Росія хоче використати США для легалізації окупації

Обидва мости включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Цей статус, хоча і підкреслює їхню історичну та культурну цінність, створює значні перешкоди для проведення необхідних ремонтних та модернізаційних робіт.

Метро та міст Патона у Києві внесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятки архітектури та містобудування, науки й техніки місцевого значення та мають охоронні договори. Міст ім. Є.О. Патона через р. Дніпро було збудовано в 1953 році, міст Метро — у 1965 році, та відтоді на них жодного разу не було проведено капітального ремонту. Одна з причин — неможливість узгодити вид робіт із Міністерством культури та здійснити вилучення споруд на час ремонту з реєстру пам’яток архітектури, адже законом передбачено, що вилучення з Реєстру здійснюється лише у разі, якщо пам’ятку зруйновано або пам’ятка втратила предмет охорони, що визначено у паспорті об’єкта.

Міст Патона був запроєктований за нормами 1948 року. Наказом Комітету охорони та реставрації пам’яток №10 від 16.05.1994 р. міст ім. Є.О. Патона зараховано до нововиявлених пам’яток архітектури. У 1995 році міст отримав визнання Американської асоціації зварювання як видатна зварна конструкція. ​У 2008 році міст ім. Є.О. Патона було внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення (наказ Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 №1285/0/16-08 охоронний № 530-Кв).

Для ремонту таких мостів можливий тільки один вид робіт — реставрація, яка передбачає відновлення технічних характеристик конструкцій мосту, не змінюючи їхнього зовнішнього вигляду та параметрів. Але через фізичний і моральний знос, зміну інтенсивності руху та ваги транспортних засобів такі мости потребують нових рішень для будівництва та ремонту.

Саме через це Агентство відновлення розглядає варіант побудови нового мосту поруч із мостом Патона замість його ремонту. Основним недоліком такого варіанту є інтеграція його у транспортну систему міста та побудова з’їздів і заїздів на основні транспортні магістралі. Наприклад, на сьогодні залишаються недобудованими з’їзди з Дарницького мосту, рух яким було відкрито ще 2011 року. Також термінового ремонту потребують магістральні трубопроводи з надання теплопостачання та гарячої води жителям мікрорайонів Русанівки та Березняків, які прокладені в межах конструкцій прогонової будови мосту Патона. Ремонт магістральних трубопроводів можливо здійснити тільки під час проведення повної реконструкції мосту. Тож питання саме щодо реставрації мосту Патона має бути вирішено комплексно та передбачатиме водночас ремонт магістральних трубопроводів.

Міст Метро звели на місці зруйнованого під час Другої світової війни мосту. Обʼєкт входить до комплексу споруд “Станція метрополітену “Дніпро”— міст Метро”, що наказом Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 Nº1285/0/16-08 визнано памʼяткою архітектури та містобудування, науки і техніки місцевого значення, охоронний Nº 529-Кв (власне міст Метро має охоронний Nº529/2-Кв). Обʼєкт розташований у межах памʼятки ландшафту та історії місцевого значення “Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра” (наказ Міністерства культури і туризму від 03.02.2010 Nº 58/0/0/16-10).

Конструкція мосту Метро за радянських часів була експериментальною. Загалом таких мостів було лише кілька в СРСР, а на сьогодні єдиний залишився у Києві, інші — розібрали. Міст не відповідає вимогам чинних норм щодо вантажопідйомності та безпеки руху (недостатній габарит проїзних частин і недостатня висота огородження проїзної частини).

Необхідність зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів обумовлюється такими причинами:

Отже, зняття статусу пам’ятки архітектури зі стратегічно важливих мостів є необхідним кроком для гарантування їхньої безпеки, надійності та ефективності в сучасних умовах.

Необхідно вносити законодавчі зміни та розробляти спрощені процедури стосовно подальших дій об’єктів, які вже віднесені до пам’яток, що дадуть змогу проводити реконструкцію та заміну стратегічно важливих мостів. Також на законодавчому рівні слід розглянути заборону визнавати стратегічні об’єкти пам’ятками, що значно впливає на подальші заходи щодо їхньої експлуатації та ремонту.

