Угода про заправку автопарку Національної гвардії в мережах АЗС "ОККО" та "ВОГ" на 449 мільйонів гривень викликала неабиякий резонанс. Державна "Укрнафта", прагнучи взяти участь у цьому великому проекті, виявила активний інтерес, адже її успішний участь у подібних тендерах є неабияким стимулом для розвитку компанії.

Однак, "Укрнафті" не пощастило. Хоча вона недавно здобула перемогу в тендері "Укрзалізниці" на заправку їхніх автомобілів з невеликою відмінністю в ціні порівняно з переможцями тендеру Нацгвардії, цього разу їй не вдалося зробити те саме.

Причина такої несправедливості полягала в тому, що Нацгвардія встановила вимоги до тендерних умов, які робили навіть спробу "Укрнафти" прийняти участь у цьому конкурсі практично неможливою. Після невдачі "Укрнафта" намагалася вступити в переговори з Нацгвардією, пропонуючи "пом'якшити" умови тендеру, але зустріла відмову.

В результаті, "ОККО" та "ВОГ" стали єдиними переможцями, розділивши між собою величезний контракт, не потрапивши навіть на аукціон. Ця ситуація підкреслює важливість чесності та прозорості у громадських закупівлях, а також необхідність розгляду всіх можливих варіантів для забезпечення найкращих умов для державних установ.

Українська Національна гвардія, укладаючи угоди на заправку свого автопарку з мережами АЗС "ОККО" та "ВОГ" на 449 мільйонів гривень, підкреслила важливість забезпечення своїх потреб високоякісним паливом. Проте, ситуація з тендером викликала питання щодо прозорості та справедливості у громадських закупівлях. Відмова участі "Укрнафти" у тендері, через неможливість виконання вимог, викликала обговорення щодо необхідності реформування системи тендерних процедур для забезпечення рівних умов для всіх учасників. Для майбутніх закупівельних процедур важливо враховувати принципи прозорості, конкуренції та ефективного використання державних коштів.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Чи потрібне Україні своє вугілля, або куди рухається “зелений перехід”.

А почну я не з вугілля, а з прогнозу щодо споживання нафти, оскільки саме цей вуглеводень є ключовим енергетичним ресурсом, а ціна на нього та обсяг споживання — енергетичним бенчмарком.

Отже, прогноз щодо нафти від ОПЕК World Oil Outlook:

Загальний світовий попит на первинні енергоносії в умовному нафтовому еквіваленті збільшиться до 2050-го року на 24% або з тогорічних 301 млн умовних барелів на добу до більш ніж 374 млн.

Йдеться не тільки про нафту, а й про всі первинні енергоносії. Тобто споживання первинної енергії у світі продовжить зростати, попри технології.

Водночас нафта залишиться ключовим енергоносієм, попри зниження питомої ваги у світовому енергетичному балансі з 31% до 29,3%. Як бачимо, зниження дійсно суто умовне.

А глобальний попит на нафту до середини століття зросте в середньому на майже 18 млн бар. на добу з нинішніх базових 100-103 млн до більш ніж 120 млн бар. на добу.

У цьому контексті, важливим залишається питання впливу “зеленого переходу” на споживання первинних енергоресурсів у світі.

Зараз є два непримиренні табори: одні вважають, що “зелений курс” різко обвалить попит на викопне паливо, інші сміються з цієї гіпотези.

Моє ставлення до “зеленого курсу” приблизно таке.

Перехід на альтернативні джерела енергії, наприклад, на електромобілі, безсумнівно, скорочує попит на викопне паливо. Але лише в рамках загального всебільшого тренду попиту на енергію.

Тобто попит на енергетичні ресурси у світі збільшується швидше за технологічний прогрес “зеленого курсу” і, тим паче, швидше за реальну технічну готовність і масмаркет.

Другий золотий мільярд, який з’являється в Китаї, формує цей довгостроковий тренд зростання попиту на енергію.

