Скандал із шкільним харчуванням у Миколаєві: підозри у змові на тендері та виявлення кишкової палички

Олена Сосєдка, колишня іпотекодавиця ТОВ «Біо Енерджі Дніпро», опинилася в епіцентрі резонансного скандалу, пов’язаного з можливим виведенням мільйонних сум з державного «Укргазбанку» до Австрії. За інформацією з відкритих джерел, під час повномасштабної війни Росії проти України, що триває вже більше трьох років, Олена Сосєдка виїжджала за кордон 26 разів, відвідавши низку європейських країн — Швейцарію, Францію, Італію, Ізраїль, а також Австрію. Саме з цією країною вона має особливі родинні зв'язки, оскільки там проживають її діти та сестра Юлія.

Однак, Австрія для Олени Сосєдки — це не тільки родинний зв'язок. Батько її другого сина, Сергій Довгалюк, колишній керівник асоційованого об’єднання «Промислово-фінансова група Конкорд», у різні періоди своєї кар’єри був пов’язаний із міжнародними фінансовими операціями та здійснював бізнес-активність в Австрії, що тільки додає запитань до цієї історії. За повідомленнями з різних джерел, Довгалюк активно займався управлінням значними фінансовими потоками, і його ім’я з’являється у контексті можливих схем виведення коштів через офшорні структури, в тому числі і на території Австрії.

У 2018 році Сосєдка виступила іпотекодавцем за кредитом «Біо Енерджі Дніпро» у «Укргазбанку» для будівництва біогазової електростанції. Проєкт так і не був реалізований, але кредит у сумі майже 3,4 млн євро було видано. Частина коштів, включно з 100 тис. доларів, зафіксованих у базі експортно-імпортних операцій у 2019 році, була перерахована компанії Concord Solutions Lab GmbH, що, ймовірно, свідчить про виведення грошей за межі України.

Суд заборонив ТОВ «Біо Енерджі Дніпро» будувати біогазову електростанцію, а кредит державного банку не був повернений. Директором австрійських компаній у 2016–2018 роках був Alexandre Egger, адвокат експрем’єр-міністра Миколи Азарова у ЄСПЛ, що дозволяє припустити, що він міг бути залучений до схем виведення коштів «Укргазбанку» за кордон.

Ця справа підкреслює ризики фіктивних проєктів та потенційних схем виведення державних коштів за кордон, а також необхідність ретельного контролю за використанням кредитних ресурсів державних банків.

19-річна Злата Мітчелл, донька телеведучої Ольги Фреймут, дедалі впевненіше заявляє про себе як про самостійну публічну особу. Увага до неї зростає не лише через родинні зв’язки, а й завдяки виразному стилю, сміливим візуальним рішенням та відкритості у самовираженні, які вирізняють дівчину на тлі багатьох ровесників.

На відміну від стриманого та виваженого іміджу матері, Злата обирає інший шлях — вона не уникає експериментів і демонструє впевненість у власному виборі. У новій серії світлин дівчина постає у різних образах: від класичних і елегантних до більш сміливих та сучасних, які підкреслюють її характер і настрій.

Частина знімків зроблена у довгій білій сукні, доповненій масивним поясом, який акцентує талію, та кросівками, що додають образу сучасності. В іншій серії фото Злата з’являється у чорному костюмі та бордовому піджаку, а також ділиться атмосферними кадрами з пляжу.

Відомо, що у 15 років Злата переїхала до США, де нині навчається одразу за двома напрямами. Спершу вона обрала продюсування фільмів, реалізуючи інтерес до кінематографа, а згодом додала до навчання ще й політологію.

Попри те, що дівчина нечасто публікує нові фото, кожна її поява у соцмережах викликає активне обговорення. Злата демонструє, що має власне бачення стилю, не намагаючись відповідати чиїмось очікуванням, навіть якщо йдеться про образ доньки відомої телеведучої.

