У Кривому Розі будують ветеранський простір із завищеними цінами на мільйони

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Вторгнення України на російську територію призвело до зростання цін на газ до найвищого рівня цього року через побоювання переривання постачання. Однак обидві сторони мають вагомі фінансові стимули для продовження транзиту. Для Києва транзит газу є критично важливим джерелом доходів для економіки, яка постраждала від війни. У 2021 році Україна отримала близько 1 мільярда доларів від транзиту газу.

Для Росії, в свою чергу, Європа є одним із найбільших споживачів її трубопровідного газу, і стабільність постачання залишається важливою для збереження ринкових позицій.

Україна має вагомі підстави для захисту своєї газотранспортної інфраструктури. Наявність функціонуючих трубопроводів є критично важливою не лише для економічних причин, але й для запобігання можливим військовим атакам на невикористовувані чи пошкоджені об’єкти. Витрати на ремонт таких об’єктів можуть бути значними, що підкреслює необхідність збереження їх у робочому стані.

Наразі газозабірна станція “Суджа”, ключовий пункт транзиту газу, перебуває під контролем українських військ. Російський постачальник ПАТ “Газпром” повідомив, що продовжує постачати газ до цього пункту, зберігаючи стабільні щоденні потоки в діапазоні від 37 до 40 мільйонів кубометрів. Це дещо менше ніж 42 мільйони кубометрів на добу, які постачалися до початку операції в Курській області. Зменшення обсягів постачання відображає зниження попиту з боку європейських споживачів.

Міністерство енергетики України відмовилося від коментарів, але НАК “Нафтогаз” підтвердив, що “має намір продовжувати надавати послуги з транспортування газу відповідно до угоди”. Угода про транзит газу між Україною і Росією, термін дії якої спливає в грудні, залишається в силі.

Другий рік повномасштабного вторгнення Росії в Україну свідчить про тенденцію до "замороження" конфлікту. Навіть за таких умов відбулися битви, які ввійдуть в історію. Протягом 2023 і на початку 2024 року Росія змогла виграти криваві й жорсткі битви за два міста на Донеччині – Бахмут і Авдіївку. Україна, незважаючи на це, пробила потужну російську лінію оборони в Запорізькій області і провела надзвичайно складну операцію з форсування Дніпра та утримання плацдарму на лівобережжі Херсонщини.

Наприкінці 2022 року Росія розпочала наступальну операцію на Донбасі, зокрема на Бахмут. Загони найманців приватної військової компанії "Вагнер", вербовані з в'язнів російських тюрем, атакували Бахмут. Після успішного прориву російських сил оборона українських військ ускладнилася, і виникли дискусії щодо стратегії влади України.

У цій битві важливе значення мала рішучість українських військових триматися до останнього, незважаючи на тиску з зовнішніх джерел. Місто Бахмут, попри важкі обставини, залишалося українським. Ця битва, хоч і з масивними російськими втратами, свідчила про стійкість та визначеність українських військових.

У травні 20-го числа російські війська повідомили про захоплення міста Бахмуту, однак українська влада не підтвердила цю інформацію. Операція на цьому напрямку отримала назву "Бахмутська м’ясорубка" через величезні втрати обох сторін, загиблих ще досі невідомої кількості.

Паралельно з битвою за Бахмут, Україна готувала нові підрозділи для проведення свого наступу. Нові бригади, навчені на Заході та озброєні іноземною бронетехнікою, розпочали наступ у Запорізькій області 4 червня. Одним із ключових напрямків удару стало село Роботине, що лежить між Оріхівом та Токмаком, контроль над яким був важливим для перерізання російського сухопутного коридору з Криму на Донбас.

Українські війська зазнали значних втрат у боях під Роботиним, але після тримісячних бойових дій 28 серпня змогли визволити село від російських військ. Однак ця перемога обійшлася дорого втратами сил і часу, через що Українські війська не змогли рухатися далі в напрямку Токмака та Мелітополя. На кінець осені наступ на цьому фронті практично припинився.

У зимовий період російські війська розпочали атаку на Роботине, спрямовуючи свої дії на нейтралізацію успіхів українських сил у цьому районі. Незважаючи на це, одним із найбільших досягнень для Збройних Сил України у 2023 році стало створення плацдарму на лівому березі Херсонщини. Після визволення Херсона від окупантів у 2022 році лінія фронту між українськими і російськими військами проходила по річці Дніпро, перетин якої обидві сторони не могли вдало форсувати.

