П’ятниця, 31 Липня, 2026

Російська агентура та колаборанти в Україні: виклики для національної безпеки

Важливі новини

Фахівці назвали звички, які можуть скорочувати тривалість життя

У сучасному світі щоденні звички нерідко формуються під впливом зручності, технологій і ритму життя. Однак деякі з них, на думку медиків і психологів, можуть серйозно шкодити здоров’ю та знижувати тривалість життя. 1. Постійна залежність від інтернету На думку фахівців із NYU Langone Health System, легкий доступ до онлайн-пошуку знижує активність мислення. Людина перестає самостійно аналізувати […]

Статки екскерівника інституту судових експертиз: майно та доходи, що не співпадають

Колишній директор Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Сергій Розумний опинився в центрі суспільної уваги через невідповідність між офіційними доходами та реальним стилем життя його родини. У 2024 році його офіційна заробітна плата складала близько 50 тисяч гривень на місяць, проте оприлюднені відомості свідчать про значно більші фінансові можливості.

Родина Розумного є власником двох квартир у столиці, ринкова вартість яких перевищує 5 мільйонів гривень. Крім того, на них зареєстровано кілька об’єктів нерухомості в інших регіонах України. Додаткову увагу привертає колекція швейцарських годинників Rolex, оцінена більш ніж у 125 тисяч євро, а також придбаний у 2024 році новий автомобіль Porsche Cayenne. Окремо джерела повідомляють про наявність у сім’ї значних сум готівкових коштів — мова йде про мільйони гривень.

Через підконтрольні юридичні та фізичні особи, зокрема ГО «Громадська ініціатива розумних рішень», здійснювалося виведення бюджетних коштів та їхнє відмивання за допомогою фіктивних операцій і конвертації у готівку. Ця діяльність відбувалася за мовчазної згоди керівництва Міністерства юстиції та НАЗК, які досі не відреагували на сигнали про невідповідність задекларованих доходів і майна.

Відсутність належного контролю ставить під сумнів ефективність роботи антикорупційних органів і їхню спроможність протидіяти чиновницькій безкарності, створюючи ризики для державного бюджету та довіри громадян.

Як «перезавантажити» мозок після інтенсивної розумової діяльності

Інтелектуальна праця виснажує не менше за фізичну. Проте якщо тілу легко дати відпочинок, просто зупинившись, то мозок часто продовжує «працювати у фоновому режимі» навіть під час вихідних чи відпустки. Щоб по-справжньому відновитися, потрібен особливий підхід до відпочинку — той, який дійсно дозволяє ментально перезавантажитися. Лайфкоуч Віталій Курсік пояснює, що не всі звичні варіанти відпочинку є […]

Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

В обох випадках завжди є сильніший, правила для якого відрізняються від загальних. Це замкнуте коло дещо нагадує реалії часів станових монархій, коли всі мають визначені і прописані ролі, існує усталений порядок речей, а будь-які зміни є аномаліями. Лиш українцям у цій системі координат не сидиться на місці. Вони раз у раз перевертають усе з ніг на голову й шукають своє місце під сонцем. Принаймні останнім часом, зазначає видання ZAXID.net.

У підручниках з історії України ми десятиліттями спостерігали образ безправного українського народу. Гніт, полонізація, русифікація, утиски… Проте світ дещо інший. Він непередбачуваний і несправедливий, містить багато підлості й непослідовності. Однак, навіть цього не помічаючи, ми живемо поруч із дивовижними людьми. Вони гідні захоплення й написання про них книг, зйомки фільмів. Виклик усталеному порядку та несправедливості, багаторічним пропагандистським кліше – кредо багатьох наших співвітчизників. Власне це і є шлях до набуття Україною суб’єктності. Не всім він подобається, але інакше не буває.

Проголошення незалежної України відбулося фактично і юридично, але до свідомості людей (часто і самих українців) це дійшло далеко не зразу. Нас довго сприймали за росіян і такими себе бачили багато українців. Одні й інші користувалися дивними й ефемерними конструктами на кшталт «русскіє». Вважали, що кажуть про всіх, хто жив у Російській імперії і Радянському Союзі.

Про тих, які, в їхньому сприйнятті, волею випадку та обставин, не стали частиною Російської Федерації. При цьому вони ще й згадують якусь «Росію». Проте власне «Росії» ніколи не існувало. Є люди в Україні, Білорусі, Казахстані тощо, які вважають себе «русскімі» і бачать у цьому зв’язок з «Росією», але назва тієї держави на болотах – Російська Федерація. Перед тим був СРСР. Ще раніше Російська імперія. До неї Московія. «Росії» не було і зараз немає. Є Україна, Білорусь і Російська Федерація. «Росія» – лиш у схемах російських пропагандистів.

