Справа ексначальника поліції Одещини Дмитра Головіна: вирок без покарання

3 грудня у світі та в Україні поєднує в собі одразу кілька шарів значення — релігійний, культурний і народний. За новоюліанським календарем цього дня вшановують Іоанна Мовчазника — святого, якого християни вважають покровителем духовної стриманості, мовчання та зцілення від хвороб. У народній традиції дата також має особливе символічне наповнення, пов’язане з настановами бути обережними у словах, уникати сварок і дбати про внутрішній спокій.

Іоанн Мовчазник ще за життя прославився аскетизмом, смиренням і добровільною відмовою від гучних промов. Його образ у християнській традиції став уособленням сили мовчання як духовної практики. Віруючі звертаються до святого з молитвами про зцілення фізичних недуг, зміцнення душевних сил та захист від спокус. Вважається, що саме цього дня особливо важливо утримуватися від різких висловів, пустих розмов і негативних емоцій.

За старим стилем цього дня згадують святого Григорія Декаполіта та єпископа Прокла Константинопольського.

3 грудня відзначають Міжнародний день людей з інвалідністю. Його мета — привернути увагу до прав та потреб людей з інвалідністю, створення інклюзивного середовища та повної їхньої інтеграції у суспільство. Для України ця тема особливо гостра через наслідки війни.

Також 3 грудня відзначають День комп’ютерної графіки — професійне свято дизайнерів, аніматорів, художників спецефектів, 3D-моделерів та всіх, хто працює з цифровим зображенням.

Окрім цього, сьогодні проходить Міжнародний день боротьби з пестицидами. Дата покликана нагадати про шкоду хімікатів для екосистеми та про необхідність обмеження небезпечних аграрних технологій.

Окремого державного свята сьогодні в Україні немає, але дата пов’язана з кількома видатними іменинниками: цього дня народилися філософ Григорій Сковорода, географ і картограф Степан Рудницький, диригент Іван Слета та сучасний письменник Андрій Любка.

У народі 3 грудня оповите традиціями, що збереглися ще з давніх часів, — їх часто пов’язують із зимовими прикметами й обрядами мовчання.

У народному календарі цей день називали Іван Мовчальник. Вважалося, що 3 грудня потрібно якомога менше говорити: тиша допомагала силі думки та сприяла успіху в будь-якій справі. Предки вірили, що робота, виконана без зайвих слів, обов’язково буде вдалою, а мовчазна людина в наступному році стане красномовною.

Погодні прикмети на 3 грудня допомагали передбачати перебіг зими:

дороги розмило багнюкою — грудень буде сирим;сонячний день обіцяв тепло;снігур співає — погода скоро покращиться;снігопад означав дощовий березень.

Традиції дня пов’язані з обмеженням у словах. Забороненими вважаються порожні балачки, плітки, лайка, неправда, хвастощі та гучні обіцянки. Вважалося, що сказане вголос може обернутися проти людини, тому радили говорити лише за потреби та утримуватися від різких висловів.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Роман Ф., киянин, який проходить ВЛК, отримав повідомлення на телефон, що його повістка очікує на поштовому відділенні. Але вже коли він дійшов до пошти, виявив, що конверт був відкритим, а адреса на ньому — помилкова. Ще один чоловік із Хмельниччини отримав свою першу повістку від військкома без попередження, попри те, що намагався оформити відстрочку через догляд за інвалідом. В результаті, і він, і Роман Ф. знову отримали повістки на пошті, знову з вимогою оновити дані в ТЦК.

Ці ситуації є не поодинокими, і часто виникають через недосконалу організацію процесу доставки повісток поштою. Народний депутат Ігор Фріс попереджав про можливі колапси у системі, коли доставка або неналежне оформлення повісток може призвести до серйозних наслідків, таких як кримінальні провадження за неявку особи до ТЦК.

Поштарі повинні доставляти повістки особисто, а у разі відсутності адресата — залишати повідомлення або зв’язуватися з ним телефоном. Якщо людина не забере повістку протягом трьох днів, лист повертається до ТЦК. Але як показує практика, процедура часто порушується: поштарі не завжди здійснюють дзвінки або залишають повідомлення, а деякі повістки взагалі опиняються не у відповідних скриньках.

Ситуація ускладнюється тим, що часто одразу надсилаються кілька повісток на різні адреси чи до різних відділів ТЦК, через відсутність загальної бази даних. В результаті, навіть коли повістка була вручена на одному місці, інша може бути надіслана на місце реєстрації. Така неорганізованість може призвести до виникнення юридичних проблем для військовозобов’язаних.

Адвокати зазначають, що повістки повинні бути надіслані лише рекомендованим листом з повідомленням про вручення, інакше процес визнання її врученою може викликати правові труднощі. У той же час нові постанови Кабміну нещодавно затвердили оновлену форму повісток, яка тепер має юридичну силу незалежно від того, чи була вона сформована вручну або через реєстр.

Але, попри всі зміни та нововведення, процес вручення повісток по суті ще не належно налагоджений. За словами адвокатів, проблема полягає у відсутності належної координації та контролю з боку органів, які відповідають за доставку повісток, а також у тому, що навіть високопосадовці не можуть зрозуміти, як цей процес працює на практиці.

У підсумку, хоча нові правила здаються простими і логічними, реальна ситуація на місцях доводить, що система доставки повісток за допомогою пошти потребує значних вдосконалень.

Більше половини транспорту, переданого Києву благодійниками та містами-партнерами, так і не потрапило на міські маршрути. Незважаючи на те, що столиця отримала сотні одиниць техніки, ситуація з її використанням залишає багато запитань. Зокрема, лише близько 60 автобусів із сотні, переданих «Київпастрансу», виїжджають на вулиці міста, решта стоїть на парках або взагалі зникла з офіційних звітів. Подібна ситуація й з вагонами метро — з 60 одиниць, переданих Варшавою, на лінії курсує лише третина.

Ці факти були розкриті в розслідуванні ютуб-проєкту «В тіні каштана», де журналісти детально проаналізували ситуацію з отриманим від міжнародних партнерів транспортом. За даними розслідування, частина техніки зберігається на іноземних номерах, оскільки не пройшла реєстрацію в Україні. Інша частина автобусів потребує ремонту, який не був проведений через відсутність належного фінансування чи ресурсів для оновлення транспорту. А ще кілька десятків одиниць транспорту просто стоять «у резерві» і чекають на вирішення організаційних питань, що стосуються їхньої подальшої експлуатації.

Зі слів співзасновника ініціативи «Пасажири Києва» Олександра Гречка, проблема криється також у дефіциті водіїв: після початку повномасштабної війни багато хто пішов на фронт, а масштабних програм із залучення нових кадрів, зокрема жінок, так і не створено.

Особливе обурення викликає доля двоповерхових автобусів, переданих Берліном. У Києві їх записали як «екскурсійні» і так і не випустили на лінію, хоча в Німеччині вони працювали на регулярних маршрутах. Подібна історія і з вагонами метро: частина стала «донорами» для старого рухомого складу, хоча влада раніше демонструвала ці потяги у піар-роликах.

Журналісти зазначають, що в інших містах України — Миколаєві, Одесі, Дніпрі чи Харкові — благодійні автобуси й вагони інтегрували у транспортну мережу, тоді як у Києві вони припадають пилом. Експерти наголошують: без зміни підходів до організації громадського транспорту столиця ризикує зіткнутися з транспортним колапсом.