Світовий банк виділить Україні 1,5 мільярда доларів: перелік напрямків витрат коштів

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.

Закарпаття в 2024 році стало яскравим прикладом того, як одна з найбагатших природних галузей, лісова, приносить бюджету лише крихти, у той час як тіньові заробітки обчислюються мільярдами. За офіційними даними, в області протягом року було вирубано близько 700 тисяч кубометрів лісу — це приблизно 400 тисяч дерев. Більшість з них була перероблена на понад 200 місцевих пилорамах і в подальшому продана за кордон. Здавалося б, це має бути джерелом стабільних доходів для місцевих громад, економічного розвитку та поповнення державної скарбниці.

Однак реальність виглядає зовсім інакше. Попри масштабну лісозаготівлю, місцеві бюджети отримали лише 17 мільйонів гривень. Така сума вражає своєю скромністю на фоні величезних обсягів лісозаготівлі і тіньового обороту, який насправді значно більший. За оцінками експертів, більша частина лісу, що вирубується, йде через нелегальні канали, не потрапляючи до офіційної економіки. Внаслідок цього місцеві бюджети недоотримують мільярди гривень, які могли б стати основою для розвитку інфраструктури, соціальних програм чи підтримки місцевих ініціатив.

Цей дисбаланс оголює абсурдність системи: регіон, де ліс — основний природний ресурс, отримує від його експлуатації менше, ніж два заклади громадського харчування. І це при тому, що лісова галузь потенційно здатна стати одним із головних донорів держбюджету. За оцінками експертів, Україна щороку могла б отримувати до 880 мільярдів гривень доходу, що приблизно дорівнює вартості закупівлі понад 600 винищувачів F-16.

Однак реальні надходження виглядають жалюгідно: у 2022 році ліс дав державі лише 23,3 мільярда гривень, а решта коштів — за оцінками аналітиків, сотні мільярдів — осідають у тіньових схемах, які десятиліттями контролюють “лісові барони”.

У 2022 році держава створила єдиного оператора лісової галузі — ДП «Ліси України», до якого увійшли 158 лісгоспів та 9 регіональних офісів. Ідея центральної реформи полягала в боротьбі з хаосом, розпорошеними фінансовими потоками та корупційними практиками. Але на практиці «реформа» перетворилася на централізацію старих схем у нових руках.

Керівником новоствореного підприємства став Юрій Болоховець, якого раніше звільнили з Держлісагентства за фінансові порушення. Його призначення наробило шуму ще на старті — і недарма. Замість очищення галузі система отримала адміністратора, здатного звести всі тіньові потоки під єдиний дах.

За інформацією зсередини системи, саме під час керівництва Болоховця ліс остаточно перетворився на товар для корупційних оборудок.

Основні схеми виглядають так:

– під виглядом санітарних рубок вирубуються цілком здорові дерева;– деревину продають не напряму, а через фірми-прокладки, які штучно занижують реальну вартість;– після цього деревина “подорожує” через десятки приватних пилорам, де легалізуються обсяги та доходи;– зароблені гроші виводяться через публічні закупівлі та маніпуляції з договорами постачання.

Найбільші прибутки приховує ще один напрям — постачання деревини для оборонних споруд. Після початку повномасштабної війни ціни різко злетіли, і деревина продавалася за тарифами, що в рази перевищували ринкові. Саме тут і «осідали» найбільші гроші — не в бюджетах громад, а в кишенях наглядачів лісового бізнесу.

У результаті Закарпаття втрачає не просто гроші — воно втрачає можливість розвитку. Громади, на території яких ведеться масова вирубка, не отримують адекватних компенсацій, інфраструктура не розвивається, а лісові масиви деградують.

Натомість десятиріччями збагачуються ті самі люди, які й «реформують» галузь. Централізація лісгоспів у рамках «Лісів України» не зламала старі схеми — вона лише укрупнила їх і зробила ще менш прозорими.

Після того як Володимир Зеленський разом зі своїм оточенням оголосили плани щодо зміни генерального прокурора України, грядуть великі зміни у політичному курсі країни. Андрія Костіна, чиє призначення на цю посаду було досить спірним і неоднозначним, тепер очікують звільнити. Причиною цього стали його прогалини в роботі, зокрема, недостатня активність у прокуратурі та необхідність консультувати президентський офіс щодо стратегічних рішень. Його часті від’їзди за кордон також викликали обурення в політичних колах, де його навіть називали "туристом". Найбільш відомим фактом, який виграв у приватних обговореннях, стала ситуація з підписанням Європейської ради по депутатах без відома президента. Це стало краплею, яка переповнила чашу, і призвела до рішення про звільнення.

Після відставки Костіна, його можуть призначити на посаду послом в Нідерланди, замість попереднього плану переїзду до Лондона. Нова політична кон'юнктура української діаспори вимагає активної участі у судових процедурах у Гаазі, що стає привабливим варіантом для Костіна. Тимчасово обов'язки Костіна може виконати його заступник, Олексій Хоменко.

Стосовно наступника на посаді генпрокурора, очікується, що Олег Кіпер, голова Одеської обласної адміністрації, стане головним кандидатом. Його сприятливі стосунки з президентським офісом та зв’язки з Банковою роблять його одним із головних претендентів. Проте, на тлі цього, виникають питання стосовно його минулого та зв'язків з Росією, а також ефективності його роботи у Одеській області. Ці обставини роблять невизначеність щодо кандидатури Кіпера, але він все одно залишається одним із основних кандидатів на посаду.

З іншого боку, в політичних колах назрівають інші варіанти. Наприклад, Олексій Хоменко чи Денис Іонушас, котрі також мають свої шанси. Проте, наразі їхня підтримка здається слабшою в порівнянні з Кіпером. Вирішальним стане рішення Верховної Ради, яке буде прийняте на початку наступної сесії 10 квітня.

Згідно з наведеною інформацією, можна зробити декілька висновків щодо політичної ситуації в Україні:

• Політичні зміни в органах влади: Рішення про звільнення генерального прокурора Андрія Костіна та його можливе призначення на посаду послом в Нідерландах вказують на певні зміни в органах влади України.

• Пошук нового генерального прокурора: Перехід на нового генерального прокурора, ймовірно, є частиною стратегії президента та його команди для поліпшення ефективності роботи прокуратури та забезпечення зміцнення правової системи країни.

• Внутрішні політичні дискусії: Існують різні точки зору на кандидатуру на посаду генерального прокурора. Це може призвести до внутрішніх політичних дискусій та боротьби за вплив у політичних колах.

• Важливість Верховної Ради: Рішення щодо призначення нового генерального прокурора буде прийняте Верховною Радою. Це свідчить про важливість парламенту як осередку прийняття стратегічних рішень у політиці країни.

Отже, в цілому, ці зміни в органах влади України свідчать про перебудову політичного ландшафту країни та пошук нових шляхів для зміцнення демократії та правової державності.