У Києві акушера-гінеколога засудили до 3 років ув’язнення за смерть немовляти

Пройшло майже десять років з того часу, як Неля Куковальська знову зайняла посаду керівника заповідника "Софія Київська". Після того, як вона стала генеральним директором, розпочалася нова ера у розвитку заповідника. Але це була не лише ера розвитку природно-заповідного фонду. Для Нелі Куковальської це стала сімейною місією, яку вона віддавала з повним захопленням і ентузіазмом.

За ці роки вона не лише зміцнила екологічні програми та збільшила територію заповідника, але й вдало поєднала свої професійні зусилля з особистими амбіціями. Розширення заповідника стало своєрідним втіленням її сімейних цінностей та спадкового обов'язку перед майбутніми поколіннями.

Кожен крок, кожне вдосконалення в роботі заповідника, ставали підтвердженням того, що Неля Куковальська будує не лише імперію природоохоронного руху, але й спадкову спільноту, де кожен член дбає про довкілля та береже спільну майбутність.

Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

Її перший заступник – Вадим Кириленко контролює всю господарську частину діяльності заповідника та реставрацію. Він поставив начальником господарсько-експлутаційного відділу свого родича, який проводить усі закупівлі. Виставково-музейну частину контролює Кіра Петрачек, родичі та подруги якої працюють у неї в підпорядкуванні і якось цікаво списують гроші на нові виставки та усілякі програми. Ще Кіра бере гроші за проведення будь-яких заходів на території заповідника, на свою думку встановлюючи тарифи: безкоштовний та космічний.

Сама ж Куковальська приймає важливих гостей, на короткій нозі з міністрами, не вилазить із закордонних відряджень, підтягує пожертвування на реставрації, які важко оцінити у реальних грошах, змінила старенький мерседес на новий Лексус.

Фанатік “русского мира” у серці України-Русі

Для України Софія Київська — не просто пам’ятка архітектури, внесена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Це символ наступності держави України-Русі.

А тепер уявіть, що у символі української державності править літургія московського патріарха Кирила, що ніби демонструє наступність російської, а не української державності від Київських князів до наших днів.

Зрозуміло, що такі заходи проводилися, потай, із закриттям храму для відвідувачів. І стався один з них 26 липня 2010 року.

Сайт Московського патріархату повідомляв, що на заході були присутні “голова Державного комітету у справах національностей та релігій Ю.П. Богуцький, генеральний директор національного заповідника “Софія Київська” Н.М. Куковальська”. Митрополит Київський Володимир звернувся до Гундяєва: “Святійший Владико і отець! Ми щойно разом з Вами, Предстоятелем Руської Православної Церкви, звершили в історичному місці історичну священнодійство. Протягом 18 років ми не мали такої можливості”.

Звісно, ​​не мали, адже до приходу до влади Віктора Януковича нікому й на думку не спадало насаджувати в Україні “русский мир”, не кажучи вже про проведення служби у Софійському соборі. І тільки завдячуючи пані Куковальська це стало можливим.

Московський патріарх Кирило, тоді, завершуючи молебень, заявив: “У цьому історичному місці, кафедральному соборі Києва та всієї Русі, ми звершили разом богослужіння… На всьому просторі Святої Русі — одні святині, одні святі та одна Церква». Цей вислів став частиною зусиль з насадження “русского мира” в Україні. І сьогодні ми переживаємо страшні наслідки подібних заяв.

Але це не перше, і зрозуміло не останній такий випадок. Працюючи на своїх кураторів з ФСБ, у 2009 році Неля Куковальська намагалась викрасти українські святині, під виглядом передачі експонатів заповідника для виставки “Свята Русь” у Луврі. Це, з зрозумілих причин, сталося без узгодження з Мінкультом. Коли до міністерства надійшли офіційні запити від Лувру, чиновники були шоковані.

Микола Яковина, президент ІКОМОС України, на той момент заступник міністра культури, реагуючи на цей жахливий випадок, заявив, що поведінка Куковальської суперечить принципам професіоналізму та громадянської відповідальності, а також дискредитує процес люстрації.

Генуезька фортеця

До складу Національного заповідника «Софія Київська» входять не лише собор, а й інші пам’ятки архітектури у Києві та Генуезька фортеця у Судаку.

В фортеці Неля Куковальська та Олександр Фарбей, завідувач відділу “Музей Судакська фортеця”, проводили археологічні розкопки. Проте ніхто не ставив знайдених артефактів на облік, через те, що фактично вони були розкрадені.

Після звільнення Куковальської нове керівництво заповідника спробувало провести перевірку фондів, але Олександр Фарбей їх не допустив, а потім звільнився.