Їм вигідно поширювати нісенітниці про князя Володимира, «правителя Росії» або про єдиний історичний шлях і спільну колиску, тобто брехню про українців, білорусів і росіян, які нібито є одним народом. У це вкладають великі гроші, про це без упину торочить їхня пропаганда, довільно інтерпретуючи події минулого у вигідному для себе ключі.

«Дослідження» в такому дусі пишуть у Російській Федерації, на Заході та й у нас. Донедавна це взагалі був домінантний політичний наратив, коли говорили про Східну Європу. Цей простір вважався російською сферою впливу. Така матриця, усталена й закореніла, але побудована на брехні й несправедливості, не передбачала коректур і всіх влаштовувала. Подекуди від такого мислення бояться відступити досі. Наприклад, на Заході.

Дії й позицію Російської Федерації можна пояснити, якщо бути свідомим політичного мракобісся, яке там буяє. Імперської діареї, що властива політикуму, елітам і значній частині їхнього населення. Дивною є поведінка цивілізованого світу.

Постійно апелюючи до раціонального мислення й загальнолюдських цінностей, колективний Захід так і не наважився поставити під сумнів тиражовані росіянами вигадки. Навіть попри те, що не всі з них історичні чи нейтральні. Більшість – ксенофобські й суперечать цінностям Заходу, а значна частина – політичні й відверто спрямовані проти Європи.

Проте це ніколи нікого не хвилювало. Пихаті росіяни вирізнялися зверхністю й підлістю, куди б не закинула їх доля. Упередженість і деспотизм фонтанували російські владні особи на міжнародному рівні. Усіх все влаштовувало. Це сприймали за норму. «Дітям Сталіна» можна. Лише коли руки росіян стали по лікоть у крові, адекватна частина світу зрозуміла, що так тривати більше не може.

Хоча критикувати світ за світоглядну незрілість чи брак принциповості ми не можемо. Навіть після проголошення незалежності багато українців довго вірили російській пропаганді, дивились російські фільми і слухали тиражовану росіянами музику.

Українське вважали неякісним і не помічали, що російська продукція отруєна пропагандою і зневагою до всього людського. Масштабність цих процесів була такою, що виникало відчуття, наче нам готують теплу ванну. Ціль – ще одна Білорусь, тобто деполітизована пустеля, зі жителями якої можна робити все, що заманеться. Тоді й взяли слово свідомі українці.

Від 2004 року і досі українці неодноразово міняли хід історії. Це були внутрішні питання. Як оскарження результатів виборів у 2004 році. Події масштабні. Як Революція гідності та відбиття російської агресії, що потрапило в поле зору всього світу.

Цей момент часто за лаштунками, але українці неодноразово брали ініціативу у свої руки в найнесподіваніші моменти і міняли усталений порядок. Це руйнувало «договірняки», ламало плани політикам, які по-чемберленівськи «вирішують» питання.

Коли здавалося, що виходу немає, своє слово казали українці. Валили Радянський Союз, зокрема, росіяни. Скажімо, коли Боріс Єльцин закликав своїх прихильників виходити на протести. Проте поховали СРСР, між іншим, українці, які в грудні 1991 року проголосували на референдумі за незалежність. Згодом ця карта стала політичним козирем Леоніда Кравчука.

Демократичні протести українців у 2004 році дозволили Віктору Ющенку, чи не найуспішнішому в історії нашої країни прем’єр-міністру, відновити справедливість і стати президентом. Українці міняли хід подій під час Революції гідності та в часі злочинної агресії Російської Федерації проти нашої країни. У першому випадку від нас не очікували такої згуртованості й волі, у другому – стійкості.

На жаль, жоден із цих несподіваних маневрів українське суспільство не зуміло трансформувати в системні й послідовні політичні реформи, які дозволили б створити ефективні державні органи, справедливі суди та рівні для всіх правила.

У моменті з проголошенням державної незалежності України в 1991 році був фактор несподіванки й ламання усталених порядків. Фактор несподіванки спрацював і під час подій 2004 року, 2013-2014 років, а також у 2022-му. Під час Помаранчевої революції в потенціал та самоорганізацію українців не вірили бандити з Партії регіонів, які хотіли прийти до влади шляхом фальсифікації виборів.

Під час Революції гідності українці сколихнули весь світ, показавши найбільш демократичним країнам, еліти яких забули значення слів «цінності» й «демократія», що таке воля, принципи і самобутність. Перегородивши шлях путінській чумі, українці розбили цинічні плани й очікування колективного Заходу про окупацію частини України російськими військами та наступну партизанську війну на цих територіях.

Прикладом раптових і несподіваних дій українців можна вважати й операцію ЗСУ на теренах Курщини. Ми досі достеменно не знаємо, якими були цілі цієї операції та в якому контексті бачить ці події Генеральний штаб ЗСУ, але цей наступ став несподіванкою для людей в Україні, на Заході і в Росії.

