Суд і Мін’юст допомогли вивести $3 млн “Альфа-Банку” через офшор

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Про це пише The Times.

Як пише видання минулого тижня українські війська вторглися на територію Росії в Курській області, що застало Москву зненацька. Це також стало несподіванкою для західних партнерів України, включаючи Вашингтон.

Спочатку, коли операція розпочалася у вівторок, вона виглядала як чергова акція антипутінських ополченців. Однак уже в четвер стало зрозуміло, що Київ сам намагається завдати стратегічного контрудару Росії.

«Повсюди особисті відбитки пальців президента Зеленського. У Києві багато місяців було секретом, що президент тиснув на своє військове керівництво, щоб воно розпочало літній наступ», – пише видання.

Попри проблеми з робочою силою та ресурсами, українське військове керівництво вагалося, але Зеленський, прагнучи змінити наратив про те, що Україна програє війну, все ж наполіг на проведенні операції.

«Враховуючи проблеми з робочою силою та ресурсами в Україні, вони вагалися. Але Зеленський відчайдушно намагається змінити наратив про те, що Україна програє війну», – додає ЗМІ.

За інформацією The Times, на цю операцію було виділено від 6000 до 10000 військових. Командування готове ризикувати цінними солдатами та технікою для досягнення успіху.

Україна та ліберальна російська опозиція відчувають спільний біль – обидва вони прагнуть кінця правління президента Володимира Путіна та припинення його війни проти України. Проте реакція України на смерть російського опозиціонера Олексія Навального, головного противника Путіна, відкрила глибокий розрив між двома сторонами. Це також відображає складність вирішення проблем між двома сусідніми країнами, навіть у випадку відходу Путіна. Коли тисячі росіян зі всього світу вшановували пам'ять покійного політика, якого бачили останньою демократичною надією своєї країни, реакція в Україні була здебільшого стриманою або навіть ворожою, оскільки багато українців дивляться на Навального з певним скепсисом. Заяви вдови Навального, Юлії, про те, що вона продовжить боротьбу з Путіним, викликали подібну відповідь. Для багатьох українців Навальний не є символом демократії, як його бачать на Заході. Це показує глибокі розбіжності в уявленнях між українцями та росіянами. Багато українців вважають цю війну останнім актом столітнього утискання з боку російських правителів, а ліберальні росіяни, у тому числі Навальний, розглядаються як частина російського суспільства, яке страждає від імперського проєкту. Українські та російські відносини мають глибокі корені. Навіть українські ліверали відчувають розрив із більшістю свого суспільства, зокрема з тисячами сімей, які втратили своїх чоловіків у війні на Донбасі. У той же час російська опозиція вважається недостатньо критичною до російських дій на території України та недостатньо активною у засудженні цих дій. Навальний, який провів літо в Україні, раніше підтримував ідею єдності росіян, українців та білорусів, та вважав Крим історичною частиною Росії.

Після цього Навальний відмовився від цих заяв – торік він оприлюднив план із 15 пунктів для демонтажу диктатури Путіна та повернення України до її кордонів до 1991 року, у тому числі з Кримом. Проте цей план не переконав багатьох українців. Навіть президент Володимир Зеленський, хоч і поспішив засудити смерть Навального як останній доказ вбивчого режиму Путіна, в Україні виразу співчуття не було. Дехто навіть був у захваті від цієї новини, радіючи смерті того, кого вони назвали “імперіалістичним шовіністом”. Українській громадськості не сподобалася неспроможність російського суспільства усунути Путіна, подібно до того, як вони самі зробили це з Віктором Януковичем десять років тому. Українські політичні думки розділені щодо питання співпраці з російськими лібералами. Деякі експерти вважають, що їм потрібно пройти "довгий шлях" перед тим, як зможуть домовитися з українцями. Однак існують ті, хто вважає, що співпраця можлива, але вимагатиме більше самокритики та розуміння імперського минулого і сучасності. Українська громадськість прагне змін, але росіяни не відповідають на заклики до повстання проти війни. Тим не менш, деякі росіяни проти війни були арештовані та ув'язнені, а кілька з них навіть приєдналися до українських батальйонів. Однак це залишається предметом суперечок серед російської опозиції.