Восени 2023 року стало відомо, що українські війська змогли переправитись через Дніпро та створити плацдарм на лівому березі. Протягом тривалого часу цю інформацію не робили публічною, але середині листопада українська влада оголосила про його існування. Плацдарм, розташований біля села Кринки, піддається постійним обстрілам та бомбардуванням з боку російської армії, що призвело до практичної знищення цього населеного пункту. Незважаючи на це, українським військам вдається утримувати плацдарм, який має важливе стратегічне значен

Українська влада, ймовірно, зосередиться на стратегічній обороні та формуванні нових військових резервів. У разі збереження міжнародної підтримки та постачання військової техніки від Заходу, Україні може вдалося виконати локальні наступальні операції в Запорізькій області та на Херсонщині. Ці дії можуть мати успіх за умови надходження великої кількості дальнобійних ракет і обіцяних літаків F-16. Сучасні винищувачі забезпечать необхідне повітряне прикриття для сухопутних операцій. Однак більшість аналітиків переконані, що третій рік великої війни буде для України переважно роком стратегічної оборони та мобілізації нових військових ресурсів.

У висновку можна зазначити, що українська влада орієнтується на стратегічну оборону та мобілізацію нових військових сил. Залежно від підтримки Заходу та постачання необхідної військової техніки, можливі локальні наступальні операції у Запорізькій області та на Херсонщині. Однак більшість експертів вважають, що українські війська переважно будуть зосереджені на стратегічній обороні протягом третього року великої війни.

Починаючи з кінця минулого року, українська армія, після невдачі в наступі, змінила свій підхід на стратегічну оборону, яка включає побудову масштабних оборонних ліній. Проте у Києві зіткнулися зі значними труднощами у втіленні цього плану. "Ми бачили лише окопи по коліно і все", – так військовослужбовець Микола описує стан інженерно-фортифікаційних споруд на другій лінії оборони, куди нещодавно був переміщений його підрозділ на Сході. Ця проблема є поширеним явищем, особливо відчутним стало це у лютому, коли українські війська були змушені відступати з Авдіївки під тиском російських військ. Бійці стверджують, що за містом не було готових оборонних рубежів, що дозволило противнику швидко просунутися на захід на майже 10 км. Самі бійці, військові експерти, аналітики і політики говорять про недостатність, непідготовленість та навіть погану якість українських оборонних ліній. Парламентська опозиція вимагає звіту від прем’єр-міністра щодо "проваленої програми будівництва фортифікацій" і проведення розслідування цього. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявляє про виділення рекордних 20 мільярдів гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт. Після оприлюднення інформації про плачевний стан українських фортифікацій, цей процес значно прискорився. Щоденно військові підрозділи та обласні адміністрації почали оприлюднювати фотозвіти про копання окопів та будівництво бункерів, а координувати цей процес став "непублічний куратор" від влади. Спочатку слід розібратися, що саме означають терміни "оборонні споруди". Це військові фортифікаційні споруди, які будуються біля лінії зіткнення та на певній відстані від неї. Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних частин. Перша – "передпілля", яке може включати мінні поля, загородження з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні перешкоди – так звані "зуби дракона". Друга – головна лінія оборони, яка включає бункери, земляні оборонні пункти, траншеї, земляні укриття, бункери та позиції для кулеметів. Третя – резервна лінія, а також місця для розташування артилерійських гармат. Прикладом такої системи є "лінія Суровікіна", яку російські силовики побудували на окупованій території Запорізької та Донецької областей за півроку – з жовтня 2022 по весну 2023 року. Україна почала будувати свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони не були настільки міцними та ефективними, і розташовані не в тих районах, де зараз ведуться бойові дії.

Віктор Кевлюк, колишній командир штабу оперативно-тактичного угруповання "Луганськ" та зараз експерт Центру оборонних стратегій, розглядаючи ситуацію на Луганщині, розповів про те, як інженерно-фортифікаційні споруди були зведені вздовж річки Сіверський Донець. "Передня лінія оборони пролягала вздовж річки, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю і перпендикулярно до сучасної лінії фронту. Тому питання: яка користь від цієї лінії сьогодні, якщо напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?" — пояснив Кевлюк. За його словами, по всьому державному кордоні з Російською Федерацією на Луганщині не було жодних оборонних рубежів. На деяких ділянках були лише взводні опорні пункти, а на інших — лише концентрація резервів у тилу. Це призвело до того, що російським військам вдалося швидко окупувати більшу частину Луганщини та просунутись вглиб області під час початкової фази вторгнення у 2022 році.

У багатьох інших ділянках фронту, особливо на півдні Донецької області, українські війська були змушені відступити з першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували. За даними джерела з командування інженерних військ, оборонні рубежі, які були зведені з 2015 року, виявилися неефективними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично їх обійшла і просунулась вглиб території на багатьох ділянках фронту. Останніми "старими" лініями оборони залишились Мар'їнка і Авдіївка, які впали на початку цього року під час тиску російських військ.

