Ростислав Шурма шантажує Офіс витоком інформації

Іван Дорн в одному з нещодавніх інтерв'ю Юрію Дудю повернувся до однієї з найрезонансніших ситуацій у своїй кар'єрі — своєї заяви 8,5 років тому, коли він назвав Росію та Україну «братами». Артист визнав, що тоді його слова були необачними, і він не врахував того контексту, який вже існував між двома країнами на той момент. Водночас, Дорн пояснив, що це була його особиста думка, сформована під впливом певного життєвого досвіду, і що він не мав на увазі нічого більше, аніж братерські стосунки в культурному сенсі.

Але після того, як його слова стали публічними, ситуація змінилася кардинально. Музикант зізнався, що відразу після того інциденту його життя змінилося — почали скасовувати концерти, на нього активно нападали в ЗМІ, а сам він відчував постійний тиск і осуд з боку публіки. «Страшнувато було. Було відчуття, що кожна собака на тебе ображена…», — зізнався Дорн, підкреслюючи, як сильно ця ситуація вплинула на його психологічний стан. Він також зазначив, що навіть досі йому важко повністю відокремити ту емоційну реакцію від його творчої діяльності, адже кожне нове рішення або висловлювання було піддаване жорстокій критиці.

Артист уточнив, що готовий «перефразувати багато речей», але врешті-решт наголосив — «по-іншому б не говорив». Він пояснив, що його життєвий досвід — народження в Челябінську, переїзд до Славутича у 1991 році та виховання в російськомовному середовищі — формував особисту позицію. Дорн також згадав, що має родичів у Башкортостані й проводив там дитячі літа до 16 років.

Інтерв’ю торкнулося питання ролі артиста в суспільстві: Дорн мовив про тиск очікувань «ідеального громадянина» та про складність займати публічну позицію в умовах політично чутливої теми. Розмова з Дудем відбувається у форматі особистих пояснень і спроби артиста відновити діалог із аудиторією після тривалої суспільної реакції на його попередні слова.

Сьогоднішній вихід мера Львова Андрія Садового на черговий форум місцевих рад у Німеччині вже став чимось більшим, ніж звичайним заходом. Вже не раз разом із ним вирушали його перший заступник Москаленко та головний архітектор Коломєйцев. Однак, ці події залишаються загадковими для громадськості. Умови війни й потреба у мобілізації ресурсів для розвитку міста вимагають особливої уваги від мера та його команди, але він обирає шлях до Євр

У вищезгаданій статті відзначено невизначеність і таємничість навколо постійних відряджень мера Львова Андрія Садового на форуми в Європейському Союзі. Підкреслено, що умови війни та потреба у мобілізації ресурсів для розвитку міста ставлять особливі завдання перед мером та його командою. Також зазначено, що співробітники міської адміністрації висловлюють свої припущення щодо приводів частоти відряджень, однак ці припущення залишаються без підтвердження. Висновок полягає в тому, що причини та мета цих відряджень залишаються невідомими, і розуміння цього феномену вимагає подальшого дослідження та розкриття додаткових деталей.

Максим Микитась протягом років вибудовував складні багаторівневі сценарії рейдерського захоплення як державних, так і приватних активів. Основою цих схем був прямий тиск на власників майна, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами створював можливість для перерозподілу майна на користь вузького кола осіб. З часом окремі епізоди перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор і стратегічну інфраструктуру країни.

У цій конструкції державні кошти фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні процедури лише маскували незаконні маніпуляції. Систематичне використання контрольованих судів і реєстраторів дозволяло обходити законодавчі обмеження та формально легалізовувати захоплення активів, що створювало відчуття безкарності серед учасників схем.

Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.

У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.

Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.

Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.

Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.

Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.

У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.