Розслідування українських ЗМІ: Незаконне завезення нафтопродуктів з Білорусі до України

У своєму дослідженні «God, the Science, the Evidence» французькі вчені Олів’є Боннассьє та Мішель-Ів Боллоре розглядають тему, яка давно є предметом дискусій і суперечок: чи можуть наука та релігія співіснувати, чи є між ними непереборна опозиція. Автори, спираючись на думки 62 лауреатів Нобелівської премії та більше сотні провідних учених, пропонують новий підхід до цієї теми. Вони не тільки досліджують погляди видатних особистостей на роль релігії у наукових досягненнях, але й намагаються знайти спільні точки перетину, які підтверджують, що наука і релігія не є обов’язково взаємовиключними.

Ця робота вказує на важливість розуміння науки як інструменту для пізнання фізичного світу, а релігії – як способу осмислення духовних і моральних аспектів людського буття. Водночас, автори зазначають, що багато великих учених, серед яких Альберт Ейнштейн і Макс Планк, не були атеїстами і вважали, що наука і релігія можуть доповнювати одна одну.

Теорія Великого вибуху натякає на позафізичний початок Всесвіту.

Тонке налаштування фізичних констант (fine-tuning) робить випадкове виникнення життя надзвичайно малоймовірним.

Складність життя і механізми ДНК здаються майже «чудом», що вказує на можливе божественне втручання.

Відкриття квантової механіки та теорії відносності стимулюють філософські роздуми про реальність поза матеріальним світом.

Книга охоплює не лише науку, а й філософію, етику та історію розвитку наукових концепцій. Вона покликана відкрити дискусію про Бога і творіння, а не надати остаточний доказ. Передмову до видання написав видатний фізик та лауреат Нобелівської премії Роберт В. Вілсон.

«God, the Science, the Evidence» буде цікава широкому колу читачів: від віруючих, які шукають наукове підкріплення своєї віри, до скептиків, зацікавлених у сучасних наукових аргументах щодо походження Всесвіту і життя.

Колишній президент США Дональд Трамп звернувся до громадськості з закликом поновити розслідування, що стосується процедури його імпічменту, ініційованої в 2019 році через обвинувачення в нібито тиску на Україну. В дописі на своїй платформі Truth Social Трамп назвав цей процес «українським імпічментом» і заявив, що це була «набагато серйозніша і незаконніша маніпуляція, ніж сам Вотергейтський скандал».

Президент США наголосив, що має на меті змусити відповідні органи, зокрема Конгрес, повторно розглянути всі факти і обставини, що лежать в основі цих звинувачень. Трамп також зазначив, що сподівається на об'єктивне та неупереджене втручання правових структур країни, яке могло б привести до справедливого розгляду цієї ситуації. Він особливо підкреслив роль Адама Шиффа, колишнього заступника голови Комітету з розвідки Палати представників, звинувативши його в «нечесності» та маніпуляціях під час розслідування.

Процедуру першого імпічменту Трампа було ініційовано Демократичною партією у 2019 році. Причиною став його телефонний дзвінок до президента України Володимира Зеленського. Трамп, за версією демократів, вимагав від України розслідування діяльності Гантера Байдена, сина Джо Байдена, що розцінювалося як тиск з метою впливу на президентські вибори у США.

Попри те, що Палата представників оголосила імпічмент, Сенат виправдав Трампа. Він неодноразово заявляв про політичний характер звинувачень та називав справу сфабрикованою. Тепер, напередодні нової виборчої кампанії, Трамп повертається до цієї теми, використовуючи її як аргумент проти своїх опонентів.

Його нові заяви можуть загострити політичне протистояння у США, адже імпічмент 2019 року досі залишається однією з найбільш суперечливих подій сучасної американської політики.

Болградський районний суд Одеської області виніс вирок колишньому працівнику поліції, який був визнаний винним у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди. Згідно з рішенням суду, обвинувачений отримав п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Це рішення стало результатом серйозного розслідування, яке почалося після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася у 2024 році.

Інцидент, що привернув увагу правоохоронців, полягав у тому, що колишній співробітник поліції використав своє службове становище для того, щоб вимагати гроші за уникнення адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Під час досудового розслідування було встановлено, що обвинувачений скористався своєю посадою для примусу до передачі неправомірної вигоди з боку водія, що став учасником аварії.

За матеріалами суду, слідчий повідомив водію автомобіля, що саме його визнають винним у ДТП, однак запропонував «вирішити питання» шляхом фальсифікації матеріалів разом з експертами. За зміну версії подій він вимагав тисячу доларів, натякаючи, що «це коштуватиме недешево».

Водій автомобіля наполягав на своїй невинуватості, стверджуючи, що мотоцикліст виїхав на зустрічну смугу без увімкнених фар і перебував у стані алкогольного сп’яніння. За його словами, поліцейський залякував його реальним тюремним строком. У результаті чоловік звернувся до СБУ та погодився передати гроші під контролем правоохоронців.

Під час судового розгляду з’ясувалося, що спочатку слідчий отримав від заявника 2 тисячі гривень нібито «на бензин для експерта». Цей епізод офіційно не фіксувався. Надалі йшлося про тисячу доларів, які, за словами обвинуваченого, мали бути «для нього особисто», а іншим він нібито передасть гроші сам. Затримку з передачею коштів слідчий сприймав агресивно та вимагав назвати конкретну дату.

Поліцейського затримали під час одержання неправомірної вигоди. Після цього його звільнили з органів поліції за результатами службового розслідування.

У суді обвинувачений намагався перекваліфікувати свої дії на шахрайство. Він заявляв, що мав понад десять років досвіду роботи слідчим у справах ДТП і ще до проведення експертиз був переконаний у винуватості мотоцикліста. Також він посилався на складне фінансове становище, сімейні проблеми та необхідність догляду за тяжкохворою матір’ю. За його версією, гроші він вирішив привласнити через наполегливі прохання водія та його батька.

Суд відкинув ці аргументи. Було встановлено, що слідчий мав усі процесуальні повноваження самостійно ухвалювати рішення у справі — визначати потерпілих, повідомляти про підозру, змінювати кваліфікацію або закривати провадження. Доказів того, що кошти призначалися для передачі іншим особам, суд не знайшов.

Окремо суд звернув увагу на поведінку обвинуваченого перед винесенням вироку. За кілька днів до судових дебатів він разом з іншою особою намагався незаконно залишити територію України. 22 січня 2026 року його затримав прикордонний наряд. Після цього прокурор ініціював зміну запобіжного заходу на тримання під вартою.

Обвинувачений пояснював, що їхав до батьків, щоб попрощатися, усвідомлюючи можливий вирок. За його словами, він перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння і не пам’ятає, як опинився біля кордону. Суд не прийняв ці пояснення як підставу для пом’якшення відповідальності.

Спроби захисту довести провокацію злочину шляхом повторного допиту свідків суд відхилив, визнавши такі клопотання спрямованими на затягування процесу. Вирок набув форми реального позбавлення волі.