На адресу операції української сторони звучало багато критики. Проте незаперечним є те, що вона підняла дух і дала надію українцям. Не менш важливо, що ці раптові масштабні дії розвіяли низку міфів російської пропаганди. Було розрубано й гордіїв вузол настроїв на Заході, який, таке враження, почав шукати шляхи примирення сторін – навіть шляхом суттєвих поступок України.

Курська операція триває і має певні позитивні наслідки для української сторони. Проте й ейфорія від неї спала. Над нами знову загроза заморозки війни на невизначених (вважай – невигідних для України) умовах. На Заході поступово повертаються до політики розведення руками і перебігання між краплинками.

Вкотре українці перевернули усе з ніг на голову, але чи принесе це користь для нашої країни в довготерміновій перспективі? Ситуативний розрив шаблону працює, але не так довго, як цього хотілося б. Очевидно, що ні виграти війну, ні збудувати ефективні державні інститути ситуативними стрибками не вийде.

Українці мали безліч нагод, щоб у цьому переконатися. Одне й інше потребує стратегічного і продуманого плану, бачення. Якщо цього не буде, нас надалі чекатимуть гойдалки настрою й очікувань. Перевалювання між ейфорією, що сягає хмар, та нестерпною рутиною, яка тягне на дно. Ми, зрозуміло, сподіваємося на перше, але в якийсь момент може переважити друге.

Євген Гулюк

ЄС може відкрити перший переговорний кластер для України у червні

Європейський Союз готується до значного кроку на шляху інтеграції...

Станом на червень 2026 року Державне бюро розслідувань України веде понад 3000 кримінальних справ, пов'язаних із порушеннями національної безпеки, з яких понад 2000 – це випадки державної зради, а близько 800 – колабораційна діяльність. У рамках цих проваджень вже оголошено підозри 1700 особам, а до судів направлено понад 1400 обвинувальних актів. Понад 500 осіб наразі перебувають у розшуку.

Правоохоронні органи, включаючи Службу безпеки України, ДБР та Офіс Генерального прокурора, постійно інформують про випадки, коли особи передавали інформацію російським військовим про місця дислокації українських військ, військові об'єкти та критично важливу інфраструктуру. Серед правопорушників виявилися колишні члени окупаційних адміністрацій, а також особи, що займалися незаконним присвоєнням українського майна для окупантів. Частина справ ведеться заочно, згідно з українським законодавством.

Одним з яскравих прикладів є заочний вирок екс-очільнику окупаційної адміністрації Херсона Олександру Кобцю, який отримав довічне ув’язнення за державну зраду та колаборацію. Після звільнення Херсона він втік разом із російськими військами. Державні активи, які перебувають за кордоном, не можуть бути конфісковані на основі лише українського судового рішення; для цього потрібні міжнародні механізми правової допомоги.

Сучасна війна також характеризується новими формами роботи російських спецслужб, зокрема через цифрові платформи. Вони почали активно використовувати так званих «одноразових агентів», які виконують окремі завдання без глибокої підготовки. Ця зміна дозволяє зменшити ризики для організаторів, адже в разі затримання одного з виконавців система залишається дієздатною.

Дослідження підтверджують, що ці агентурні моделі не обмежуються лише Україною – подібні схеми були виявлені в країнах Європейського Союзу. Так, у вересні 2024 року в Україні був затриманий коригувальник, який передавав координати українських військових через Telegram, пояснюючи свою діяльність бажанням повернутися до родини в окупованому Бердянську.

Поряд із цим, частина російських громадян, які виступають на боці України, формують добровольчі загони. Їхні мотивації та ставлення до свого суспільства розглядаються в численних інтерв'ю, де бійці висловлюють бажання боротися за справедливість і протистояти репресіям.

Однак, ризики пов'язані з такою співпрацею залишаються високими. Спеціальні служби України повинні бути обережними, оскільки існує загроза проникнення російських агентів у ряди добровольців. Це вимагає постійного моніторингу та перевірки.

В Україні наразі також обговорюється питання конфіскації майна колаборантів. Історичні приклади зразка американської революції та французької революції показують, як держави використовували конфіскацію не лише як покарання, а й як спосіб поповнення своїх фінансів. В Україні мова йде про тисячі залишених активів, які можуть стати ресурсом для відновлення країни.

Складність повернення майна пов'язана з тим, що активи часто оформлені на третіх осіб або перебувають за кордоном. Тому Україні потрібно забезпечити ефективні механізми для доведення зв'язку майна з конкретними особами, щоб уникнути юридичних труднощів у майбутньому.

Психологічні аспекти колабораціонізму вказують на те, що мотиви можуть бути різноманітними: від ідеологічних до прагматичних. Це ускладнює питання відповідальності і справедливості. Таким чином, Україна стоїть перед серйозними викликами у боротьбі з колабораціонізмом та забезпеченні національної безпеки.

Останні новини