Коли перевірка нарешті відбулася вона принесла прикри результати. Виявилось, що цілих 8623 одиниці не врахованих експонатів. Здебільшого це були артефакти з розкопок, проведених у період з 1997 по 2012 рік, але також були знайдені й невраховані предмети, виявлені ще у 1965–1973 роках.

Весь цей матеріал зберігався у перемішку із врахованими експонатами, а нумізматична колекція просто була покладена до бухгалтерського сейфу, до якого мали доступ касири та охоронці музею.

Після обліку експонатів стало зрозумілим, що всі найбільш коштовні експонати з державних фондів, давно відправили на процвітаючий завдяки Нелі Куковальській – ринок чорної археології.

Це, безумовно, шокуючий факт: хто міг подумати, що найпрестижніший у країні заповідник продаватиме на чорний ринок предмети, знайдені археологами абсолютно легально та зареєстровані відповідно до правил розкопок?

Загалом, було втрачено 523 археологічні знахідки. Хоча, напевно значно більше. Ці цифри вражають уяву, а ринкову вартість втраченого навіть важко уявити.

У ході інтенсивної археологічної діяльності у Криму Неля Куковальська не забувала і своїх кураторів з Росії. Унікальні візантійські свинцеві печатки, молівдовули, знайдені в Фортечній бухті Судака, були передані до Державного Ермітажу, ніби для реставрації. По факту – назавжди.

Про печатки відомо з археологічних звітів, але переміщення їх документально не оформлене, тож не зрозуміло, як ці предмети перетнули державний кордон України. Зараз молівдовули згадуються в наукових публікаціях як Ермітажі. Досить щедрий “подарунок” пані Куковальської!

Збагачення Куковальської на “Святій Софії”

Хоч директор заповідника і підчищає інформацію про себе, але вже у 2010 ЗМІ почали говорити про крадіжки на її оздобленні. “Софія Київська” – одне з тих місць, де можна присвоїти гроші з бюджету країни.

Генеральний директор заповідника Неля Куковальська добре розуміє цінність свого посту. Де ще вона могла б так часто вживати фразу “Якби було належне фінансування, ми створили б рай!”? Забуваючи додати, що рай би був її персональний і десь в Дубаї.

До речі, заробляла пані Куковальська не тільки за рахунок держави. Бізнесмени-меценати завжди виявляли особливий інтерес до “Софії Київської”. Тож Куковальська легко грала на меценатських струнах. Вона розповідала, як вдалося отримати 15 мільйонів гривень на реконструкцію, виділених одним із найвідоміших бізнесменів країни. Але цього їй виявилося замало, і вона легко роздула кошторис ще на 25 мільйонів.

Бюджетні кошти, виділені на реконструкцію у 2010 році, практично не вплинули на зовнішній вигляд заповідника. Не допомагає і потік грошей від меценатів, який не вичерпується. Не дивлячись на те, що всі ці гроші йдуть в карман Нелі Куковальської.

Для успішного грабунку меценатів Куковальська навіть створила Фонд розвитку національного заповідника “Софія Київська”, який чомусь знаходиться у квартирі її сусідки, поряд із її розкішною квартирою.

Під опікою її Фонду знаходяться також Кирилівська та Андріївська церкви, Золоті ворота та Судакська фортеця у Криму. Куковальська має величезний вплив у Переяславі-Хмельницькому історико-етнографічному заповіднику.

Скільки можна вкрасти на імітації реставрації, можна взнати, якщо переглянути кошториси на реставрацію Кирилівської церкви. За документами було витрачено близько 5 мільйонів гривень бюджетних коштів. Але одна з фірм оцінила свої послуги значно дешевше – 500 тисяч гривень. Лише 10% пішло на збереження святині, 90% осіли в кишенях Нелі Куковальської.

Куковальська купляє собі квартири, автомобілі, а правоохоронні органи, схоже, не дуже переймаються походженням коштів у чиновниці.

Схематоз з Гостинним двором

Наступний гучний скандал стався вже у листопаді 2021 року, коли національний заповідник “Софія Київська” мала розпочати роботи зі збереження Гостинного двору (Контрактова площа, 4, Київ).

Тоді, міністр культури Ткаченко буквально рейдерським чином захопив незавершеного об’єкта будівництва “Гостинний двір”, і використовуючи підроблений “техпаспорт Гостиного двору 1961 року”, “загубив” всього на всього 10 000 кв метрів в центрі Києва!

“Укрреставрація”, яка вклала мільйони доларів у реконструкцію та будівництво Гостинного двору, але кілька років тому через судові маніпуляції була позбавлена права та можливості завершити роботи, втратили можливість закінчити його, і Ткаченко захопивши його, передав “Гостинний двір” на баланс “Софії Київської”.

