Не використана допомога: Київ отримав транспорт від партнерів, але більшість не працює на маршрутах

Експертний аналіз військових можливостей на майбутні тижні: куди націлені дії РФ і їхні можливі наслідки

Висловлювання військового аналітика Костянтина Машовця щодо Харкова та Києва можуть виглядати здивувально, але аналіз показує, що дії Російської Федерації, ймовірно, будуть спрямовані на Краматорськ-Слов’янськ та Курахово-Вугледар. У контексті літньо-осінньої кампанії 2024 року, варто розглядати можливі сценарії дій противника, враховуючи об’єктивні фактори та стратегічні міркування.

Аналізуючи можливі дії РФ, важливо врахувати, що командування противника діє відповідно до стратегічних цілей та обставин. Відмова від такого розуміння може призвести до неправильних висновків щодо їхніх дій. Наразі, два найбільш ймовірні операційні напрямки — це ліквідація Кураховсько-Вугледарського виступу Збройних Сил України та вторгнення в район Харкова.

Ліквідація виступу потребує від РФ вирішення кількох завдань, зокрема, продвинутися до району Курахова та зосередити наступальні сили. Цей напрямок може мати як позитивні, так і негативні наслідки, але враховуючи стратегічне значення об’єктів, його важко ігнорувати.

На даному етапі можна спостерігати, що противник вже активно працює над вирішенням поставлених перед ним завдань. Зокрема, 8-та Збройна Військова Армія, разом із силами 1-го Армійського Корпусу, 20-ою та 150-ою мотострілецькими дивізіями, при підтримці 155-ої окремої бригади морської піхоти та 39-ої окремої мотострілецької бригади, які входять до складу 68-го Армійського Корпусу, настійно намагається прорватися в напрямку Мар’їнка – Георгіївка (загалом до Курахова) та значно зменшити плацдарм Збройних Сил України з півночі (через Побєду, вздовж дороги Мар’їнка – Вугледар) і в напрямку Новомихайлівка – Костянтинівка. Мета таких дій зрозуміла — вимушити українські війська відступити ЗА дорогу Мар’їнка – Вугледар на всій її протяжності.

Проте, на мою думку, не викликає сумнівів те, що в разі досягнення противником цих цілей (особливо, щодо прориву у район Курахова), російське командування очевидно розглядатиме можливості для проведення "глибокої" операції, наприклад, через район селища Успенівка. Причому, активні дії саме на цьому напрямку для противника мають велике значення.

Таке "нависання" плацдарму ЗСУ над комунікаціями у напрямках Донецьк – Маріуполь та Донецьк – Волноваха (з можливістю нанесення ударів на міста Маріуполь та Волноваха) значно ускладнює йому ситуацію. Тому для противника надзвичайно важливо проводити активні наступальні дії саме на цьому напрямку. У цьому відношенні, з точки зору оперативного розгортання наступальних угрупувань, цей напрямок виявляється досить зручним, хоча, звичайно, його важко приховати через відкриту місцевість. Однак наявність зручних комунікацій для маневрування по фронту та перегрупувань, а також для підвозу матеріально-технічних ресурсів, включаючи морський шлях через порти Маріуполя та Бердянська, дозволяє противнику ефективно діяти на цьому напрямку.

Слід зауважити, що противник має можливість провести процес оперативного розгортання своїх наступальних угрупувань на даному напрямку, використовуючи першу лінію свого головного рубежу оборони, який простягається від Новопетріківки до Волновахи, а також від Волновахи до Олександрівки. Однак, існує значна складність у транспортуванні необхідних матеріально-технічних ресурсів, оскільки залізнична мережа обмежена, а автотранспорт є основним засобом перевезення. Крім того, зазначається, що існуюча залізнична мережа також піддається можливості ударів противника дальнобойними засобами. Основними вузловими пунктами матеріально-технічного забезпечення противника на цьому напрямку є Докучаєвськ, Волноваха, Старобешево, район Петрівського в місті Донецьку та Єгорівка.

