Трамп вимагає відставки Кіммела після його жарту про Меланію, комік відповів у прямому ефірі

У Білій Церкві співробітники поліції затримали директора будівельної компанії, який став фігурантом кримінальної справи за підозрою у шахрайстві. За даними правоохоронців, він продав одну й ту ж квартиру двом різним покупцям, отримавши за це майже 1,9 мільйона гривень. Проти зловмисника відкрито кримінальне провадження за частиною 5 статті 190 Кримінального кодексу України, що передбачає відповідальність за шахрайство в особливо великих розмірах.

Як стверджує слідство, директор компанії підписав договір із жінкою про придбання квартири, хоча ця ж сама квартира вже була раніше продана іншому покупцеві. Відомо, що усі квитанції про оплату, які він видавав, не відповідали фактичним платежам, і на момент укладання угоди житло вже не перебувало у власності компанії.

Чоловіка затримано, йому інкримінують заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, вчинене в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 190 КК України). Слідчі перевіряють можливі інші епізоди за схожою схемою та встановлюють додаткових потерпілих.

Телеграм-канал «Викривач» припускає дотичність до історії осіб із оточення місцевих депутатів Євгена та Марини Ткаленків.

Депутати Євген і Марина Ткаленки раніше фігурували в публікаціях про земельний конфлікт навколо ділянки на вул. Спартаківській у Білій Церкві. Нині власником землі є кооператив «ЖБК Гетьман», а забудовою займається «Житлобуд БЦ». Зв’язок цих проєктів із поточною кримінальною справою слідство не підтвердило.

Справу розслідують слідчі поліції Київщини; санкція інкримінованої статті передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Нагадуємо, КП “Муніципальна варта” Запорізької міської ради було створене наприкінці 2022 року з метою забезпечення охорони громадського порядку на території міста Запоріжжя. Про корупційні ризики, які несе в собі створення Муніципальної варти писали журналісти Запорізького Центру Розслідувань, а з часом ряд корупційних схем на яких заробляють “запорізькі вартові” стала вкрай очевидною.

Зокрема, як повідомляють наші джерела, замість охорони правопорядку представники Запорізької Мунварти займаються дрібним рекетом та кришують вуличну торгівлю. До прикладу, із жовтня цього року у місті почалася торгівля рибою, певна річ не зовсім законна.

Замість того щоб складати протоколи та забороняти таку діяльність керівництво Мунварти обклало такі точки “даниною”. Щоб легалізувати схему поборів з частиною торговельних точок де це можливо, були заключені між договори на охорону громадського порядку, а з інших просто беруть по 500 гривень собі в кишеню.

Водночас у керівництва Мунварти є “улюблені” райони міста, де протоколи за ст. 152 КУпАП майже не складаються. Іншими словами, у нового керівництва Запорізької Мунварти є “улюблені” підприємці на яких ці протоколи не складаються, що легко перевірити запросивши відповідну інформацію у адміністративної комісії виконкому.

Що стосується керівництва КП «Муніципальна варта», то нещодавно призначений на посаду керівник Юрій Молчанов та його заступник Михайло Барац, відкрито користуються службовим авто марки Jac js4 (номер державної реєстрації АР 2374 КЕ), купленими за гроші міста для охорони громадського порядку, в особистих цілях. А Михайло Барац вирішив взагалі не подавати декларацію, що має стати предметом уваги з боку НАЗК.

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.