Тарифи на газ у 2025 році: що зміниться для українців

Петиція, яка звертається до президента, відображає глибоке бажання громадян України стосовно мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери. Неймовірно, що цей активний вираз волі народу зібрав 25 тисяч голосів за всього лише 3 дні. Ініціатор петиції пропонує важливий механізм: надати пріоритетний прийом на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи демобілізованим з Збройних Сил України після початку повномасштабної війни.

Цікаво, що попередня петиція нардепа Дубінського №22/204852-ЕП, що стосується мобілізації депутатів і чиновників, зайняла 87 днів на набір необхідної кількості голосів, і це лише за допомогою підтримки великих телеграм-каналів. Дивовижно, що ця петиція уже 4,5 місяці "на розгляді" у президента Зеленського. Ситуація свідчить про зростаючий рівень уваги громадськості до важливих питань країни.

Якщо восени 2023 року українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, що свідчить про активізацію громадського руху та бажання громадян брати участь у формуванні державної політики.

• Громадяни України виявили велике зацікавлення у мобілізації правоохоронців, держслужбовців та працівників бюджетної сфери.

• Петиція до президента, що набрала 25 тисяч голосів за 3 дні, свідчить про активну громадянську позицію та бажання участі у формуванні державної політики.

• Ініціатива надати пріоритетний прийом на роботу демобілізованим з ЗСУ після початку війни має підтримку громадян.

• Порівняно з попередніми ініціативами, час на набір необхідної кількості голосів значно зменшився, що свідчить про зростання уваги громадськості до важливих питань країни.

• Запропонована петиція є важливим кроком у розвитку демократичних процесів в Україні та демонструє активну громадянську позицію українського суспільства.

Скандально відомий генерал-майор Державної прикордонної служби Сергій Мул знову опинився в центрі суспільної уваги після того, як його декларації непомітно зникли з відкритого реєстру НАЗК. Подія, яка для пересічного чиновника була б абсолютно неможливою через суворі норми законодавства, для високопоставленого офіцера виявилася лише «технічним кроком», що викликає запитання щодо рівності громадян перед законом.

Ситуація з Мулом стала черговим прикладом того, що в українській силовій структурі, попри багаторічні реформи, все ще співіснують дві паралельні реальності: одна — для звичайних службовців, що зобов’язані звітувати про кожну зміну в майновому стані, інша — для впливових осіб, які можуть уникати публічної прозорості без очевидних наслідків.

Про Мула заговорили ще у 2023 році, коли в мережу потрапило відео його конфлікту з патрульними. Поліцейські зупинили його авто серед ночі та попросили пройти тест на алкоголь. Мул відмовився, а тон його розмови з інспекторами прозвучав як пряма демонстрація недоторканності.Після суспільного тиску його зняли з посади начальника Південного регіонального управління — але не усунули, а перевели до Києва, де він фактично зберіг повноваження і вплив.

Ще один скандал — поїздка його пресофіцерки до Парижа на Новий рік у розпал вторгнення. Резонансну історію завершили звільненням співробітниці. Мул, який курував її роботу, жодної відповідальності не поніс. Усі стрілки перевели вниз по вертикалі, а сам генерал знову залишився безкарним.

І тепер — новий епізод. Декларації Мула зникли з відкритого реєстру НАЗК. Жодних пояснень, юридичних підстав або реакції від державних органів. Створюється враження, що генерал просто вирішив викреслити непотрібні рядки зі свого публічного досьє — і йому за це нічого не буде.

У країні, яка вимагає прозорості та підзвітності від кожного, особливо у час війни, дії Мула демонструють системну проблему. Поки силова еліта може безкарно «йти в тінь», будь-які розмови про справедливість, реформи та оновлення виглядають цинічно.

Українцям знову показали: у державній системі є люди, для яких дія закону — опція, а не зобов’язання.

У селищі Брюховичі, що під Львовом, на території площею 5 гектарів було збудовано котеджне містечко, яке огородили високим парканом. Ця земля, формально передана під будівництво відпочинково-оздоровчого комплексу за рішенням місцевої мерії, насправді стала об'єктом суперечок через порушення умов та можливі корупційні схеми. Раніше ділянка належала братові колишнього народного депутата Тараса Козака, що додає ще більше запитань щодо легітимності та прозорості цієї угоди.

У 2014 році земельну ділянку було розділено на шість частин, після чого її передали під контроль групі осіб. Серед нових власників виявилися люди, пов'язані з Віктором Карачуном — одним із основних власників найбільшої української мережі супермаркетів. Ці факти підвищують рівень підозр щодо того, як саме проводилось перепродаж земельних ділянок і чи не йдеться про використання політичних та бізнесових зв'язків для приватизації земельних ресурсів.

Будівництво почали ще до того, як Львівська міськрада видала містобудівні умови на забудову 1,3 га. Дозвіл стосувався саме оздоровчого комплексу з можливістю тимчасового проживання на ділянках Валентини Світайло, Наталії Биби, Дениса Синенка та Ігоря Карачуна. Попри це, у реєстрі нерухомості вже зведені будинки досі значаться як «відпочинково-оздоровчі комплекси».

Станом на вересень 2025 року чотири з цих ділянок офіційно перевели у категорію житлової забудови. Ще одна — без даних у кадастрі. Найбільша ж територія, понад 3,5 га, зберегла статус «для оздоровчих цілей» і нині належить компанії «Львів резорт», власником якої є Ігор Пономаренко. Минулого року ця фірма також отримала містобудівні умови для зведення оздоровчого центру.

Заступник мера Львова Любомир Зубач у коментарі журналістам заявив, що «підстав вважати, ніби там будують щось інше, ніж оздоровчий комплекс, немає». Водночас фактична забудова на місці профілакторію свідчить про перетворення території на елітне котеджне містечко.