Суд виніс умовний вирок сину колишнього керівника РАЕС за смерть 64-річної жінки

Надішліть, будь ласка, повний фрагмент, від якого слід відштовхнутися, — після цього підготую розширений унікальний текст із заголовком у першому абзаці та без небажаних фраз.

Центральним елементом цієї структури став підпільний нафтопереробний комплекс у Мерефі, розміщений на землях, отриманих ТОВ «БІТОКСІД» (38398116). Формально — це складські приміщення, однак фактично на території цілодобово працює нелегальний НПЗ. Оприлюднені матеріали в соцмережах підтверджують, що тут переробляють сиру нафту та газовий конденсат, виробляючи до 200 тонн низькоякісного дизельного пального на добу.

Схема передбачає оформлення продукції як «абсорбент» або «сировина вуглеводородна», що дозволяє уникати контролю та транспортувати фальсифікат на тіньові АЗС. Подальший продаж забезпечується через низку фіктивних підприємств-«транзитерів», які ведуть безтоварні операції у складі конвертаційних центрів.

Паралельно структура Скакунів-Валеуліних бере участь у публічних закупівлях пального. Для цього використовуються афілійовані фірми-прокладки, серед них — «Брент-Інвест», «Брент Ойл-98», «Гарантор». Через перемогу на тендерах та подальше переведення коштів у «сітку» ухвалюються операції з легалізації походження фальсифікованого дизеля.

Ще один напрям — діяльність ТОВ «АЛЬТЕРНАТІВ ЕНЕРДЖІ СОРСЕС ГРУП», яке контролює низку сонячних електростанцій і спиртових виробництв та використовується для легалізації тіньових доходів. Окремі джерела вказують на незаконний обіг етанолу, що є компонентом для виробництва контрафактного пального. ТОВ «АЕС КОМПАНІ» виконує роль додаткової ланки, через яку проводяться безтоварні операції, ускладнюючи можливість арешту активів «БІТОКСІДу».

Сукупно це створює повноцінну тіньову паливну інфраструктуру, яку, за словами експертів, неможливо було б реалізувати без політичного прикриття на регіональному рівні. Обороти схеми вимірюються сотнями мільйонів, а ризики для ринку та безпеки — критичні: від техногенних загроз до масштабного ухилення від сплати податків.

В Агентстві з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері оборони (ВАКС) відбулася значуща подія – екс-садовець Міністерства оборони Олександр Лієв, якого підозрювали у сприянні махінаціям під час проведення закупівель боєприпасів для Збройних Сил України на суму близько півтора мільярда гривень, випущений під особисте зобов'язання. Цю інформацію оприлюднив адвокат Назар Кульчицький у коментарі для "Суспільного". Суд вирішив змінити запобіжний захід Лієву з утримання під вартою на звільнення. Таким чином, екс-чиновник отримав можливість перебувати на волі під особистим зобов'язанням і був направлений ухвалу в СІЗО. За словами адвоката, під час розгляду справи прокурор відсутній з невідомих причин. Справу проти Лієва повернули до Національної поліції, оскільки Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) не знайшли достатніх доказів для підтримки підозри щодо розкрадання. Суддя Ярослав Шкодін під час засідання зауважив, що якщо навіть САП не бачить складу злочину, то важко очікувати його визнання судом. Попередньо Лієва було взято під варту з заставою у 50 мільйонів гривень ще 12 лютого, але через місяць він був звільнений під особисте зобов'язання. 9 квітня це рішення було скасовано, проте Лієв не повернувся до СІЗО, оскільки строк тримання під вартою закінчився 8 квітня. Адвокат пояснив, що це означає, що Лієв залишився без запобіжного заходу. 17 квітня ВАКС повторно розглянув клопотання щодо зміни запобіжного заходу, проте за згодою обвинувачення розгляду не відбулося.

З урахуванням недостатку достатніх доказів від НАБУ та САП щодо розкрадання, суд прийняв рішення про зміну запобіжного заходу для екс-садовця Міноборони Олександра Лієва. Він був випущений під особисте зобов'язання замість утримання під вартою. Однак навіть із зміною запобіжного заходу і поновленням справи в поліцію, суд залишив питання про Лієва без розгляду через згоду обвинувачення. Це свідчить про складну ситуацію у сфері доказів і наголошує на потребі подальшого розслідування та з'ясування фактів у відношенні до заявлених махінацій з бюджетними коштами.

Незважаючи на декларовану відкритість і прозорість оборонних закупівель, система постачання продуктів харчування для Збройних сил України фактично сформувала замкнений механізм розподілу багатомільярдних контрактів між вузьким колом компаній. Центральну роль у цій схемі відіграє Державний оператор тилу (ДОТ), на який покладено відповідальність за організацію закупівель продовольства для потреб армії.

Аналіз даних системи Prozorro та матеріалів судових реєстрів за 2024–2025 роки свідчить про повторюваний сценарій. Формально ДОТ оголошує відкриті тендери, у яких перемогу здобувають реальні виробники або постачальники, зокрема компанії на кшталт ТОВ «Гарна Страва» чи ТОВ «Охтирка М’ясопродукт». На цьому етапі процес виглядає конкурентним і таким, що відповідає законодавчим вимогам.