Одеський банкір та голова фракції "Слуга народу" у Одеській міськраді, Вадим Мороховський, опинився під слідством через можливу причетність до схеми незаконного отримання контролю над зерновим терміналом "Олімпекс". Це питання привернуло значну увагу громадськості та правоохоронних органів.

Основні деталі справи

За наявною інформацією, справа стосується ймовірної незаконної діяльності, яка включає спроби отримати контроль над стратегічно важливим об'єктом — зерновим терміналом "Олімпекс". Роль Вадима Мороховського у цій схемі наразі розслідується, і йому може загрожувати до 12 років ув’язнення, якщо його провина буде доведена.

Інші фігуранти

Крім Мороховського, в розслідуванні згадуються імена бізнесменів Сергія Грози та Володимира Науменка. За даними слідства, вони також можуть бути втягнуті у цю справу, що додає їй масштабності та складності.

Реакція суспільства

Справу активно обговорюють в медіа та серед громадськості. Важливість прозорості та неупередженості слідства підкреслюється багатьма експертами. Від цієї справи залежить не тільки репутація окремих осіб, але й довіра громадян до правової системи та антикорупційних заходів у країні.

Подальші кроки

Наразі слідство триває, і всі обставини справи ретельно вивчаються. Важливо, щоб усі процесуальні дії здійснювались у відповідності до законодавства, забезпечуючи справедливий розгляд та захист прав всіх сторін.

Висновок

Ситуація навколо Вадима Мороховського та інших фігурантів справи про зерновий термінал "Олімпекс" є показовою для оцінки стану боротьби з корупцією в Україні. Громадськість очікує на прозоре і неупереджене слідство, яке дозволить встановити істину та забезпечити справедливість.

Скандал навколо зернового терміналу “Олімпекс” в Одеській області набирає обертів. З кожним днем стає відомо про все більше порушень законодавства, які могли допустити його власники – бізнесмени Сергій Гроза і Володимир Науменко. Цього разу йдеться про ймовірну змову між Грозою, Науменком та їхнім давнім приятелем – головою правління банку “Восток” та за сумісництвом головою фракції “Слуга народу” в Одеській місцевій раді Вадимом Мороховським.

Раніше ми розповідали, як Мороховський допоміг Грозі і Науменко отримати контроль над половиною зернового терміналу, яка була в заставі у американського інвестиційного фонду за кредитом на 75 млн доларів. Для цього бізнесмени за допомогою банку “Південний” відпрацювали схему передачі під подвійну, а зрештою потрійну заставу майна.

Побачивши, що все спрацювало і за це поки нікого не посадили, Гроза з Науменко ймовірно вирішили повторити свій “подвиг”. Для цього вони швидше за все знову звернулися до свого давнього товариша Вадима Мороховського і умовили його зайнятися питанням “Сухого Порту”.

Минулого разу кредит в “Південному” брали підконтрольні Грозі і Науменко ТОВ “Ферко “і ТОВ “Вторметекспорт”. Цього разу замість “Ферко” в гру вступила компанія бізнесменів “Зерновий перевантажувальний комплекс “Інзерноекспорт”.

За допомогою цих двох компаній Гроза і Науменко взяли кредит у банку “Восток” під заставу майна терміналу “Олімпекс”, а саме під “Сухий Порт”. Термін повного погашення позики за кредитним договором повинен був закінчитися 25 травня 2023 року. Але не дочекавшись закінчення дії кредитного договору, як в ситуації з “Південним”, банк “Восток” почав процедуру стягнення боргу.

При цьому офіційну вимогу, за даними ЗМІ, банк “Восток” вручив 2 грудня 2022 року навмисне замість офіційного повідомлення поштою. Таким чином банк порушив ст.35 Закону “Про іпотеку”, що передбачає відправку офіційних повідомлень боржнику.

