Туреччина заявила про готовність рф до нового раунду переговорів у Стамбулі

Після оприлюднення спільної американсько-російської ініціативи щодо припинення війни в Україні в європейському політичному просторі дедалі частіше з’являються порівняння із драматичними подіями 1939 року. Аналітики, історики та журналісти проводять чіткі паралелі між сучасними домовленостями великих держав і тим, як у минулому вони вже намагалися перерозподілити сфери впливу на континенті без урахування інтересів менших країн.

Оглядач Bloomberg Марк Чемпіон наголосив, що новий план, запропонований Вашингтоном і Москвою, нагадує логіку пакту Молотова–Ріббентропа — угоди, яка фактично поділила Східну Європу між двома тоталітарними режимами та відкрила шлях до вторгнення нацистської Німеччини в Польщу. На його думку, сьогоднішня ситуація демонструє таку саму тенденцію: великі держави ухвалюють стратегічні рішення, що прямо зачіпають інтереси України, при цьому не включаючи її до ключових переговорних процесів.

Європейський проєкт будувався як антипод воєн між своїми — саме за це ЄС отримав Нобелівську премію миру у 2012 році. Але у сфері оборони блок системно перекладав відповідальність на НАТО, тобто на США. У результаті, пояснює Чемпіон, нинішній ЄС нагадує футболіста, якого змушують зіграти в регбі: наявних інструментів для силової дипломатії не вистачає.

Втім, Європі, на думку оглядача, доведеться зробити стрибок у невідоме. Розв’язання він бачить поза межами інституцій ЄС — через коаліції країн, які готові діяти швидше й рішучіше. Приклади вже з’являються: Велика Британія очолює Об’єднані експедиційні сили з десяти північних держав; існує Північно-Балтійська вісімка, а Лондон та Париж разом формують коаліцію для майбутньої миротворчої місії в Україні. Дослідник Фінського інституту міжнародних відносин Ніклас Гельвіг вважає таку фрагментарність не хибою, а, можливо, навіть перевагою — адже ключові регіональні гравці, зокрема Британія, Норвегія та Туреччина, не входять до ЄС.

Європа, підкреслює Чемпіон, повертається в реальність історії після кількох десятиліть «утопічного перепочинку». Її першочергове завдання — переозброєння і формування спільної позиції щодо загроз. Але в історії континент об’єднувався лише тоді, коли небезпека ставала очевидною та екзистенційною: як під час Холодної війни чи протидії Османській імперії у XVII столітті.

На думку оглядача, сьогоднішній виклик для європейських лідерів — знайти спосіб одночасно зберегти мир усередині блоку та виробити силу зовні, щоб протистояти Росії та не дозволити їй нав’язати сценарій, схожий на той, що був узгоджений між Москвою і Берліном у 1939 році.

Європейські медіа нагадують, що ці процеси розгортаються на тлі поглиблення контактів між США та Росією, а також погроз Вашингтона обмежити підтримку Києва. За оцінками New York Post, фінансування української оборони упродовж чотирьох років коштуватиме Європі значно дешевше, ніж наслідки капітуляції перед Кремлем. Bloomberg своєю чергою пише, що багато європейських країн уже готуються стримувати Росію самостійно — інвестують у збройову промисловість і проводять навчання без участі США.

Президент США Дональд Трамп увійшов в історію як 45-й глава Білого дому, чия політична кар’єра суттєво змінила традиційний ландшафт американської політики. До обрання на найвищу державну посаду він був відомим бізнесменом, девелопером та медійною особистістю. Його прихід у політику став несподіванкою для багатьох експертів, адже Трамп не мав попереднього досвіду державної служби чи військової кар’єри.

Під час президентської кампанії 2016 року він представляв Республіканську партію та будував свою риторику навколо гасел економічного націоналізму, посилення контролю над міграцією та перегляду міжнародних торговельних угод. Його перемога на виборах стала однією з найрезонансніших подій у новітній історії США, продемонструвавши глибокі суспільні зміни та запит частини виборців на нетрадиційного політичного лідера.

