Саша Заріцька розвіяла чутки про весілля: співачка зізналася, що поки не заміжня, але щаслива у стосунках

Україна продовжує демонструвати вражаючу стійкість у газовій сфері, навіть у найскладніші періоди своєї історії, коли країна знаходилася у стані повномасштабної війни. Вдалий баланс між імпортними поставками та активним розширенням власного газовидобутку став ключовим фактором забезпечення енергетичної незалежності та стабільності країни.

Не дивлячись на військові дії та геополітичні турбулентності, Україна змогла зберегти невідворотний розвиток у газовій сфері завдяки комплексному підходу до проблеми. Зокрема, ретельно спланована стратегія щодо диверсифікації джерел постачання, активне використання альтернативних джерел енергії та поступове зростання обсягів внутрішнього видобутку газу дозволили країні уникнути критичних енергетичних залежностей.

Підтримка внутрішнього газовидобутку, розвиток вітчизняних технологій у цій сфері, а також інвестиції у модернізацію газотранспортної інфраструктури стали важливими елементами стратегії національного енергетичного забезпечення. Водночас, відкритість до співпраці з міжнародними партнерами та відповідальне ведення енергетичної політики забезпечили Україні стабільне місце на енергетичній карті Європи та світу.

Такий успішний досвід України у газовій сфері став прикладом для багатьох інших країн, що стикаються з викликами енергетичної безпеки та забезпечення стійкості у глобальному енергетичному ландшафті.

Україна відмовилася від прямих поставок російського газу ще у листопаді 2015 року. Це рішення підтримується до цього дня, і підтверджується “Укртрансгазом”, який веде лічильник “still alive”, що нараховує вже 3118 днів. Таким чином, Україна протягом майже дев’яти років успішно функціонує без газу від свого колишнього постачальника.

За цей час український газовий ринок пройшов значні зміни, включаючи реформи у “Нафтогазі”, які перестали бути збитковими. Перед 2014 роком Україна імпортувала значні обсяги газу під вигідними умовами від “Газпрому”, але після 2015 року це сталося лише з європейських джерел.

“Україна купує газ на європейському ринку, всі угоди та контракти укладені з європейськими контрагентами. Принципова позиція України – не мати угоди та контракти на купівлю газу з російським “Газпромом”, тому що Кремль давно використовує газ як політичну зброю”, – пояснював у травні 2022-го голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.

Раніше Кремль розраховував на те, що Україна підкориться у газовому питанні, але це не сталося. Втім, успішно забезпечити газом країну вдалося завдяки імпорту з інших джерел та зростанню власного видобутку.

Нещодавно Україна споживала приблизно 30 млрд кубометрів газу на рік, з яких приблизно третину становили імпортні поставки з Європи. Це відмінно від 2013 року, коли споживання було значно вище, а імпорт з Росії складав близько 30 млрд кубометрів.

Відмова від прямих поставок з країни-агресора принесла Україні не лише ринкову, а й енергетичну та політичну незалежність. Однак перекриття вентиля було лише початком, оскільки контракт з дискримінаційними умовами діяв до 2019 року.

Згідно з цим контрактом, Україна повинна була купувати 52 млрд кубометрів газу або сплачувати штраф. Однак ціни були прив’язані до нафтових цін, що робило газ дорожчим, ніж на європейському ринку. Така ситуація ускладнювала виконання умов контракту, що призвело до збільшення боргу перед Росією до 50 млрд доларів.

Урегулювання цього питання було завдяки Стокгольмському арбітражу, який у лютому 2018 року вирішив впереджати “Нафтогаз” та присудив майже 5 млрд доларів. Частина цієї суми була виплачена грошима російською стороною, а решта залишилася зарахованою за газ, поставлений у 2014 році.

Пізнання того, що за поставки газу Москва може шантажувати Київ та вимагати політичних поступок, підштовхнуло до пошуку альтернативних постачальників. Розмови про можливість отримання газу з Європи розпочалися вже під час газової війни 2009 року, але фактично їх реалізували весною 2014 року, коли європейські компанії згодилися на поставки через Польщу, Угорщину та Словаччину.

У підсумку, у 2014 році з західного кордону було імпортовано 5 млрд кубометрів газу. Ці поставки були реальним реверсом, оскільки тодішні контракти передбачали контроль за електронно-вимірювальними приладами на виході з ГТС України, що належали росіянам, і для реверсу доводилося створювати петлі через кордон.

Загалом у 2014 році чверть українського імпорту газу становилося реверсом з Європи, з рештою поставок від “Газпрому”. Проте вже наступного року частка “Газпрому” у структурі українського імпорту впала до нуля.

У 2020 році розпочався віртуальний реверс, коли газові потоки взаємозаліковувалися. Через українську ГТС російський газ потрапляв до країн Європи, а Україна, згідно з домовленостями, отримувала певну кількість для своїх сховищ, не фізично виходячи із трубопроводів.