У цьому контексті, для виконання завдання виходу на рубіж Дачне – Шахтарське, противнику, можливо, доведеться створити додаткові угрупування поряд з уже розгорнутими військами 8-ї та 29-ї Збройних Військових Армій, з призначеними силами та засобами. Враховуючи досвід минулих операцій російського командування, ймовірно, буде необхідно створити приблизно по одному угрупуванню загальновійськової армії на кожному напрямку. Однак, на сьогоднішній день, існують два можливих шляхи для досягнення цієї мети.

Особисто я вважаю, що перший варіант є більш реалістичним порівняно з другим, особливо з урахуванням фактора часу. Перший варіант набагато коротший та ефективніший, дозволяючи залучити менший обсяг сил та засобів, порівняно з другим, що в свою чергу дозволяє ефективно використовувати стратегічні резерви, хоча й не в повному обсязі.

У висновках до цієї статті можна зазначити, що на сучасному етапі конфлікту в Україні важливо усвідомлювати потенційні дії противника та його стратегічні цілі. Аналізуючи можливі напрямки руху військ Російської Федерації, необхідно враховувати їхні можливості та обмеження, такі як складності у транспортуванні та піддача залізнична мережа можливості ударів противника.

Крім того, важливо звертати увагу на можливі стратегічні маневри та розгортання додаткових угрупувань військ для досягнення поставлених цілей. Враховуючи досвід минулих операцій противника, необхідно розглядати реалістичні варіанти та шляхи досягнення мети, з особливим акцентом на оптимальне використання часу та ресурсів.

Отже, ретельний аналіз та стратегічне мислення допоможуть ефективно реагувати на потенційні загрози та забезпечити безпеку країни у військовому контексті.

Поки Міністерство охорони здоров’я звітує про впровадження реформ, розширення програм скринінгу та підвищення доступності медичних послуг, у професійному середовищі дедалі активніше обговорюється інше питання — наскільки відкритими та конкурентними залишаються державні закупівлі лікарських засобів. Особливу увагу привертає діяльність великих фармацевтичних виробників, які співпрацюють із державою, зокрема в оборонному секторі, де обсяги контрактів вимірюються сотнями мільйонів гривень.

Одним із ключових гравців ринку є АТ «Фармак» — компанія, що входить до числа найбільших виробників лікарських засобів в Україні та активно взаємодіє з державними замовниками. За підсумками 2024 року підприємство задекларувало 1,62 млрд грн чистого прибутку. Водночас, за наявною інформацією, понад 844 млн грн із цієї суми забезпечили контракти з державними структурами, серед яких — госпіталі Міністерства оборони та підрозділи МВС. Така структура доходів закономірно викликає підвищений інтерес до механізмів формування цін, умов тендерів і рівня конкуренції під час відбору постачальників.

Аналіз окремих закупівель свідчить про різницю між цінами для державних установ і роздрібним ринком. Зокрема, ін’єкційний препарат «Тріомбраст» закуповувався державним військовим клінічним госпіталем по 597 грн за упаковку, тоді як у роздрібних мережах його ціна стартувала від 423 грн. Подібна ситуація зафіксована щодо крему «Ліпстер», таблеток «Аторвакор» та препарату «Аладин-Фармак», де вартість для армії, за даними контрактів, перевищувала середньоринкові показники у півтора–три рази.

Ключову роль у ланцюгу постачання відіграють великі дистриб’ютори — «БаДМ» та «Оптіма-Фарм». Їхню узгоджену поведінку в попередні роки досліджував Антимонопольний комітет. Експерти ринку вказують на механізм так званих «актів зменшення вартості» між виробником і посередником. Така модель дозволяє формально декларувати зниження ціни, водночас залишаючи значну частину націнки — від 25 до 70% — у структурі дистриб’ютора.

Додаткову увагу привертає корпоративна структура компанії. Власність через кіпрську Farmak Group Limited та наявність афілійованих підприємств у Центральній Азії створюють можливості для оптимізації податкового навантаження та перерозподілу фінансових потоків між юрисдикціями. Саме ці аспекти, за словами фахівців з фінансового моніторингу, потребують ретельного аудиту.

Водночас у відкритих джерелах фігурує інформація про низку кримінальних проваджень, пов’язаних із діяльністю компанії та її контрактами. Попри це, виробничі потужності продовжують розширюватися, зокрема у Києві та Шостці.