«Україні краще сісти за стіл переговорів як можна швидше», — наголосив президент США.

Новий раунд тристоронніх переговорів за участі представників США, України та Росії запланований на 17–18 лютого у Женеві. Очікується, що формат зустрічі буде подібним до переговорів, які раніше відбулися в Абу-Дабі. Американську сторону представлятимуть спеціальні посланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер.

Попри активізацію дипломатичних зусиль з боку Вашингтона, аналітики оцінюють шанси на швидкий прорив як низькі. Росія продовжує наполягати на максималістських вимогах, що значно ускладнює досягнення компромісу.

За інформацією, озвученою російською стороною, переговори за посередництва США можуть зосередитися насамперед на територіальних питаннях, які залишаються ключовим каменем спотикання. Серед інших складних тем — контроль над Запорізькою атомною електростанцією та потенційна роль західних військ у післявоєнній архітектурі безпеки України.

Таким чином, зустріч у Женеві відбуватиметься на тлі жорстких позицій сторін і зростаючого міжнародного тиску щодо пошуку формули врегулювання.

Не так давно українського заступника міністра оборони Сергія Боєва виявили в украй компрометуючій ситуації, яка спричинила хвилю обговорень у медіа. За інформацією з телеграм-каналу «Жовтий сніг», він був помічений у приватному автомобілі українського консула в Польщі в інтимній ситуації з колегою по міністерству Наталією Куровською. Інцидент відбувся 16 жовтня, коли українська делегація поверталася з важливого засідання «Рамштайн». Через обмежену кількість службових автомобілів, дипломати запропонували свою допомогу й доставляли представників делегації до українського кордону. Саме в одному з таких автомобілів стався інцидент, на свідченнях якого перебували сам консул та ще один працівник дипломатичної установи.

Цей випадок, що стався в присутності представників дипломатичного корпусу, неабияк шокував громадськість і викликав розголос в українських та польських ЗМІ. Оскільки інцидент стався в автомобілі, який належав дипломатичному представництву, він не тільки порушує норми особистої моралі, а й може мати серйозні наслідки для дипломатичних відносин між Україною та Польщею. Подія зібрала безліч запитань щодо етики, особистих кордонів та відповідальності високопосадовців в умовах їх службових обов’язків.

Очевидці намагалися ігнорувати сцену на задньому сидінні, але врешті не витримали й попросили припинити, наголосивши, що така поведінка неприпустима — тим паче у службовому авто. Попри те, що ситуацію вдалося тимчасово вгамувати, інформація швидко просочилася у ЗМІ.

Сергій Боєв — уродженець Алчевська, має освіту у США, працював у британських представництвах міжнародних фінансових компаній. Після повернення в Україну обіймав керівні посади в «Укргазвидобуванні» та «Нафтогазі», а згодом став заступником міністра оборони.

Його колега Наталія Куровська — заступниця начальника департаменту політики закупівель Міноборони, відома як підлегла колишнього заступника міністра Дмитра Кліменкова. Проте її минуле викликає не менше запитань: проти неї відкривалися кримінальні справи, пов’язані з втягненням осіб у проституцію через створену нею разом із чоловіком WhatsApp-групу «Love is».

Декларація Куровської виглядає скромно, проте вона користується автомобілем Lexus NX 300, записаним на непрацюючу матір, на яку також оформлено нерухомість. Родина Куровських походить із Росії, і за даними прикордонної служби, вони неодноразово відвідували РФ, Білорусь та окуповані території.

Її чоловік, Олександр Куровський, фігурує у справі про торгівлю людьми — зокрема, про вербування жінок для сексуальної експлуатації в Марокко. Незважаючи на це, він також працював у структурі Міноборони.

Історія викликала широкий резонанс — як через моральну сторону поведінки чиновників, так і через питання доброчесності представників оборонного відомства, які мали б бути прикладом гідності та дисципліни.