверджує це.

Тим, кому більше 60, не потрібен військово-обліковий документ, така особа може перетнути кордон за паспортом. Особи без громадянства України теж можуть виїхати з території країни, якщо пред’являть паспорт іншої держави.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.