Одна річ, коли на сім’ю з десяти осіб одна лампочка, а засіб пересування — велосипед, і зовсім інша, коли середній клас у Китаї (а це вже 400 млн осіб) прагне до західного стандарту споживання: квартира, дім, побутова техніка, кондиціонери, дві-три автівки на сім’ю, перельоти на відпочинок, масове споживання товарів та послуг, для виробництва яких знову ж таки потрібна енергія, і багато.

А в найближчому майбутньому в таких країнах, як Індія, Індонезія, В’єтнам, Малайзія та інших, з’явиться третій золотий мільярд.

Саме це і призводить до того, що споживання вугілля у світі, загалом, збільшується. Насамперед за рахунок Китаю: зростання з 12 ексаджоулів 1965 року до 136 у 2023-му. Тобто — більш ніж в 11 разів. Зараз Китай — це 56% світового споживання вугілля.

І це компенсувало зниження споживання вугілля в Європі, США та інших країнах світу від 40 до 25 ексаджоулів, тобто споживання вугілля у світі впало на 15 ексаджоулів.

Тобто сумарно, крім Китаю, світ скоротив споживання приблизно на 15 ексаджоулів, а Китай — збільшив на 124. У підсумку споживання не впало, а, навпаки, різко зросло.

І така ситуація зберігатиметься доти, доки у світовій економіці між основними економічними кластерами не вирівняється рівень життя.

Зелена енергія — дорога і її можуть дозволити багаті країни, а викопне паливо, особливо таке, як вугілля — дешеве і воно має попит у бідних.

Тобто, поки Азія не наблизиться до Європи за рівнем життя (здебільшого в особі своїх ключових кластерів, таких як Китай, Індія, Індокитай), попит на викопні види палива буде лише збільшуватися, а “зелений курс” буде лише виконувати роль “гальма” цього зростання.

Тому Україні, як бідній країні, (давайте називати речі своїми іменами) дуже небезпечно копіювати моделі поведінки розвинених країн, особливо в частині “зеленого курсу”.

І наше вугілля, як і наша нафта, природний газ і навіть торф, нам ще знадобляться. Хоча є ризик втрати наших вугленосних басейнів на сході країни, але вони ще залишаються на заході.

Сценарій “чорної зими”, що вже попереджував українців минулої зими, у 2024-2025 роках набуває надзвичайної актуальності, оскільки теплова та енергетична інфраструктура вже на межі виснаження. Міста загрожує перетворення на "темні плями", де перебувати буде неможливо. Українські експерти неустанно б’ють на сполох, наголошуючи, що знищення Трипільської теплової електростанції, попереднє руйнування Дніпровської гідроелектростанції та інших об’єктів генерації означають, що в країні вже найближчим часом виникне катастрофічний дефіцит електроенергії (простий приклад – недостача енергії виникне вже з першими спекотними днями, коли люди вмикають кондиціонери). Це ще без урахування подальших можливих атак на енергетичну систему України, які, ймовірно, будуть тривати. Ще більше, відновлення генераційних потужностей до настання зими не є реальним за жодних умов. Завдані шкоди надзвичайно серйозні, а зруйновані об’єкти не можна відремонтувати в найближчі роки. Отже, якщо торік Російська Федерація атакувала електропідстанції, то їх можна було швидко відновити (просто переставивши трансформатор, наліпивши дротів, заклеївши скотчем апаратуру тощо). А от щодо генерації – це набагато серйозніша проблема. Якщо не буде можливості підтримувати рівень електроенергії, то у містах можуть просто припинити працювати насоси каналізації.

Висновки до цієї статті наголошують на критичності ситуації, пов'язаної з можливим настанням "чорної зими" в Україні. Зруйновання енергетичної і теплової інфраструктури створює серйозну загрозу для життя і здоров'я населення, а також для функціонування міст. Відновлення інфраструктури до настання зими неможливе, що ставить під загрозу нормальне функціонування електропостачання та інших важливих систем у містах. Необхідні невідкладні заходи для запобігання катастрофічним наслідкам "чорної зими" та забезпечення безпеки та комфорту для українського населення.