Проте російсько-угорський контракт зупинив можливість віртуального реверсу з Угорщини. Тоді шляхи поставок газу були наступні:

Ці європейські маршрути підвищили енергетичну безпеку України в умовах повномасштабної війни. За даними Оператора ГТС, у 2023 році з країн Європейського союзу та Молдови надійшло понад 4,3 млрд кубометрів газу, що вдвічі більше, ніж у 2022-му. Це значна цифра, враховуючи, що рівень споживання газу у 2023 році становив 19,8 млрд кубометрів.

Основні обсяги газу надходили під час сезону закачування до ПСГ. Приблизно 42% від загального обсягу надійшло зі словацького напрямку, 31% – з угорського, 14% – з польського, 13% – з румунсько-молдавського.

Наразі триває робота з розширення реверсних потужностей, зокрема, через Трансбалканський трубопровід у співпраці з Румунією та Молдовою. Також у липні стартує новий етап ініціативи “Вертикальний коридор” за участю операторів газотранспортних систем Центральної, Південної та Східної Європи.

Повномасштабна війна спричинила спад у споживанні газу на 30% – з 28,7 млрд кубометрів у 2021 році до 19,8 млрд у 2023-му. Основна частина цього спаду – майже 60% – припала на промисловість. В результаті Україна вперше забезпечила себе газом протягом зими за рахунок власних ресурсів.

“Історична подія. Десять років тому в це ніхто не повірив би. Два роки тому, коли розпочалася повномасштабна війна, у це теж складно було повірити”, – казав у березні голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов.

Видобуток природного газу завжди був викликом для України, який став ще складнішим у період незалежності через гібридну війну Росії. Після вторгнення в лютому 2022 року обсяги видобутку раптово зменшилися майже на 10%. Частину родовищ окупанти контролюють, а інші зупинені через наближення до фронту.

Найбільші родовища газу розташовані у Харківській та Полтавській областях, такі як Шебелинське, Західно-Хрестищенське та Єфремівське, з загальними запасами понад 970 млрд кубометрів. Приблизно 17% видобутку припадає на родовища в Івано-Франківській області.

Компанія “Укргазвидобування” зуміла стримати обсяги видобутку, уникнувши різкого спаду, який спостерігався у приватному секторі. У 2023 році вона показала стабільний приріст. Якщо 2022 рік був приурочений до стабілізації видобутку, то у 2023 році відбувся впевнений зріст, перевищивши показники не лише попереднього року, але і 2021 року до повномасштабного вторгнення.

У результаті Україна збільшила видобуток газу на 0,9% у 2023 році, досягнувши показника 18,7 млрд кубометрів. З цієї суми “Укргазвидобування” витягло 13,9 млрд кубометрів, “Укрнафта” – майже 1,1 млрд, а решта 3,7 млрд припадає на приватні компанії.

За словами міністра енергетики Германа Галущенка, Україна може самодостатньо забезпечувати себе газом власного видобутку вже у 2024 році.

“Ми дуже близькі до цього. Є реальні шанси досягти нульового газового балансу вже цього року … Важливо розуміти, що наше споживання значно скоротилося. Багато залежатиме від подальшого розвитку галузі та економіки”, – сказав він у січневому інтерв’ю Reuters.

Як і минулого року, нарощування видобутку газу залишається основним пріоритетом.

“Наша мета на 2024 рік – збільшити видобуток природного газу щонайменше на півмільярда кубометрів. Ми прискорюємо процес буріння нових свердловин і використовуємо передові технології як для геологічних досліджень, так і для ефективного видобутку”, – підкреслив у березні Олексій Чернишов.

Як результат, у лютому “Укргазвидобування” досягло найвищого рівня добового видобутку за останні п’ять років. Зокрема, за підсумками 8 лютого 2024 року компанія отримала 38,54 млн кубометрів товарного газу.

“Це вражаючий результат, досягнутий завдяки введенню в експлуатацію рекордної кількості нових свердловин, включаючи значну кількість високодебітних, які забезпечують видобуток понад 100 тисяч кубометрів на добу”, – додав він.

У квітні група “Нафтогазу” встановила історичний рекорд місячної проходки. За другий місяць весни Бурове управління “Укрбургаз” пробурило свердловин понад 40 000 метрів. Цей показник на 24% перевищив попереднє максимальне історичне досягнення з проходки, встановлене у листопаді 2023 року.

У травні “Укргазвидобування” ввело в експлуатацію дві високодебітні свердловини на одному з найглибших родовищ на сході України. Сумарно вони дають 390 тисяч кубометрів на добу. Ці свердловини пробурені на одному пласті і майже одночасно, тому на технічному сленгу їх називають “близнючками”.

