Спроба закупівлі енергоблоків для ХАЕС: як у парламенті зірвали одну з найгучніших схем в енергетиці

У виступі перед парламентом, командувач Об'єднаних сил ЗСУ, генерал-полковник Юрій Содоль, висловив серйозну турботу щодо нестачі особового складу української армії, підкресливши, що ця проблема має вирішальне значення для забезпечення обороноздатності країни. Зазначивши, що військове угруповання "Хортиця", яким він командує, стикається з недостатньою кількістю бійців, генерал-полковник Содоль підкреслив, що це серйозно обмежує їх можливості на фронті. Він розкрив, що відділення, які традиційно мали 8-10 осіб, зараз дуже часто складаються лише з 2-4 бійців, що призводить до значного зниження ефективності оборони, особливо у зв'язку з новими загрозами, такими як дрони-камікадзе та FPV-дрони. Генерал-полковник наголосив на тому, що основне навантаження лягає на особовий склад механізованих та піхотних підрозділів, і заявив, що з нестачею бійців у військових підрозділах важко забезпечити ефективну оборону на всьому фронті. Він висловив своє занепокоєння тим, що відповідні бригади змушені обороняти значно меншу територію, ніж передбачено нормативами. Генерал-полковник Содоль закликав народних депутатів прийняти законопроєкт про мобілізацію, щоб забезпечити необхідну кількість бійців для армії та забезпечити ефективну оборону країни.

У виступі перед парламентом, командувач Об'єднаних сил ЗСУ, генерал-полковник Юрій Содоль, виклав надзвичайно важливі питання, пов'язані з нестачею особового складу української армії. Він підкреслив, що ця проблема має вирішальне значення для національної безпеки та обороноздатності країни, особливо в умовах сучасних загроз, таких як дрони-камікадзе. Генерал-полковник Содоль закликав законодавчий орган ухвалити необхідні заходи, включаючи законопроєкт про мобілізацію, для забезпечення необхідної кількості бійців та зміцнення оборони країни. Його виступ є важливим кроком у напрямку вирішення актуальних проблем українських Збройних Сил та забезпечення їх ефективної діяльності на фронті.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

За словами керівника Ради резервістів Сухопутних військ Івана Тимочка, російські окупанти стикаються з численними труднощами в регіоні. Хоча локальні атаки і спроби захопити кілька сіл можливі, це більше інформаційна кампанія, ніж стратегічна ініціатива.

“Коли росіяни на Вовчанському напрямку просунулися на кілька кілометрів, інформаційний ґвалт створював ілюзію масштабного наступу. Схоже відбувається і зараз із Запоріжжям”, — зазначає Тимочко.

Ключовою проблемою для росіян залишається так званий Роботинський виступ — прорив ЗСУ у російські оборонні позиції. Це змушує окупантів постійно шукати слабкі місця в обороні українських військ, що значно виснажує їхні ресурси.

Хоча російські сили мають безперебійну логістику завдяки залізничному сполученню вздовж узбережжя Азовського моря, вузька зона постачання перебуває під постійними ударами української артилерії та ракетних систем. Як зазначає Тимочко, це ускладнює постачання не лише на Запоріжжі, але й у тимчасово окупованому Криму.

The Economist повідомив про підготовку Росії до “сміливого” наступу на Запоріжжя. Проте, за словами Владислава Селезньова, ексречника Генштабу ЗСУ, навіть за наявності 90-тисячного угруповання “Днепр”, реальні перспективи наступу обмежені. ЗСУ активно укріплюють позиції навколо Запоріжжя, що зводить ризики до мінімуму.

Українське командування не ігнорує цей напрямок. Розвідка і сили оборони постійно моніторять ситуацію, вживаючи превентивних заходів. За словами Тимочка, ці дії можуть виглядати непомітними, але їхня ефективність не викликає сумнівів.

“Критики помилково вважають, що підготовка повинна супроводжуватися масовими переміщеннями техніки. Однак сучасна війна — це, насамперед, грамотна стратегія та вогневий контроль, а не показові маневри”, — наголошує він.

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.