Фактично, за даними ЗМІ, процедура стягнення почалася через два місяці після повідомлення – 13 лютого 2023 року, шляхом внесення змін до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що може свідчити про те, що перше повідомлення було підробкою.

Як і у випадку з банком “Південном” правоохоронці перевіряють діяльність банку “Восток”.

Але історія на цьому не закінчилася. Ще до внесення змін до Державного реєстру, 10 лютого 2023 року, банк “Восток” переуступив право вимоги за своїм кредитним договором ТОВ “ФК “Солюшинс Фактор”.

Ця компанія в той же день переуступила його ТОВ “Доступні Фінанси”. Того ж дня “Доступні Фінанси” продали “Сухий Порт” компанії Sunolta OU, яка входить до групи компаній Sunalta.

Варто відзначити, що ринкова вартість “Сухого Порту” в 2020 році була мінімум 18 млн доларів. А групі Sunolta він дістався всього за 4,7 млн доларів. Більш того, як і в попередній схемі з банком “Південний” Sunolta купила “Сухий Порт” незважаючи на те, що він перебував під арештом по одному з кримінальних проваджень з березня 2023 року.

Це також не завадило Sunolta OU передати “Сухий Порт” 10 квітня 2023 року своєму ж ТОВ “Зерновий порт”. Ця компанія була зареєстрована всього за кілька тижнів до отримання “Сухого Порту” і не мала на балансі іншого майна, а її єдиним учасником була Sunolta OU.

19 квітня 2023 року ТОВ “Зерновий порт” передало “Сухий Порт” терміналу “Олімпекс” на 20 років в якості застави за кредитом 78,5 тис.доларів ТОВ “Майнд Сет”, яка, за динним ЗМІ, підконтрольна Грозі і Науменко.

Після вивчення рухів майна зернового терміналу “Олімпекс” за допомогою банків “Південний” та “Восток” напрошується питання: а чи не було це злочинною змовою спрямованою на формування підстав (шляхом у тому числі внесення неправдивих даних до офіційних документів) для переходу права власності за механізмом повторної застави? Чому досі не вручені повідомлення про підозри ні Грозі, ні Науменко, ні керівництву банків, адже схема проста і зрозуміла? Хто стоїть за тим, щоб бізнесмени продовжували працювати на українському ринку?

Починаючи з кінця минулого року, українська армія, після невдачі в наступі, змінила свій підхід на стратегічну оборону, яка включає побудову масштабних оборонних ліній. Проте у Києві зіткнулися зі значними труднощами у втіленні цього плану. "Ми бачили лише окопи по коліно і все", – так військовослужбовець Микола описує стан інженерно-фортифікаційних споруд на другій лінії оборони, куди нещодавно був переміщений його підрозділ на Сході. Ця проблема є поширеним явищем, особливо відчутним стало це у лютому, коли українські війська були змушені відступати з Авдіївки під тиском російських військ. Бійці стверджують, що за містом не було готових оборонних рубежів, що дозволило противнику швидко просунутися на захід на майже 10 км. Самі бійці, військові експерти, аналітики і політики говорять про недостатність, непідготовленість та навіть погану якість українських оборонних ліній. Парламентська опозиція вимагає звіту від прем’єр-міністра щодо "проваленої програми будівництва фортифікацій" і проведення розслідування цього. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявляє про виділення рекордних 20 мільярдів гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт. Після оприлюднення інформації про плачевний стан українських фортифікацій, цей процес значно прискорився. Щоденно військові підрозділи та обласні адміністрації почали оприлюднювати фотозвіти про копання окопів та будівництво бункерів, а координувати цей процес став "непублічний куратор" від влади. Спочатку слід розібратися, що саме означають терміни "оборонні споруди". Це військові фортифікаційні споруди, які будуються біля лінії зіткнення та на певній відстані від неї. Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних частин. Перша – "передпілля", яке може включати мінні поля, загородження з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні перешкоди – так звані "зуби дракона". Друга – головна лінія оборони, яка включає бункери, земляні оборонні пункти, траншеї, земляні укриття, бункери та позиції для кулеметів. Третя – резервна лінія, а також місця для розташування артилерійських гармат. Прикладом такої системи є "лінія Суровікіна", яку російські силовики побудували на окупованій території Запорізької та Донецької областей за півроку – з жовтня 2022 по весну 2023 року. Україна почала будувати свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони не були настільки міцними та ефективними, і розташовані не в тих районах, де зараз ведуться бойові дії.

