Труханов у контратаку: спроба відвернути увагу від корупційних скандалів через родину Кіпера

Журналісти продовжують активно досліджувати кар'єрний шлях та майновий стан претендентів на посаду голови митної служби України. Одним із найбільш обговорюваних кандидатів є Даніїл Меньшиков, який раніше очолював Черкаську та Львівську митниці, а наразі виконує обов'язки голови Державної авіаційної служби України. Його діяльність на посаді керівника Львівської митниці у 2021–2023 роках викликала чимало запитань серед представників логістичних компаній та водіїв далекобійників, які стикаються з проблемами заторів на пунктах пропуску «Шегині», «Краковець» і «Рава-Руська».

Згідно з численними відгуками, багатогодинні черги на цих ключових митних переходах стали наслідком неефективної організації роботи митних постів, що значно ускладнило переміщення вантажів між Україною та Європою. Логістичні компанії, які покладаються на швидкий та безперебійний рух товарів через ці пункти пропуску, висловлюють невдоволення через зростання витрат часу та коштів на доставку вантажів. Це призвело до зниження ефективності зовнішньої торгівлі і збільшення витрат для підприємств.

У 2022 році ДБР провело обшуки за місцем проживання Меньшикова у справі щодо ввезення автомобілів без сплати мит, що призвело до недоотримання державою мільйонів гривень.

Перевірка декларації за 2022 рік виявила недекларування чотирьох будинків у Києві, кожен майже 300 кв. м, загальною вартістю понад 13 млн грн. Будинки оформлені на співмешканку, доньку бізнесмена Бушинського. Крім того, у декларації зазначено готівку співмешканки – майже 1,5 млн доларів та 170 тис. фунтів стерлінгів, що значно перевищує офіційні доходи за весь період.

У 2024 році НАЗК зафіксувало недостовірні відомості у деклараціях Меньшикова на 14 млн грн. Попри це, у 2025 році його призначили заступником голови Державіаслужби. При цьому він продовжує подавати декларації з суперечливою інформацією.

Журналісти наголошують, що обшуки, невідповідність майнового стану офіційним доходам та приховування посад у біографії Меньшикова викликають серйозні питання щодо його кандидатури на очільника митниці.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у своїй заяві вкотре підкреслив негативне ставлення до європейської та євроатлантичної інтеграції України. Він відкрито заявив, що Будапешт не хоче належати до жодних міжнародних об’єднань разом із Києвом. Угорський лідер виступив проти членства України як у Європейському Союзі, так і в Північноатлантичному альянсі, наголосивши, що угорці не мають бажання перебувати з українцями в одному інтеграційному просторі — ані військовому, ані політично-економічному.

Натомість Орбан запропонував Києву обмежитися укладенням «стратегічної угоди», яка, за його словами, могла б регулювати відносини двох держав без прив’язки до європейських чи трансатлантичних структур. Він пояснив свою позицію тим, що вважає Україну неспроможною повноцінно функціонувати як незалежна держава. Зокрема, Орбан поставив під сумнів український суверенітет, заявивши, що країна не має власних фінансових ресурсів для самостійного утримання, а залежність від зовнішньої допомоги, на його думку, знижує рівень незалежності.

У відповідь глава української дипломатії Андрій Сибіга нагадав, що Угорщина та Україна вже спільно належать до численних міжнародних організацій, серед яких ООН, Рада Європи, Світова організація торгівлі, МВФ, ЄБРР, Дунайська комісія, ОЗХЗ, МАГАТЕ, ФАО та десятки інших. Сибіга риторично запитав, чи планує Угорщина залишити всі ці організації.

Заява Орбана прозвучала на полях саміту ЄС у Копенгагені. Він підкреслив, що його країна готова лише до «стратегічної угоди», а не до повноправного членства України в будь-якій міжнародній інституції.

У коментарях під відповідними дописами деякі користувачі, як українці, так і угорці, відзначають, що ідея про вихід Угорщини з ЄС та НАТО на користь України має «досить слушне» обґрунтування, хоча це сприймається як радикальна пропозиція.

Мобілізаційний потенціал є ключовим фактором у вирішальному протистоянні в Україні, зазначає німецький Der Spiegel. Необхідність не лише у боєприпасах, але й у солдатах, надзвичайно висока для Києва. З цією метою "президент України знизив мінімальний вік для резервістів": якщо спочатку Збройні сили України могли рахувати на добровольців у перший рік конфлікту, то "запаси тепер поповнюються в основному завдяки загальній мобілізації, яка, згідно з військовим законодавством, може охоплювати всіх придатних до військової служби чоловіків". Журнал зауважує, що останні кроки Зеленського у сфері адаптації мобілізаційного законодавства були для нього "нелегкими". Це не лише зниження віку мобілізації з 27 до 25 років, але й спрощення цифрової реєстрації військовозобов'язаних. У парламенті України також розглядається закон про покарання за ухилення від військової служби. Однак серйозною перешкодою для мобілізації в Україні є обвинувачення у корупції Збройних сил. За офіційними даними Києва, у складі української армії наразі служать 800 тисяч чоловіків і жінок, а для її поповнення потрібно ще 500 тисяч, якщо довіряти заявам Зеленського в кінці минулого року, — хоча останніми днями як Володимир Зеленський, так і Олександр Сирський заявляли, що "цю цифру було переглянуто в напрямку зменшення". Der Spiegel також наголошує, що в Росії мобілізаційний потенціал вищий: "населення Росії майже в чотири рази перевищує населення України". Росія використовує часткову мобілізацію лише раз, надаючи перевагу "солдатам по контракту": за даними Сергія Шойгу, укладено угоду з міністерством оборони з 540 тисячами солдатів. Подібно до української армії, російська також формує нові підрозділи. До кінця року планується створення двох нових танкових армій, 14 дивізій і 16 бригад. Der Spiegel припускає, що Росія і надалі буде підтримувати стратегію контрактників, оскільки намагається уникнути "внутрішньополітичних наслідків" масштабної мобілізації.

Україна знаходиться в складній ситуації, де мобілізаційний потенціал грає ключову роль у протистоянні. За останнім часом президент Зеленський вживає заходів для посилення мобілізаційного законодавства, але це не є легкою задачею. Незважаючи на спрощення процедур та зниження віку мобілізації, існують серйозні виклики, такі як обвинувачення в корупції у Збройних силах та потреба у значній кількості нових військових. У порівнянні з Росією, у якої вищий мобілізаційний потенціал, Україні доведеться боротися за залучення військових та збільшення ефективності своїх оборонних зусиль.