Причому пробурили їх теж у рекордні терміни. Раніше буріння свердловин глибиною понад 6 000 метрів займало від двох до трьох років. Ці ж були готові за 8 місяців. Як уточнювали в “Нафтогазі” у травні, у 2024 році планується вже вийти на 15 млрд кубометрів річного видобутку. Загалом за перші п’ять місяців цього року “Укргазвидобування” наростило виробництво природного газу на 10% порівняно з аналогічним періодом 2023-го.

Загалом з початку року “Укргазвидобування” запустило 36 нових свердловин, у тому числі 11 високодебітних. Якщо темп збережеться, то плани, швидше за все, будуть реалізовані.

Українські правоохоронні органи повідомили про затримання громадянки Республіки Білорусь, яка діяла в інтересах білоруського КДБ, маскуючи свою розвідувальну діяльність під журналістську роботу. За даними слідства, 35-річна жінка намагалася встановити доступ до одного з підрозділів української військової розвідки, щоб отримати інформацію обмеженого характеру.

Розслідування засвідчило, що співпраця затриманої з білоруськими спецслужбами тривала з 2015 року. Протягом цього часу вона формувала образ журналістки, брала участь у медійних заходах, комунікувала з представниками різних сфер та поступово розширювала коло контактів. У минулому її професійна діяльність була пов’язана з медіаресурсами проросійського спрямування, що, за оцінками правоохоронців, могло використовуватися як елемент легенди та спосіб інтеграції в інформаційний простір.

Слідство встановило, що агентка збирала інформацію про громадян Білорусі та Росії, які воюють на боці України, а також цікавилася діяльністю іноземних дипломатичних представництв у Києві. Отримані дані вона передавала кураторам з білоруських спецслужб.

Під час затримання у жінки вилучили мобільний телефон і диктофон, на яких зберігалися матеріали з конфіденційною інформацією, зокрема записи розмов та нотатки з розвідувальними даними.

Наразі затримана перебуває під вартою. Їй інкримінують шпигунство та державну зраду. У разі доведення вини їй загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Кожен день ми робимо сотні, а то й тисячі рішень, більшість із яких здаються незначними. Проте саме маленькі зміни можуть мати величезний вплив на наше життя та навколишнє середовище. Наприклад, заміна пластикової пляшки на багаторазову або відмова від зайвого використання електроніки не тільки економить ресурси, а й формує відчуття власної відповідальності.

Ментальний аспект таких змін теж важливий. Коли людина починає помічати результати власних маленьких кроків, це мотивує до ще більших досягнень. Прості дії, такі як ведення щоденника, ранкові прогулянки або практика вдячності, поступово змінюють внутрішнє сприйняття світу і підвищують загальний рівень щастя.

Водночас досьє компанії викликає запитання. За даними аналітичних платформ, підприємство зареєстроване у 2016 році та не має суттєвого досвіду виконання бюджетних контрактів. До цього воно уклало лише два невеликі договори на суму близько 23 тисяч гривень із комунальним підприємством у Боярці.

За роки існування фірма неодноразово змінювала власників і юридичну адресу. Серед засновників фігурували фізичні особи з мінімальною бізнес-історією, а також офшорна компанія з Сейшел. Нині власницею та директоркою є Ірина Калініна, яка паралельно займається орендним бізнесом та роздрібною торгівлею як ФОП.

Окрім слабкого портфеля проєктів, компанія згадується в рішеннях Антимонопольного комітету. У 2017 році АМКУ встановив змову учасників тендеру «Миколаївводоканалу», серед яких було й «Д-Груп Інжиніринг». Закупівлю тоді скасували, а учасників оштрафували.

Також підприємство фігурує щонайменше у двох кримінальних провадженнях. В одному з них — щодо будівництва паркінгу в аеропорту «Бориспіль» — слідство вказувало на ймовірне перерахування коштів на рахунки фірм з ознаками фіктивності. В іншій справі компанію згадували серед структур, які, за версією слідчих, могли бути залучені до схем із завищенням вартості робіт та «відмиванням» бюджетних коштів. Рішень суду про визнання вини компанії наразі немає.

Питання виникають і до замовника. КП «Київавтошляхміст» очолює Богдан Кобернюк, який є фігурантом кількох кримінальних проваджень. Йому оголошували підозри у розтраті бюджетних коштів та службовій недбалості під час виконання ремонтних робіт на мостах столиці. Саме це підприємство відповідає за стан значної частини транспортних споруд Києва.

Контекст додає тривоги: за останні роки у столиці неодноразово фіксували обвали та аварійні ситуації на шляхопроводах. Частина з них відбувалася під час або після ремонтів, що підсилює суспільний запит на прозорість тендерів і ретельний відбір підрядників.

Таким чином, контракт на десятки мільйонів гривень із компанією без підтвердженого досвіду та зі спірною історією знову актуалізує питання ефективності контролю за використанням коштів міського бюджету та безпеки столичної інфраструктури.