Регулярні обстеження як ключ до раннього виявлення онкологічних захворювань

Комісія Верховної Ради України планує перевірити хід будівництва фортифікацій на північному кордоні з Білоруссю. Про це заявив Михайло Цимбалюк, заступник голови спеціальної комісії з питань контролю за додержанням законів, належить до фракції "Батьківщина".

Згідно з інформацією, наразі контроль за будівництвом фортифікаційних споруд вже здійснюється у Харківській області та інших регіонах України.

За словами Цимбалюка, комісія Ради перевірить будівництво на території Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей, де також зазначені зауваження до цих робіт.

Очікується, що інспектори ретельно перевірять всі аспекти будівництва, щоб забезпечити відповідність процедур та нормативів, а також уникнути можливих порушень.

“У нас не тільки Харківщина, тривожні сигнали є з інших областей. І наше завдання перевірити цю інформацію і встановити істину. Це дуже чутлива тема, і ми прекрасно усвідомлюємо, що більшість цих матеріалів мають ступінь обмеженої державної таємниці”, – сказав Цимбалюк.

Він зазначив, що інколи ціна робіт і одного й того ж будівельного матеріалу “коливається в рази”.

Лише цього року на фортифікації з бюджету виділили майже 38 мільярдів гривень.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

На службі олігархів

Відома своєю участю у справах із багатомільйонними позовами, Барсук отримала репутацію судді, чиї рішення часто дивовижним чином співпадають із вигодами багатих клієнтів. Наприклад, лише у 2009 році вона ухвалила 15 рішень на користь “Альфа-банку” — установи з російським корінням. А через кілька років, у 2015-му, її ім’я згадувалося в аудіозаписах, де нардеп Сергій Алєксєєв начебто доручив переказати їй 5 тисяч доларів за “послугу”. Скандал швидко вщух, а Барсук продовжила “успішну кар’єру”.

Зокрема, Барсук брала участь у справах, які стосувалися олігарха Ігоря Коломойського. У 2009 році вона сприяла скасуванню боргу “Нікопольського заводу феросплавів” перед “Приватбанком” на 35 мільйонів доларів. Якщо вірити джерелам, стандартна “такса” для таких рішень — 5% від суми позову, тобто 1,75 мільйона доларів.

Інша справа стосувалася “Укрнафти”, де суд постановив виплатити компанії майже 2 мільйони гривень із держбюджету. Хоча винагорода для судді в цьому випадку була значно меншою, таких справ у її практиці були десятки.

Розкішне життя

Відповідно до декларації, Барсук офіційно отримує близько 170 тисяч гривень на місяць. Проте реальний стиль її життя свідчить про інші джерела доходів: розкішне весілля із виступами Тіни Кароль та Ольги Полякової, дорогі подорожі, преміальні авто та елітна нерухомість. Її молодший син проживає у Великій Британії, де навчається в коледжі з річною вартістю 27 тисяч фунтів стерлінгів.

Навіть у 2009 році, маючи зарплату 4 тисячі гривень, суддя вже володіла квартирою вартістю 400 тисяч доларів.

Коли мова заходить про декларації українських чиновників, навіть найвибагливіший читач може бути здивований. Справжній скарб серед цих документів – декларація судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук. Мільйонна нерухомість, елітні авто та фантастичні подарунки у сотні разів перевищують її офіційний дохід.

Лише за минулий рік Марина Барсук задекларувала 12 об’єктів нерухомості: від гаражів до приватних будинків та земельних ділянок. Примітно, що більшість із них оформлена на членів її родини: чоловіка, свекра, маму і навіть сина.

Зокрема, у 2023 році, в розпал війни, суддя придбала приватний будинок площею 222 м² за 9 мільйонів гривень, а також земельну ділянку вартістю майже 11 мільйонів.

Із цікавого — у декларації значиться квартира у Великій Британії, яку начебто придбали ще в 1970 році. Тобто, за радянських часів, коли навіть виїзд за кордон був проблематичним. Як родині пані Барсук вдалося придбати житло в Британії — загадка. А право власності на цю нерухомість наразі має старший син судді, Тимур Привалов.

Судячи з декларації, Марина Барсук разом із родиною є шанувальницею бренду Mercedes-Benz. Її автопарк вражає:

Сумарна вартість цього автопарку перевищує 18 мільйонів гривень. Що цікаво, усі транспортні засоби зареєстровані на членів родини судді.

“Подарунок” вартістю 20 мільйонів

Особливу увагу привертає пункт декларації про подарунки. У 2023 році чоловік пані судді отримав грошовий презент у розмірі 20 мільйонів гривень від свого батька, Миколи Барсука. Однак, пенсія дарувальника — всього 80 тисяч гривень на рік. Якщо вірити офіційній інформації, йому знадобилося б 250 років, аби зібрати таку суму.

Щедрий чоловік Марини Барсук не залишився в боргу: того ж року він передарував ті самі 20 мільйонів гривень своїй дружині. Така “кругова економіка” виглядає як проста схема легалізації коштів.

Декларація також свідчить про те, що сім’я Барсук володіє значними заощадженнями:

Проте, на банківських рахунках родини зберігаються скромні суми. Наприклад, на рахунку свекра Марини Барсук — лише 39 гривень.

Історія Барсук — це лише один із численних прикладів, що демонструють, як судді обслуговують інтереси еліт. Відсутність реакції правоохоронців на невідповідність доходів і стилю життя лише підтверджує масштаби корупції.

Як довго триватиме цей “театр правосуддя” і що може стати каталізатором змін? Питання залишається відкритим, але відповідь на нього — справа кожного українця, який мріє жити у правовій державі.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.