Шахрайська схема з використанням електронних технологій: прокурори направили обвинувальний акт до суду щодо мешканців Харкова

Надішліть, будь ласка, повний текст або фрагмент, на який потрібно спиратися, і я одразу напишу матеріал у потрібному форматі — з заголовком у першому параграфі та без заборонених фраз.

Мова йде насамперед про стабільні та стратегічні підприємства, які генерують прибуток і виплачують дивіденди, але при цьому залишаються під контролем держави. Серед потенційних учасників програми називали НАК “Нафтогаз України”, “Енергоатом” і ПриватБанк. Саме банк може стати першим пілотним кейсом.

У випадку з ПриватБанком держава розраховує частково компенсувати витрати на докапіталізацію фінустанови після націоналізації у 2016 році. Водночас продаж невеликого пакета дозволить перевірити інтерес приватних інвесторів і фактично запустити новий формат “народної приватизації”.

Станом на кінець 2025 року статутний капітал банку поділений на 736 мільйонів простих акцій. На продаж планують виставити 51,5 мільйона акцій, що становить 7% від загального обсягу. Стартова ціна — 300 гривень за одну акцію. Загальний обсяг залучених коштів може сягнути близько 18 мільярдів гривень.

Продаж відбуватиметься у форматі аукціону через застосунок “Дія”. Участь зможуть взяти лише громадяни України. Аукціон триватиме один місяць, і кожен учасник матиме право подати лише одну заявку.

Для участі потрібно буде задепонувати кошти на спеціальному рахунку в одному з державних банків — Укргазбанку, Сенс Банку або Укрексімбанку. Максимальна сума внеску становитиме 400 тисяч гривень. За стартовою ціною це дозволяє придбати до 1333 акцій в одні руки.

Заявки за ціною, що дорівнює або перевищує середню аукціонну, задовольнятимуться. Якщо ціна нижча — кошти повернуть. Після завершення торгів акції автоматично зарахують на рахунки в цінних паперах, відкриті в державних банках, а надалі їх можна буде продавати чи купувати на українських біржах.

В уряді наголошують і на потенційній інвестиційній привабливості. За оцінками, одна акція може приносити близько 40 гривень дивідендів на рік, що відповідає приблизно 10% дохідності. У 2025 році дивідендна дохідність банку оцінювалась навіть вище — на рівні 12,4%.

Додатковим фактором стабільності називають завершення багаторічних судових спорів щодо націоналізації. Високий суд Лондона підтримав позицію ПриватБанку та зобов’язав колишніх акціонерів Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова компенсувати близько 3 мільярдів доларів збитків. Це, за оцінками уряду, зменшує юридичні ризики та робить банк “чистішим” активом для інвесторів.

Якщо пілотний продаж буде успішним, подібну модель можуть застосувати й до інших великих державних компаній, що стане новим етапом приватизації в Україні.

В Україні ставлення до антикорупційної боротьби залишається неоднозначним і суперечливим. На тлі гучних заяв політиків і міжнародних партнерів, що країна активно працює над подоланням корупції, реальні результати часто виглядають скромними, а боротьба з корупційними схемами здається неефективною. Це ставлення підживлюється багатьма факторами, серед яких – непослідовність державних інститутів, відсутність повної довіри до антикорупційних органів та вплив олігархічних груп.

З одного боку, у державі створено низку спеціалізованих антикорупційних органів, таких як НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура, які мали б стати ключовими гравцями у цій боротьбі. Однак, на практиці, їх діяльність часто обмежується політичними та юридичними перепонами, що робить боротьбу з корупцією малоефективною. Окрім того, громадськість не завжди відчуває реальні зміни, що призводить до зростання скептицизму щодо справжніх намірів держави.

Цікаво, що українці демонструють високу підтримку критичної позиції суспільства щодо дій влади. Лише 8% вважають, що владу критикувати не можна взагалі — ця частка помітно знизилася з 13% у 2024 році. Натомість 90% переконані, що критика є необхідною умовою для розвитку демократії і контролю над владою.

Такі результати свідчать про те, що суспільство прагне прозорості, відповідальності та діалогу. Українці готові визнавати позитивні кроки влади, але водночас не відмовляються від права на вимогливість та контроль.