Віктор Кевлюк, колишній командир штабу оперативно-тактичного угруповання "Луганськ" та зараз експерт Центру оборонних стратегій, розглядаючи ситуацію на Луганщині, розповів про те, як інженерно-фортифікаційні споруди були зведені вздовж річки Сіверський Донець. "Передня лінія оборони пролягала вздовж річки, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю і перпендикулярно до сучасної лінії фронту. Тому питання: яка користь від цієї лінії сьогодні, якщо напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?" — пояснив Кевлюк. За його словами, по всьому державному кордоні з Російською Федерацією на Луганщині не було жодних оборонних рубежів. На деяких ділянках були лише взводні опорні пункти, а на інших — лише концентрація резервів у тилу. Це призвело до того, що російським військам вдалося швидко окупувати більшу частину Луганщини та просунутись вглиб області під час початкової фази вторгнення у 2022 році.

У багатьох інших ділянках фронту, особливо на півдні Донецької області, українські війська були змушені відступити з першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували. За даними джерела з командування інженерних військ, оборонні рубежі, які були зведені з 2015 року, виявилися неефективними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично їх обійшла і просунулась вглиб території на багатьох ділянках фронту. Останніми "старими" лініями оборони залишились Мар'їнка і Авдіївка, які впали на початку цього року під час тиску російських військ.

Тепер Україна прискорено намагається збудувати нову лінію оборони, особливо на найбільш критичних ділянках, таких як біля Запоріжжя, на заході Донеччини, а також біля Куп'янська та вздовж східного кордону з Росією. Проте залишається відкритим питання: чому почати зводити нову потужну оборонну лінію не було розпочато в перші два роки великої війни? Співрозмовники з ВВС Україна зазначають різні версії причин. Це може бути пов'язано з хаосом у перші місяці конфлікту, обмеженими фінансовими ресурсами держави та акцентом на наступальні, а не оборонні стратегії українського уряду.

Основну частину робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, що входять до Сил підтримки Збройних Сил України. В початку березня президент Володимир Зеленський змінив командира Сил підтримки. Новим керівником став начальник інженерних військ Олександр Яковець.

На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, Україна стикається з дефіцитом інженерних підрозділів, що є наслідком їх значного зменшення на початку 2000-х років. Зараз, як пояснює експерт, командувач оперативного командування на фронті має у своєму розпорядженні лише один полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, який може здійснювати роботи з фортифікаційного облаштування, оскільки він має необхідне обладнання та техніку. Однак, за словами Кевлюка, цього виявляється недостатньо. "Для здійснення оборонної операції в оперативному командуванні потрібно приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а маємо лише 1. Питання: чому немає інших? Невідомо", — зауважує Кевлюк.

Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався "знизу – догори", тобто кожний конкретний підрозділ відповідав лише за створення лінії оборони на своїй ділянці. Для того, щоб створити щось більш надійне, ніж звичайні окопи, потрібно було постійно звертатися до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки. Це призвело до того, що зведені фортифікації на кожній окремій ділянці значно відрізнялися одна від одної і не створювали щільного та суцільного оборонного рубежу. Така ситуація надавала російським військам можливість продавлювати українську оборону на "слабких" ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.

Оголосивши про перехід до "стратегічної оборони", в грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками при закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є відразу кілька відомств. Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації і державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Однак, часто фактично координувати цей процес виявляється надто складно, і місцеві адміністрації у деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, що вимушені в умовах відсутності спецтехніки і матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.

