Розбійний напад на військовий об’єкт в Херсонській області: огляд події

Коли людина нервує, її рука часто автоматично тягнеться до чогось солодкого або жирного. Це звичка, яка, на перший погляд, може здатися слабкістю чи відсутністю сили волі, але насправді такі реакції є абсолютно природними. Науковці переконані, що вибір їжі під час стресу — це не результат нашої невпевненості або недостатньої сили волі, а нормальна фізіологічна реакція організму на напругу. Дослідження Гарвардської медичної школи та матеріали PubMed Central допомагають зрозуміти, чому саме наш апетит змінюється в стресових ситуаціях, і як хронічний стрес може сприяти набору ваги.

У перші хвилини стресу організм активує так звану реакцію «бий або тікай». Це еволюційно вкорінена реакція на загрозу, коли нервова система викидає в кров адреналін, а травлення сповільнюється, адже тіло готується до фізичних дій, а не до перетравлення їжі. Тому на короткострокову напругу апетит, як правило, знижується, оскільки організм не потребує додаткових калорій для негайної фізичної активності.

Та коли стрес затягується, наднирники починають виробляти інший гормон — кортизол. Він:

підвищує апетит,

посилює мотивацію шукати калорійну їжу,

не дає насиченню настати швидко.

Кортизол має знижуватися після завершення стресового епізоду. Але при постійній тривозі чи перевтомі його рівень залишається підвищеним, що посилює відчуття голоду.

Стресові реакції змінюють не тільки апетит, а й харчові вподобання. Дослідження показують: у періоди напруги люди частіше тягнуться до солодкої, жирної та «комфортної» їжі.

Це пов’язано з дією кількох гормонів:

кортизол + інсулін — роблять калорійну їжу більш привабливою;

грелін («гормон голоду») — посилює тягу до гіперсмачних продуктів.

У шестимісячному дослідженні 339 дорослих майже половина учасників набрала вагу. Виявилося, що високий початковий рівень греліну пов’язаний із більшою тягою до їжі згодом, а підвищені кортизол, інсулін та хронічний стрес прогнозують подальший набір ваги.

Мозок добре запам’ятовує миттєве полегшення, яке дає комфортна їжа, і формує автоматичний алгоритм: «мені погано — мені потрібна їжа». Так виникає коло стресового переїдання.

Науковці відзначають гендерні та індивідуальні відмінності:

жінки частіше реагують на стрес їжею, чоловіки — алкоголем чи курінням;

люди з надмірною вагою частіше набирають нові кілограми під час стресу;

у тих, хто має підвищений інсулін або кортизол, ймовірність переїдання зростає.

Британські дослідники помітили: люди, чий організм відповідає на стрес високим кортизолом, частіше «заїдають» навіть дрібні щоденні труднощі.

Окрім харчової поведінки, на вагу впливають і додаткові фактори, характерні для хронічного стресу: гірший сон, менша фізична активність, більш часте споживання алкоголю.

Механізми, які керують реакцією на стрес, тісно переплетені із системою винагороди мозку. У такому стані:

зростає чутливість до сигналів про «нагороду» — їжу;

слабшає контроль префронтальної кори над імпульсивністю;

збільшується тяга до солодкого та жирного.

Деякі дослідження порівнюють цю поведінку з формуванням харчової залежності.

Експерти радять кілька стратегій, які реально працюють:

Прибрати з дому висококалорійні перекуси. Доступність — головний тригер.

Медитації та дихальні практики. Зменшують рівень кортизолу.

Фізична активність. Допомагає стабілізувати гормональні реакції та знижує тягу до «швидких» калорій.

Підтримка рідних. Соціальні зв’язки зменшують потребу «заїдати» емоції.

Фахівці підкреслюють: уникнути стресу повністю неможливо, але контролювати реакцію організму — цілком реально. Правильні стратегії допомагають зберігати здорові харчові звички навіть у складні періоди.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

Ця заява привернула увагу українських народних депутатів Миколи Княжицького і Володимира В’ятровича, породила широкий резонанс та спричинила палкі обговорення як у Польщі, так і в Україні.

Микола Княжицький, коментуючи ситуацію, різко відреагував на заяву польського міністра, назвавши питання Волинської трагедії «вигадкою» та «піаром на словах». Він зазначив, що хоча трагедія, що відбулася у 1943 році, була жахливою, наразі основними питаннями є ексгумація польських жертв та відновлення пам’ятних таблиць, що стосуються українців, загиблих від рук НКВС. «Ці питання вирішимо», – запевнив Княжицький у своєму фейсбуці, підкресливши готовність української влади знайти рішення.

Володимир В’ятрович, у свою чергу, поділився своїми враженнями від нещодавніх зустрічей у Варшаві та Ґданську з польськими колегами. Він акцентував увагу на тому, що обговорення в основному стосувалося сучасних і майбутніх аспектів відносин між Україною та Польщею. «Усі розмови були про нині і завтра», – зазначив він, критикуючи спроби окремих польських політиків прив’язати сучасні стосунки до минулих конфліктів.

В’ятрович підкреслив, що історичні конфлікти між українцями та поляками часто використовувала Росія для досягнення своїх цілей, і закликав до конструктивного діалогу, а не до акцентування на старих ранах.

Цю точку зору підтримав і заступник глави МЗС Польщі Павел Яблонський, який заявив, що без вирішення питання ексгумації останків жертв Волинської трагедії Україні не слід мріяти про вступ до ЄС. Це стало ще одним сигналом для України про необхідність вирішення цих болючих питань.

До відома, у липні 2023 року польський Сейм ухвалив резолюцію, що вшановує пам’ять жертв Волинської трагедії на її 80-ті роковини. У документі підкреслюється, що польсько-українське примирення має включати визнання провини і вшанування пам’яті жертв. Українська сторона, своєю чергою, погодилася на початок пошуково-ексгумаційних робіт на могилах поляків, убитих Українською повстанською армією в 1945 році в містечку Пузники на Поділлі.

Ситуація навколо Волинської трагедії продовжує залишатися чутливою темою у відносинах між Україною та Польщею. Важливо, щоб ці питання були вирішені з увагою до історичних фактів та повагою до пам’яті жертв, а також з розумінням сучасних політичних реалій та потреб обох країн.