Тепер Україна прискорено намагається збудувати нову лінію оборони, особливо на найбільш критичних ділянках, таких як біля Запоріжжя, на заході Донеччини, а також біля Куп'янська та вздовж східного кордону з Росією. Проте залишається відкритим питання: чому почати зводити нову потужну оборонну лінію не було розпочато в перші два роки великої війни? Співрозмовники з ВВС Україна зазначають різні версії причин. Це може бути пов'язано з хаосом у перші місяці конфлікту, обмеженими фінансовими ресурсами держави та акцентом на наступальні, а не оборонні стратегії українського уряду.

Основну частину робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, що входять до Сил підтримки Збройних Сил України. В початку березня президент Володимир Зеленський змінив командира Сил підтримки. Новим керівником став начальник інженерних військ Олександр Яковець.

На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, Україна стикається з дефіцитом інженерних підрозділів, що є наслідком їх значного зменшення на початку 2000-х років. Зараз, як пояснює експерт, командувач оперативного командування на фронті має у своєму розпорядженні лише один полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, який може здійснювати роботи з фортифікаційного облаштування, оскільки він має необхідне обладнання та техніку. Однак, за словами Кевлюка, цього виявляється недостатньо. "Для здійснення оборонної операції в оперативному командуванні потрібно приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а маємо лише 1. Питання: чому немає інших? Невідомо", — зауважує Кевлюк.

Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався "знизу – догори", тобто кожний конкретний підрозділ відповідав лише за створення лінії оборони на своїй ділянці. Для того, щоб створити щось більш надійне, ніж звичайні окопи, потрібно було постійно звертатися до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки. Це призвело до того, що зведені фортифікації на кожній окремій ділянці значно відрізнялися одна від одної і не створювали щільного та суцільного оборонного рубежу. Така ситуація надавала російським військам можливість продавлювати українську оборону на "слабких" ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.

Оголосивши про перехід до "стратегічної оборони", в грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками при закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є відразу кілька відомств. Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації і державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Однак, часто фактично координувати цей процес виявляється надто складно, і місцеві адміністрації у деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, що вимушені в умовах відсутності спецтехніки і матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.

Член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Рахманін (фракція "Голос") вказує на проблему з вилученням будівельної техніки для робіт з облаштування оборонних рубежів Збройних Сил України (ЗСУ). За словами Рахманіна, хоча ЗСУ мають законне право вилучати необхідну техніку, це відбувається не завжди через місцеві військові адміністрації. З його точки зору, ця проблема виникає через низьку "виконавчу дисципліну" в Україні, де немає когось, хто міг би дійсно навести порядок.

Неочікуваним рішенням стало призначення колишнього заступника голови Офісу Президента України Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони Рустема Умєрова з питань облаштування фортифікацій. Це стало причиною занепокоєння і сумнівів, оскільки Тимошенко відомий своєю суперечливою репутацією. Він не бажав розкривати деталі своєї причетності до фортифікаційної тематики, залишаючи питання про його роль у процесі облаштування оборонних укріплень без відповіді.

Тим не менш, Міністерство оборони заявило, що Тимошенко відповідає за роботу з облаштування фортифікацій, а також за комунікаційну політику. Однак, кон

Висновки з вищезгаданої статті можуть бути наступними:

• Наявність дефіциту інженерних підрозділів у Збройних Силах України створює проблеми у роботі з облаштування оборонних рубежів.

• Недостатня виконавча дисципліна та низький рівень координації в українській системі управління ведуть до затримок у вирішенні питань щодо отримання необхідних матеріалів і техніки для фортифікаційних робіт.

• Призначення Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони може стати першим кроком у поліпшенні комунікаційної політики в Збройних Силах, але його причетність до робіт з фортифікації залишається неясною.

• Важливість вирішення цих питань для зміцнення обороноздатності України та створення надійних оборонних укріплень на фронті.

До кінця червня поточного року завдання для українського уряду та Верховної Ради надзвичайно важливі та напружені. Вони повинні втілити в життя дев'ять ключових пунктів за планом, який передбачає отримання Україною суми в розмірі €50 мільярдів упродовж наступних чотирьох років. На даний момент, уряду вже вдалося виконати значну частину зобов'язань, але залишаються ще важливі завдання, які чекають свого вирішення.

До червня поточного року Кабінет Міністрів має виконати дев'ять пунктів за планом Ukraine Facility, який був затверджений урядом 18 березня. Наразі понад половина цих завдань вже виконана, і три з них навіть завершено достроково. Наприкінці лютого, парламент прийняв закон про корпоративне управління державними компаніями, Міністерство Фінансів затвердило план цифровізації митниці, а в січні уряд підтримав Стратегію термомодернізації будівель.

Проте, серед невиконаних завдань є і такі, як реформа Бюро економічної безпеки (БЕБ), підготовка бюджетної декларації, затвердження стратегії з протимінної діяльності, національного плану з енергетики та клімату, а також плану заходів щодо реалізації реформи управління державними інвестиціями. Ці завдання вкрай важливі, оскільки виконання їхніх термінів забезпечить отримання €4 мільярдів із запланованих €16 мільярдів, які Уряд має отримати до кінця цього року.