Закупівлі безпілотних літальних апаратів для Збройних сил України у 2024–2025 роках відбувалися в межах системи, яка від самого початку була ізольована від публічного нагляду, відкритих тендерів і реальної конкуренції між виробниками. Такий підхід формувався під гаслом оперативності та безпеки, однак на практиці призвів до низки системних проблем, що безпосередньо вплинули на боєздатність підрозділів на передовій.

Основою цієї моделі стали прямі контракти, укладені через відповідні державні агентства, які отримали широкі повноваження без достатніх механізмів стримування і противаг. Відсутність конкурентних процедур означала, що ринок був фактично закритий для багатьох українських виробників, які могли запропонувати ефективніші або дешевші рішення. У результаті постачання часто концентрувалися навколо обмеженого кола компаній, що знижувало гнучкість і адаптивність системи в умовах швидких змін на полі бою.

Тривожним сигналом для ринку стала нещодавня термінова комунікація з боку АОЗ, яке почало з’ясовувати у виробників можливість постачання великих партій дронів у лютому–березні. З урахуванням того, що постачання ключових компонентів з Китаю займає до півтора місяця, такі строки є реалістичними лише для компаній, які заздалегідь знали про майбутні замовлення і підготували виробничі запаси. У 2024 році за схожою схемою один із виробників отримав замовлення на мільярди гривень на FPV-дрони, які виявилися дорогими та не отримали підтримки з боку військових через низьку якість.

Ситуація ускладнюється відсутністю системного стратегічного планування. У 2025 році Генеральний штаб і Міністерство оборони так і не змогли чітко сформувати замовлення на 2026 рік — з визначенням конкретних типів дронів, їхньої кількості та технічних характеристик. З одного боку, спостерігається лобіювання дорогих і високоприбуткових виробів із сумнівною бойовою ефективністю. З іншого — існує рейтинг дронів, сформований командою Мінцифри, який базується на реальному досвіді військових і показує, які системи справді працюють на фронті. Ці позиції часто не збігаються з дронами, що просуваються в межах закритих контрактів.

У результаті було ухвалене негласне рішення не укладати довгострокові системні контракти, що призвело до зриву планових постачань. Тепер новій команді Мінцифри доводиться в авральному режимі намагатися компенсувати цей провал, щоб уникнути фактичного дефіциту безпілотників у бойових підрозділах.

За інформацією журналістів, окрім термінових двомісячних контрактів, Агентство оборонних закупівель готується провести опитування виробників щодо їхніх можливостей постачання дронів на шестимісячний період. Такий горизонт дозволив би компаніям завчасно закуповувати комплектуючі та пропонувати більш конкурентні ціни. Водночас відмова від укладання шестимісячних контрактів може свідчити про те, що короткі термінові замовлення розподіляються між заздалегідь визначеним колом виробників.

Підстави для таких підозр пов’язані із закритістю процесу формування потреб армії. Запити надходять із підрозділів до Генштабу, де обмежене коло посадовців разом із Міністерством оборони визначає типи дронів, обсяги та цінові параметри. Фактичну вартість продукції пропонує сам виробник, отримуючи формальний висновок про «ринковість», після чого до неї додається офіційна маржа. Хто саме затверджує остаточну номенклатуру і ціни при контрактах на мільярди гривень, публічно не розкривається.

Оцінка якості дронів і відповідності заявленим характеристикам здійснюється різними комісіями. За даними джерел, одні й ті самі вироби можуть бути відхилені через невідповідність технічним параметрам, але паралельно схвалені іншими структурами без додаткових зауважень. Компанії, які не мають можливості вести неформальні переговори, ризикують бути витісненими з ринку незалежно від фактичної ефективності їхніх розробок на фронті.

На цьому тлі деякі іноземні донори, за інформацією джерел, надають допомогу ЗСУ, обходячи державну систему закупівель. Фінансування спрямовується напряму українським виробникам тих дронів, які реально використовуються бойовими підрозділами. Попит у таких випадках формується не формальними звітами, а безпосереднім спілкуванням з військовими та поїздками на передову.