СБУ затримала 19-річну дівчину при спробі закласти вибухівку біля управління поліції в Миколаєві

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Якщо окупанти зможуть захопити Курахове, Жирохов прогнозує, що їхні наступні дії можуть бути спрямовані на рух до Костянтинівки. Це місто разом із сусідніми Слов’янськом і Краматорськом є стратегічно важливими як з військової, так і з медіаперспективи для Росії. Проте аналітик не вважає, що росіяни будуть намагатися просуватися далі вглиб території України, оскільки для них важливо закріпитися на вже захоплених позиціях і зміцнити контроль на напрямку Курахове-Костянтинівка.

22 листопада аналітик Юліан Рьопке повідомив, що російські війська вже захопили близько 25% Курахового. Він підкреслив, що ситуація в місті є абсолютно критичною для українських захисників, і це підтверджує складність оборони. Водночас у Генштабі Збройних сил України заявили, що Сили оборони будуть тримати оборону стільки, скільки зможуть, сподіваючись на можливість утримати місто.

Окрім того, в районі Часового Яру зафіксована активізація ворожих сил, де окупанти збирають великі угрупування і тестують різні тактики для прориву української оборони.

Шахта «Покровська» залишається одним з основних стратегічних об’єктів у районі активних бойових дій на Донеччині. Підприємство не лише має важливе економічне значення для регіону, але й виконує функцію важливого оборонного рубежу. За повідомленнями підрозділу Збройних сил України «Гострі Картузи», територія шахти зазнала серйозних руйнувань внаслідок активних бойових дій. Частина інфраструктури шахти, яка зберігає критичну для регіону важливість, опинилася під контролем російських окупантів.

Розташована на стратегічно важливому напрямку, шахта «Покровська» знаходиться на межі бойових ліній, які мають вирішальне значення для оборони Покровська та прилеглих територій. Саме через цю ділянку війська ворога намагаються розширити свій плацдарм, збільшуючи тиск на оборонців лівого флангу. Це ставить під загрозу не лише стабільність оборонних позицій, а й безпеку мирного населення, яке, попри воєнні дії, залишається у зонах потенційного обстрілу та наслідків бойових сутичок.

У грудні 2024 року адміністрація «Покровської» оголосила про часткове призупинення діяльності через наближення лінії фронту. Уже в січні 2025 року видобуток було повністю зупинено. У березні російські обстріли зруйнували головний ствол і підйомну установку шахтоуправління, що зробило відновлення об’єкта неможливим.

Зараз два основні комплекси шахти повністю знищені. Один із них окупований, другий залишається під контролем українських захисників, але щодня зазнає атак.

Після 2014 року шахта «Покровська» була єдиним діючим підприємством на підконтрольній Україні території, що видобувало коксівне вугілля — стратегічну сировину для металургії. Її руйнування створює серйозні ризики для промисловості та енергетичної стабільності України.

Масштаби втрат і майбутня доля підприємства наразі невідомі, але бійці ЗСУ наголошують: оборона цього напрямку — питання не лише військової стратегії, а й економічної безпеки держави.

На тлі публічних заяв держави про остаточний розрив енергетичної залежності від Росії та проголошення енергетики складовою національної безпеки, за межами офіційної риторики продовжують функціонувати добре знайомі механізми впливу. Попри зміну політичних обставин і початок повномасштабної війни, окремі групи зуміли не лише зберегти свої позиції, а й адаптуватися до нових реалій. Яскравим прикладом цього є діяльність структур, пов’язаних із сім’єю Кацуб.

За наявною інформацією, ці бізнес-кола не втратили доступу до ключових сегментів паливно-енергетичного ринку. Навпаки, вони інтегрувалися у воєнну економіку, скориставшись підвищеним попитом на газ і нафтопродукти, а також особливостями державного регулювання в умовах надзвичайного стану. Через мережу формально незалежних, але фактично пов’язаних компаній зберігається контроль над значними обсягами торгівлі енергоносіями.

Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.