Російські ліберали заявляють, що їм не залишилося інструментів для боротьби. Багато їхніх лідерів опозиції арештовані чи мертві. Станом наразі навіть підлітків арештовують за протести проти війни. Покладання квітів на могилах стало проявом політичної непокори, але і це призводить до арештів. "Все стає гірше і гірше – нам потрібне диво. Усі чекають, що станеться щось несподіване – без їхнього впливу. Вони більше не відчувають, що мають владу", – цитує американське видання 47-річну Анну, яка поклала квіти на могилу Навального. Російська правозахисниця Олександра Попова стверджує, що опозиція всередині Росії залякана та ізольована. "Чого насправді не вистачає російській опозиції, так це співчуття з боку України – я помітила багато агресивної риторики на кшталт: “ви, росіяни, винні в тому, що тут відбувається”. Але тут є багато людей, які потрапили в тюрму, яких катували і вбивали… Люди в Росії теж страждають", – цитує її слова Washington Post. Успішна російська опозиція, ймовірно, повинна спочатку зосередитися на внутрішніх проблемах, а не на долі українців, заручившись підтримкою більш нейтрально настроєних частин російського населення – включно з тими, хто підтримує війну і не співчуває долі українців. "Я думаю, ми повинні розуміти, що Олексій був російським політиком. Він зосередився на політичній боротьбі та політичних досягненнях у Росії, і це був ракурс, з якого він обирав свої слова", – цитує WP соратника Навального Ашуркова. – Юлія також російський політик, тому вона зосередиться на речах з цієї точки зору". Сам Навальний відкидав ідею про те, що всі росіяни мають імперську свідомість, звинувачуючи натомість диктатуру Путіна та закликаючи перемогти тих, хто дотримується імперіалістичних поглядів, шляхом виборів і мирних протестів. Але без належного визнання того, що російський імперіалізм був рушійною силою війни, кажуть українці, об’єднання проти Путіна є далекою мрією. "Але такі розмови майже не ведуть у російських антипутінських колах, – наводить видання слова української письменниці афганського походження Маріам Наєм. – У світлі цього важливо визнати, що діалог між злочинцем і жертвою є недосяжним, доки триває насильство".

Українська опозиція і російські ліберали стикаються зі схожими викликами та проблемами, проте їхні підходи та сприйняття ситуації можуть різнитися. Російські ліберали переживають складний період, коли багато їхніх лідерів знаходяться за ґратами або навіть загинули. Незважаючи на це, внутрішнє опозиційне руховання в Росії продовжується, але зазнає значних труднощів через репресії та обмеження. Українці сприймають ці події різним чином: дехто вітає падіння Путіна, інші вбачають у Росії перешкоду на шляху до миру. Незважаючи на різні погляди, важливо визнати, що діалог між українцями та росіянами може бути складним, але необхідним для подальшого просування вперед.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

На липень 2024 року Росія мала приблизно:

Загалом ці запаси дозволяють російським військовим здійснити до 10 масованих ракетних атак, враховуючи, що виробництво триває.

Окрім ракет, Росія наростила виготовлення ударних дронів “Шахед”, досягнувши рівня 600 одиниць на місяць станом на серпень 2024 року.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Жданов підкреслив, що єдиною структурою, яка має право визначати реальні потреби армії в людських ресурсах, є Генеральний штаб ЗСУ. “Тільки Генштаб може порахувати потреби на сьогодні, на зараз, або на півроку, рік, плануючи бойові дії,” — зазначив він, звертаючи увагу на непослідовність деяких пропозицій щодо мобілізації жінок.

Експерт також вказав на політичний аспект трудової мобілізації, яку Кабінет міністрів може запропонувати для затвердження на рівні Верховного головнокомандувача. Трудова мобілізація зазвичай вводиться у надзвичайних ситуаціях, як-от під час воєнного стану. Однак Жданов зауважив, що на сьогоднішній день в Україні бракує ефективного планування мобілізаційних заходів та підготовки економіки до тривалих військових дій.

Жданов висловив критику щодо відсутності системного підходу в державному управлінні. Він звернув увагу на те, що в Україні часто реагують на проблеми вже по факту їх виникнення, замість того, щоб передбачати їх заздалегідь. “Ми діємо суто за ситуацією, намагаючись гасити пожежу в міру її виникнення,” — зазначив він, наголошуючи на необхідності створення більш довгострокових планів.

Обговорення мобілізації жінок в Україні має також інші перспективи. Зокрема, адвокатка Євгенія Закревська заявила, що обов’язкова мобілізація жінок є актуальною, відзначивши, що чесним вибором громадянина є опір агресору. Юристка Тетяна Савченко нагадала, що мобілізація жінок нині відбувається лише на добровільній основі.