Ситуація на фармринку демонструє системну проблему: в умовах війни державні закупівлі стають одним із ключових джерел доходу для великих виробників і дистриб’юторів. Питання полягає не лише в окремих контрактах, а в механізмах ціноутворення, які формують навантаження на бюджет.

Експерти наголошують: без повної прозорості ланцюгів постачання, аудиту контрактів і публічного контролю державні витрати на медицину ризикують перетворитися на інструмент перерозподілу коштів на користь обмеженого кола гравців.

Колишній прокурор Харківської області Олександр Фільчаков, який нині займає посаду заступника начальника 3-го відділу процесуального керівництва, опинився в центрі уваги через імовірні порушення антикорупційних норм. За наявною інформацією, під час його керівництва у відомстві працювала його друга дружина — Юлія Ігорівна Шуміліна (у шлюбі Фільчакова). Такий факт може свідчити про наявність конфлікту інтересів, що суперечить вимогам українського антикорупційного законодавства.

Юлія Фільчакова походить із міста Антрацит Луганської області, яке нині перебуває під російською окупацією. Її кар’єра у правоохоронних органах розпочалася ще в середині 2010-х років. Відомо, що щонайменше з 2015 року вона працювала у прокуратурі Дергачівського району Харківщини. Згодом, у період з 2018 по 2019 рік, обіймала посаду прокурора Холодногірського відділу Харківської місцевої прокуратури.

У цей період Фільчаков займав керівні посади в місцевих прокуратурах, а з жовтня 2019 року очолив прокуратуру Харківської області. Після його призначення дружина звільнилася з посади.

Наразі Юлія Фільчакова працює адвокаткою в АО “Відсіч”. Раніше вона майже не декларувала доходи від своєї діяльності, що викликає додаткові питання щодо прозорості та дотримання антикорупційного законодавства.

Блогерка та дружина співака Віктора Павліка, Катерина Репяхова, поділилася особистим досвідом щодо змін у своїй зовнішності, зокрема через пластичні операції. У відкритому інтерв'ю та публікаціях на своїх соціальних сторінках вона зізналася, що шкодує про втручання пластичних хірургів, особливо щодо нещасливого досвіду з корекцією підборіддя. За словами Катерини, кілька років тому вона вирішила позбутися другого підборіддя та обрала операцію з імплантом, сподіваючись, що це допоможе зробити її контури обличчя виразнішими. Однак результат, на жаль, не виправдав очікувань.

Замість бажаного ефекту, операція не лише не усунула проблему, а й призвела до виникнення нових ускладнень, через що Катерина змушена була пройти кілька додаткових хірургічних втручань. Вона поділилася, що після кожної нової операції її зовнішність змінювалась не так, як хотілося, і все більше почала виникати невдоволеність відображенням у дзеркалі. Відверте зізнання блогерки стало темою обговорень серед її підписників та в медіа.

«Я вважаю, що першочергово операція була підібрана неправильно. Імплант в принципі не може вирішити питання другого підборіддя», – пояснила вона.

Перший результат був для неї травматичним: форму підборіддя змінило так, що з’явилася западина й асиметрія обличчя. Після цього Репяхова погодилася на повторне втручання — корекцію з ліпофілінгом та заміною імпланта. Згодом їй зробили ще одну операцію, під час якої, за словами самої Катерини, підхід був «комплексним»: зменшили імплант, заповнили западину жиром і зробили ліпосакцію другого підборіддя. Це вже була не перша й не друга пластика обличчя в її житті.

Попри те, що нинішній вигляд їй подобається більше, сама історія з пластикою стала для неї особистою помилкою.

«Якби я могла відмотати час назад, я б не робила ні першу, ні другу операцію. Це, напевно, перший і єдиний вчинок у моєму житті, через який я шкодую», — зізналася Репяхова.

Зараз вона каже, що повністю переглянула ставлення до пластичних втручань і не планує продовжувати експерименти з обличчям. Блогерка наголошує, що жоден «ідеальний овал» не вартий постійної тривоги перед дзеркалом, болючого відновлення та відчуття невпевненості у власному обличчі.

«Жодне втручання не варте внутрішнього дискомфорту», — підсумувала вона.