Наприкінці червня 2024 року Верховна Рада планує ухвалити закон про перезавантаження БЕБ. У лютому, Верховна Рада відхилила урядову версію законопроєкту про БЕБ через недоліки у питаннях переатестації співробітників та відбору директора бюро. Наразі уряд повинен заново внести законопроєкт до Верховної Ради, що можливо станеться в середині квітня.

Щодо бюджетної декларації, Міністерство Фінансів повинно її підготувати до 15 травня на наступні три роки. Також, уряд уже затвердив у березні відновлення середньострокового планування на місцевому рівні, але для його остаточного затвердження необхідно підтримка парламенту. Якщо все буде завершено до липня, то середньострокове планування на місцевому рівні розпочнеться ще цього року.

Важливим аспектом є також реформа управління державними компаніями, яка вже успішно виконана. Закон про цю реформу був ухвалений у лютому 2024 року. До кінця червня також планується узгодження національного плану з енергетики та клімату, який буде відповідати міжнародним стандартам та цілям.

Стратегія протимінної діяльності до 2033 року відіграє важливу роль у забезпеченні безпеки нації та збереженні життя громадян. Після розгляду Національним органом з протимінної діяльності 12 лютого 2024 року, стратегія тепер очікує схвалення від Ради національної безпеки і оборони (РНБО) та підписання президентом. Одним із важливих аспектів цієї стратегії є програма компенсації розмінування територій для аграріїв та фермерів, яка має бути запущена Міністерством економіки до кінця квітня. Ця програма передбачає компенсацію частини витрат на розмінування, яка складає 80%, за умови подання заявки через Державний аграрний реєстр та проходження необхідних процедур.

У сфері цифровізації Державної митної служби, Міністерство фінансів вже затвердило план, спрямований на модернізацію та впровадження нових інструментів до 2028 року. До кінця другого кварталу 2024 року планується завершення розробки автоматизованої системи митного оформлення "Центр" та оновленої національної системи гарантій (GMS-UA), яка забезпечить ефективне управління гарантіями товарів у режимі спільного транзиту. Також в цей період запрацює система рішень (CDS), спрямована на автоматизацію обробки рішень митних органів, а також система боротьби з підробкою і піратством (COPIS), яка стане централізованою платформою для інформації про правовласників та історії їхніх заявок.

Паралельно йде робота з Міністерством інфраструктури щодо надання переваг підприємствам, які використовують цифрові сервіси, таким як комп’ютеризована транзитна система (NCTS). Це сприятиме підвищенню ефективності та зручності для учасників митного процесу та сприятиме розвитку міжнародної торгівлі України.

Цифровізація митниці не лише сприяє мінімізації людського впливу, а й має значний антикорупційний ефект, поліпшуючи обмін інформацією між підприємствами та митними органами суміжних країн. Це важливий крок у забезпеченні прозорості та ефективності митного контролю, що сприяє розвитку торгівлі та зміцненню довіри до системи.

Дорожна карта реформування управління державними інвестиціями, затверджена з дедлайном до червня 2024 року, передбачає два етапи: перехідний період (2024-2025 роки) та повноцінна імплементація (2026-2028 роки). На першому етапі ключові завдання включають запровадження стратегічного планування публічних інвестицій, законодавче унормування, оновлення методологічної бази та створення ІТ-архітектури. Міністерство фінансів вже отримало низку інвестиційних проєктів на наступні роки, які проходять етап скринінгу та пріоритизації перед розглядом у Стратегічній інвестиційній раді.

Стратегія термомодернізації будівель, затверджена урядом на початку 2024 року, стала одним із важливих кроків вперед у виконанні Угоди про асоціацію з ЄС. Її пріоритетами є прискорення темпів термомодернізації громадських будівель, постійне фінансування, цифровізація процесів та створення ринкових умов для залучення людського потенціалу в цю сферу. Виконання стратегії спрямоване на зменшення споживання енергії в громадських та житлових будівлях на 15% до 2030 року, на 30% до 2040 року та на 40% до 2050 року, що важливо для досягнення енергоефективності та скорочення викидів парникових газів.

У результаті аналізу вищезгаданої інформації стає очевидним, що впровадження цифрових технологій в митниці має значний потенціал для забезпечення прозорості, ефективності та антикорупційного контролю. Дорожна карта реформування управління державними інвестиціями та стратегія термомодернізації будівель є кроками у напрямку модернізації та підвищення стандартів управління та енергоефективності. Виконання цих стратегій відіграє важливу роль у досягненні цілей розвитку країни, зокрема у забезпеченні сталого економічного зростання та зниженні впливу на довкілля.