Член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Рахманін (фракція "Голос") вказує на проблему з вилученням будівельної техніки для робіт з облаштування оборонних рубежів Збройних Сил України (ЗСУ). За словами Рахманіна, хоча ЗСУ мають законне право вилучати необхідну техніку, це відбувається не завжди через місцеві військові адміністрації. З його точки зору, ця проблема виникає через низьку "виконавчу дисципліну" в Україні, де немає когось, хто міг би дійсно навести порядок.

Неочікуваним рішенням стало призначення колишнього заступника голови Офісу Президента України Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони Рустема Умєрова з питань облаштування фортифікацій. Це стало причиною занепокоєння і сумнівів, оскільки Тимошенко відомий своєю суперечливою репутацією. Він не бажав розкривати деталі своєї причетності до фортифікаційної тематики, залишаючи питання про його роль у процесі облаштування оборонних укріплень без відповіді.

Тим не менш, Міністерство оборони заявило, що Тимошенко відповідає за роботу з облаштування фортифікацій, а також за комунікаційну політику. Однак, кон

Висновки з вищезгаданої статті можуть бути наступними:

• Наявність дефіциту інженерних підрозділів у Збройних Силах України створює проблеми у роботі з облаштування оборонних рубежів.

• Недостатня виконавча дисципліна та низький рівень координації в українській системі управління ведуть до затримок у вирішенні питань щодо отримання необхідних матеріалів і техніки для фортифікаційних робіт.

• Призначення Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони може стати першим кроком у поліпшенні комунікаційної політики в Збройних Силах, але його причетність до робіт з фортифікації залишається неясною.

• Важливість вирішення цих питань для зміцнення обороноздатності України та створення надійних оборонних укріплень на фронті.

Економічна нестабільність в Україні: Бізнес висловлює невдоволення діями влади та податковою системою

Український бізнес продовжує стикатися з труднощами через невизначені дії влади та систематичний тиск з боку силових структур. Підприємці вважають, що невдалі рішення та відсутність підтримки від держави призводять до закриття бізнесів. Навіть заяви уряду про покращення економічної ситуації не відповідають реальності, за словами представників бізнес-середовища.

Результати досліджень Інституту економічних досліджень і політичних консультацій свідчать про погіршення очікувань бізнесу на майбутнє. Зменшується кількість компаній, які мають намір розширювати свою діяльність, а зростає кількість тих, хто планує скорочення. Багато підприємств розглядають державу не як партнера, а як регулятора чи навіть перешкоду для свого розвитку.

Податковий індекс Європейської бізнес асоціації відображає недовіру українських компаній до податкової системи. Чотиридесят відсотків підприємств вважають систему оподаткування серйозним обмеженням для розвитку бізнесу. Фіскальний тиск оцінюється високо, і лише обмежена кількість підприємців не відчуває його впливу.

Економічний аналітик Анатолій Амелін з "Українського інституту майбутнього" вказує на відсутність стійкої економічної бази та росту, який є результатом інфляції. Він також зазначає відтік бізнесменів за кордон через загрози та спроби неправомірного вилучення коштів в Україні.

Сучасна економічна ситуація в Україні викликає серйозне занепокоєння серед підприємців та бізнес-спільноти. Бізнес висловлює невдоволення не тільки економічними труднощами, але й діями влади та невизначеністю податкової системи. Підприємці переконані, що певні кроки уряду та тиск з боку силових структур призводять до закриття підприємств.

Результати досліджень підтверджують загострення ситуації, оскільки зменшується кількість підприємств, які планують розширення, та зростає частка тих, хто очікує скорочення. Бізнес виявляє низьку довіру до держави, розглядаючи її не як партнера, а як перешкоду або регулятора.

Податковий індекс свідчить про те, що податкова система викликає значні сумніви серед українських компаній, вбачаючи в ній обмеження для свого розвитку. Фіскальний тиск і відтік бізнесу за кордон є показниками відсутності стійкої економічної бази та негативного впливу на інвестиційний клімат.

Урядові слід уважно реагувати на висловлювання та думки бізнес-спільноти, а також активно шукати ефективні шляхи вирішення економічних проблем, щоб стимулювати розвиток бізнесу та покращити інвестиційний клімат в країні.