Росіяни черговий раз спробували прорвати оборону на Сумщині

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.

Фонд державного майна України (ФДМУ) продовжує процес приватизації активів компанії "Укрбуд", проте продаж бізнес-центрів вже оголошено, хоча процедура формально ще не завершена. Всі об'єкти мають загальну площу від 4,4 до 14,6 тисяч квадратних метрів, а ціни на них варіюються від 3,5 до 11,7 мільйона доларів. Наразі результати тендеру оскаржуються в суді, що додатково ускладнює ситуацію.

Початково ФДМУ визначив переможця аукціону, але після того, як надійшла службова записка від одного з департаментів, компанія-переможець була дискваліфікована. Це рішення спричинило перегляд результатів, і "Укрбуд" у підсумку дістався іншій фірмі, що, за деякими даними, може бути пов'язана з колишнім керівником компанії. Цей поворот подій викликав додаткові питання серед інвесторів та учасників ринку, які мають інтерес до приватизації об'єктів, пов'язаних із великими забудовниками.

Хоча найуспішніші часи “Укрбуду” вже позаду, до складу компанії входить 10 дочірніх підприємств із балансовою вартістю понад 255 млн грн станом на кінець 2024 року. До активів належать проєктні інститути, навчально-курсові комбінати, об’єкти нерухомості у різних містах, частину яких уже здано в оренду. Загалом приватизація включає 88 будівель та споруд, 17 земельних ділянок у Києві, Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі.

Переможцем первинного тендеру стала компанія “Петро Ойл Енд Кемікалс”, яка запропонувала ціну втричі вищу за стартову. Основним конкурентом була компанія “Техно-онлайн”, яку потім дискваліфікували. Після скасування тендеру серед власників “Техно-онлайн” з’явилася компанія “Біларт” зі співвласниками Василем та Євгеном Астіонами – підприємцями з Дніпра, пов’язаними з агробізнесом і фінансами.

Другий співвласник “Техно-онлайн” – 31-річна Марина Айаб, яка почала бізнес у 2024 році та придбала частку у березні 2025-го. В її платіжках фігурують підписи Максита Тарковського, партнера Наталі Микитась, дружини Максима Микитася, колишнього власника “Укрбуду”. Через це у ЗМІ Айаб називають підставною особою, а ФДМУ і судові процеси поки що не визначили остаточного переможця.

Ситуація залишається непевною: компанія “Петро Ойл Енд Кемікалс” подала позов до Господарського суду Києва з вимогою визнати їх переможцем, що може ще змінити результати приватизації.

Урядова постанова №560, яка стосується надання відстрочок від військової служби, викликала широкі обговорення та критику через відсутність чітких критеріїв для відмови. Брак конкретних підстав у регулюванні цього питання створює можливість для комісій при територіальних центрах комплектування (ТЦК) відмовляти заявникам без чітких обгрунтувань, що потенційно може призвести до зловживань та правових проблем.

Комісія при ТЦК матиме надзвичайно широку дискрецію у питанні схвалення чи відмови у наданні відстрочки усім, хто подасть таку заяву, крім заброньованих за органами влади.

Так, Уряд постановою від 16 травня №560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації. У ньому визначено порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення. Саме цей порядок наразі є єдиним актом, який конкретизує механізм вирішення питання, надається особі відстрочка чи ні. Адже закон про посилення мобілізації лише відсилає до цього порядку призову у питанні відстрочки, не даючи безпосередньо відповіді на питання щодо підстав для відмови у наданні відстрочки. «Перевірка підстав щодо надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється ТЦК» – це все, що сказано у законі.

Як правило, у нормативно-правових актах встановлюється, хоча б в загальних рисах, перелік підстав для відмови органом влади громадянину в його зверненні, як-то «недостатність» чи «невідповідність» документів, невірне оформлення тощо. Але у постанові №560 взагалі не виписано будь-яких підстав для відмови. При цьому закон про адміністративну процедуру, який встановлює принципи обґрунтованості, верховенства права, прозорості тощо не розповсюджується на ТЦК.

Так, у постанові 560 лише встановлено, що для розгляду питань надання військовозобов’язаним відстрочки при районних (міських) ТЦК утворюються комісії у такому складі:

За наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов’язані (крім заброньованих) особисто подають на ім’я голови комісії районного (міського) ТЦК або його відділу заяву за формою, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком до постанови.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов’язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв’язку або поштою заявнику не пізніше, ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов’язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов’язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. У додатку вказано, що комісія має вказати причини відмови, але, знов-таки, ці причини, судячи з постанови Кабміну, вона може вказати на свій розсуд.

Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов’язаний направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

У разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов’язаним відстрочки комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Отже, жодної конкретизації стосовно переліку підстав для відмови у наданні відстрочки постанова 560 не містить, що викликає питання, як суд, який має оцінити законність прийнятого комісією рішення у разі звернення особи, буде визначати, чи було рішення комісії при ТЦК законним, тобто, чи відповідало воно закону про мобілізацію та постанові 560.

Проблема не буде стосуватися лише чиновників, які підлягають бронюванню. Так, постанова 560 передбачає, що питання надання відстрочок заброньованим за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями комісією не розглядаються.

Нагадаємо, Кабмін встановив постановою 560 додаткові умови для отримання відстрочки військовозобов’язаним, які здійснюють догляд (постійний догляд).

При цьому, як вказують народні депутати, в певних частинах постанова Кабміну не відповідає закону про мобілізацію.

За даними нашого джерела в Офісі Президента, проблема з блокадою українського кордону з боку Польщі та інших країн залишається невирішеною, і ця ситуація призводить до значних економічних втрат для України, оцінюваних щомісяця у розмірі 8-12 мільярдів гривень. На довгострокову перспективу ця проблема становить загрозу зростання дефіциту бюджету, який вже на 50% залежить від західної допомоги. Президент Володимир Зеленський не здатен вирішити цю проблему, незважаючи на його публічну дипломатію та готовність піти на компроміси з Варшавою. Проте наші сусіди використовують Україну лише для своїх власних цілей та інтересів. Ця ситуація призведе до переоцінки історичних відносин між Україною та Польщею, коли наш найближчий союзник перетворився на головного економічного супротивника. Проблема полягає не лише у великих сумах грошей чи пільгах, а в тому, що Офіс Президента не зміг запобігти конфлікту, і тепер жоден з варіантів розвитку подій не є сприятливим для України. Або влада сварить країни між собою, або залишає нашіх фермерів на проігнорованому полі.

Україна зіткнулася з серйозною економічною загрозою через блокаду українського кордону з боку Польщі та інших країн, що призводить до щомісячних втрат у розмірі 8-12 мільярдів гривень. Президент Зеленський не знайшов ефективного рішення для вирішення цієї проблеми, і відносини між Україною та Польщею погіршуються. Ця ситуація ставить під загрозу не лише економічну стабільність країни, але й стосунки з ключовими партнерами у регіоні.