«Міт Пром» починає масово оскаржувати результати тендерів у судах. Формальні підстави — площа складських приміщень, нюанси реєстрації потужностей, дрібні технічні деталі в документах конкурентів. Судові рішення у таких справах стають підставою для ДОТ дискваліфікувати переможців торгів і переписувати контракти на іншу компанію.

Таким чином, відкритий тендер у Prozorro фактично перетворюється на перший, формальний етап. Остаточний переможець визначається вже в судах.

Ситуація виглядає особливо контрастно, з огляду на те, що «Міт Пром» вже фігурує в розслідуваннях НАБУ та БЕБ. Зокрема, компанію пов’язують зі скандальними поставками продуктів для армії за завищеними цінами, у тому числі яйцями по 17 гривень за штуку, а також із можливим використанням «чорної каси» та ухиленням від сплати податків.

Попри це, фірма не просто не зникла з ринку, а навпаки — стабільно отримує нові оборонні контракти через механізм судових оскаржень.

Ключовим вузлом у цій схемі є керівництво Державного оператора тилу. За інформацією з рішень судів і тендерної документації, саме ДОТ використовує судові ухвали як формальний привід, щоб не підписувати контракти з переможцями Prozorro і укладати угоди з іншими постачальниками.

У період, коли ці механізми почали працювати системно, за оборонні закупівлі відповідали команда Міністерства оборони на чолі з тодішнім міністром Рустемом Умєровим, його заступником Михайлом Шевцовим та керівництвом ДОТ, зокрема т.в.о. генерального директора Арсеном Созанським.

Саме за цієї управлінської конфігурації судові рішення стали регулярним інструментом переписування результатів тендерів.

Формально компанії, які фігурують у кримінальних провадженнях, не повинні отримувати нові державні замовлення. Але на практиці це не працює.

Податкова, аудитори та інші контролюючі органи не заважають «Міт Прому» працювати з мільярдними оборонними контрактами навіть за наявності кримінальних справ щодо податкових зловживань та легалізації коштів. Це створює підозру в існуванні неформального консенсусу між учасниками схеми та державними інституціями.

У підсумку ЗСУ отримують не систему чесної конкуренції між постачальниками, а закритий ринок, де переможець визначається не ціною чи якістю, а юридичними маніпуляціями. Реальні виробники усуваються, а бюджетні мільярди концентруються у руках компаній-фаворитів.

Фактично, замість прозорих закупівель держава отримала судово-тендерну модель, у якій кожен контракт можна «переписати» під потрібну фірму.

Заступник начальника управління з питань запобігання корупції Державної митної служби Юрій Занік, якого розглядають серед потенційних претендентів на крісло очільника ДМС, опинився під пильною увагою громадськості та експертів через структуру задекларованого майна його родини. Йдеться не лише про значні фінансові обсяги, а й про спосіб оформлення активів, який породжує запитання щодо прозорості та відповідності антикорупційним стандартам.

Згідно з наявними даними, сукупна вартість активів, пов’язаних із сім’єю посадовця, становить щонайменше 7,7 мільйона гривень. Водночас аналітики не виключають, що ця сума може бути більшою з огляду на ринкову вартість нерухомості та можливі додаткові активи. Ключовим моментом є те, що значна частина майна оформлена не на самого Юрія Заніка, а на його близьких родичів.

Матір посадовця у 2019 році придбала будинок із земельною ділянкою під Львовом орієнтовною вартістю близько 88 тисяч доларів. Водночас вона є пенсіонеркою і, за відкритими даними, не мала доходів, які б дозволяли здійснити таку покупку.

У тому ж 2019 році в документах з’являється ще одна особа — Оксана Біляк. Спершу вона вказується як така, що користується квартирою батька, а вже у 2020 році Занік задекларував спільне проживання з нею. Того ж року Біляк придбала будинок площею 247 кв. м вартістю близько 1,2 млн грн. Згодом об’єкт перейшов у спільну власність, однак джерела коштів на його придбання в деклараціях не були чітко пояснені.

У 2023 році родина задекларувала придбання ще однієї земельної ділянки під Львовом площею 324 кв. м. На цій землі передбачено будівництво житлового будинку площею 376 кв. м та господарської споруди. За ринковими оцінками, таке будівництво може обійтися у кілька мільйонів гривень, що означає: задекларована на сьогодні сума майна у 7,7 млн грн, імовірно, не є остаточною.

У сукупності ці факти формують картину, за якої активи концентруються на родичах — батьках-пенсіонерах і близьких особах — без очевидних підтверджених джерел доходів. На цьому тлі особливої уваги набуває те, що Юрій Занік обіймає посаду саме в антикорупційному підрозділі митної служби та претендує на керівну роль у відомстві.

Питання походження коштів, повноти декларування та можливого приховування майна через родичів залишаються відкритими і можуть стати предметом перевірок з боку контролюючих органів.