Сезонна епідемія: за тиждень понад 206 тисяч українців захворіли на грип та ГРВІ

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Одним із ключових аспектів розслідування є ймовірне приховування даних про співмешканку. Відомо, що з 2016 року Сокур проживає з дівчиною на ім’я Аліна, однак у своїх деклараціях чиновник її не згадував. Це викликало запитання щодо достовірності його декларацій, які перевіряються після звернення депутата Ніни Южаніної.

Також Сокур не задекларував кошти від продажу цінних паперів у розмірі 2,6 млн грн, отримані у 2022 році. Відповідно до законодавства, чиновник мав повідомити про значні зміни у своєму майновому стані, чого не було зроблено.

Крім того, Сокур є фігурантом справи, відкритої Державним бюро розслідувань (ДБР) у листопаді 2022 року. Його звинувачують у перевищенні службових повноважень під час анулювання ліцензії ПАТ “Укртатнафта” на виробництво пального. За версією слідства, це рішення спричинило тяжкі наслідки для виконання мобілізаційних завдань Міноборони, що поставило під загрозу обороноздатність держави.

Чиновника пов’язують із Данилом Гетманцевим, головою парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики. До призначення у ДПС Сокур був його помічником та працював у юридичній компанії, яку асоціюють із Гетманцевим.

Після отримання керівної посади Сокур нібито став ключовою фігурою у кадрових призначеннях в ДПС, сприяючи просуванню лояльних до Гетманцева осіб. Зокрема, він особисто відвідує регіони для призначення або звільнення місцевих керівників податкових органів.

ЗМІ також стверджують, що Сокур курирує найкорумпованіші напрями роботи податкової, такі як ліцензування, податкові перевірки та розрахунки коригування.

Ця ситуація ілюструє ймовірну безкарність окремих чиновників, попри заяви про боротьбу з корупцією. Розслідування проти Сокура може стати лакмусовим папірцем для оцінки реальних дій у сфері антикорупції.

Питання, чи зможе НАЗК завершити перевірку та зробити висновки без політичного впливу, залишається відкритим. Тим часом, громадськість і антикорупційні активісти пильно стежать за перебігом подій.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

У сім'ї голови Української асоціації футболу, Андрія Шевченка, народилася новина, що вразила серця прихильників футболу по всій країні. Його син, молодий та талановитий Крістіан Шевченко, отримав виклик до складу юнацької збірної України. Ця гаряча новина була оголошена сьогодні, 6 березня, на офіційному сайті УАФ.

Молодий Шевченко візьме участь у матчах кваліфікації на Євро-2024 серед гравців до 19 років, представляючи честь України. Наша національна команда потрапила у групу "Сім", де зіграє зі збірними Швейцарії, Північної Македонії та Латвії. Міні-турнір відбудеться в Північній Македонії, а головна арена стане місто Скоп'є, де заплановано поєдинки з 20 по 26 березня.

Перший з цих матчів, у якому зійде на поле збірна України, відбудеться 20 березня проти Північної Македонії. Крістіан Шевченко, якого відомо своїми вражаючими виступами за англійський Вотфорд, виступатиме у складі української юнацької збірної на позиції нападника.

Особливо важливо відзначити, що юний футболіст отримав українське громадянство ще на початку березня, що дозволило йому відтепер представляти Україну у світі футболу, зберігаючи та високо піднімаючи нашу футбольну славу.

У висновку можна сказати, що виклик Крістіана Шевченка до складу української юнацької збірної є важливою подією для українського футболу. Це підкреслює не лише талант і потенціал молодого гравця, але й його зв'язок з Україною, що має значення для української спортивної спільноти. Через такі виклики і участь у міжнародних змаганнях молоді гравці мають можливість проявити себе та підняти прапор України в світі футболу. Такі події сприяють розвитку футбольної культури в Україні та піднесенню національного престижу у спортивній сфері.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

За словами керівника Ради резервістів Сухопутних військ Івана Тимочка, російські окупанти стикаються з численними труднощами в регіоні. Хоча локальні атаки і спроби захопити кілька сіл можливі, це більше інформаційна кампанія, ніж стратегічна ініціатива.

“Коли росіяни на Вовчанському напрямку просунулися на кілька кілометрів, інформаційний ґвалт створював ілюзію масштабного наступу. Схоже відбувається і зараз із Запоріжжям”, — зазначає Тимочко.

Ключовою проблемою для росіян залишається так званий Роботинський виступ — прорив ЗСУ у російські оборонні позиції. Це змушує окупантів постійно шукати слабкі місця в обороні українських військ, що значно виснажує їхні ресурси.

Хоча російські сили мають безперебійну логістику завдяки залізничному сполученню вздовж узбережжя Азовського моря, вузька зона постачання перебуває під постійними ударами української артилерії та ракетних систем. Як зазначає Тимочко, це ускладнює постачання не лише на Запоріжжі, але й у тимчасово окупованому Криму.

The Economist повідомив про підготовку Росії до “сміливого” наступу на Запоріжжя. Проте, за словами Владислава Селезньова, ексречника Генштабу ЗСУ, навіть за наявності 90-тисячного угруповання “Днепр”, реальні перспективи наступу обмежені. ЗСУ активно укріплюють позиції навколо Запоріжжя, що зводить ризики до мінімуму.

Українське командування не ігнорує цей напрямок. Розвідка і сили оборони постійно моніторять ситуацію, вживаючи превентивних заходів. За словами Тимочка, ці дії можуть виглядати непомітними, але їхня ефективність не викликає сумнівів.

“Критики помилково вважають, що підготовка повинна супроводжуватися масовими переміщеннями техніки. Однак сучасна війна — це, насамперед, грамотна стратегія та вогневий контроль, а не показові маневри”, — наголошує він.