Можете собі тільки уявити, скільки багатомільйонних сум з державного бюджету пішло на будівництво та реконструкцію.“Гостинний двір” перетворився би на “особисту годівницю” міністра культури Олександра Ткаченка та Нелі Куковальської.

Але концесіонерам завадило Державне бюро розслідувань (ДБР) та Національна поліція які розпочали розслідування щодо дій Фонду державної власності (ФДМУ) та Міністерства культури.

Однак міністра культури Олександра Ткаченка та генерального директора Національного заповідника “Софія Київська” Нелю Куковальську ці кримінальні інциденти не турбували.

29 вересня 2021 року Кабінет міністрів прийняв розпорядження №1182-р про перерозподіл бюджетних коштів, виділених Міністерству культури в державному бюджеті – 2021. У рамках цього розпорядження на “Гостинний двір” має бути виділено за рахунок перерозподілу бюджетних 5 мільйонів гривень.

Збагачення Куковальської під маскою патріотизму

Витрати бюджету під час війни викликають особливо гостру реакцію суспільства щодо їх раціональності. Проте бюрократи знаходять способи адаптуватися і знаходять нові сфери діяльності, серед яких культурні проекти займають особливе місце.

І ось генеральний директор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська висловлює думка про важливість збереження Софійського собору як символу національної ідентичності і з “патріотичних” міркувань.

“Якщо ми втратимо Софію, ми втратимо ознаку нашої національної ідентичності. Софія – це ознака нашої нації, це місце, де народжувалась держава”, – каже гендиректор Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська, пояснюючи необхідність тендеру майже на 80 млн. гривень на реставрацію покрівлі, конструктивних систем та позолоти куполів Софійського собору.

Приводом до цього стало обвалення хреста на куполі Софіївського собору у січні 2022 року. Хрест обвалився, не дивлячись на те, що реставрацію його проводили у березні 2021.

І знову нікого не турбує, що попередній ремонт проведений за керівництва пані Куковальської фактично був лише імітацію, і гроші як завжди, банально вкрали. І потребують ще.

P.S. Куковальская за даними Вікіпедії 1983 року закінчила будівельний факультет Московський інститут інженерів залізничного транспорту, що ніяк не робить з неї ані музейницю, ані діяча культури. Тим не менш, вона генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» з 2000 року. З невеличкою відпусткою в 3 роки, з 2012 по 2015.

Не дивлячись на те, що тогочасний міністр культури Михайло Кулиняк пояснив звільнення нецільовим використанням 1,6 мільйона гривень, виділених на археологічні розкопки на території заповідника, а також за розкриття саркофага Ярослава Мудрого та реставрацію мозаїк Михайлівського монастиря без узгодження з Міністерством культури,у 2015, після повторного призначення Неля Куковальська, нині позиціонує себе як “жертва злочинного режиму Януковича”.

У результаті рішення президента Володимира Зеленського, 58-річний генерал-полковник Олександр Сирський став новим головнокомандувачем Збройних Сил України, замінюючи на посаді 50-річного Валерія Залужного, який був звільнений. Ця кадрова зміна відбулася після тривалих політичних скандалів, що тривали протягом трьох місяців. Призначення Сирського на цю посаду викликало загальний інтерес у громадськості, оскільки воно стало результатом напруження між Офісом президента та колишнім головнокомандувачем Залужним, яке перетворилося на публічну дискусію. Напруження між сторонами почалося у листопаді 2023 року, коли Залужний опублікував статтю у виданні The Economist, що викликало критику з боку Офісу президента. Цей конфлікт наростав, і в кінці січня президент Зеленський звільнив Залужного. Це рішення підтверджувалося звістками про зустріч Зеленського з Залужним та міністром оборони, під час якої було оголошено про звільнення.

Після поширення цієї інформації в ЗМІ, прес-секретар Офісу Президента Сергій Нікіфоров був змушений публічно відзвітувати, що “президент не звільняв Залужного”. Тим не менш, досі залишається невідомим, чому Володимир Зеленський відклав підписання та оприлюднення указу про звільнення головнокомандувача ЗСУ. Одна з версій вказує на протистояння західних партнерів проти цього кадрового рішення, в той час як інші джерела стверджують, що обидва претенденти на посаду головнокомандувача – Олександр Сирський і Кирило Буданов – відмовились від прийняття посади. Незважаючи на ці труднощі, указ про звільнення Залужного все ж був підписаний, а на його місце призначено досвідченого генерала Олександра Сирського, якого вважали фаворитом голови Офісу Президента.

Олександр Сирський є видатним військовим діячем з вражаючим досвідом служби. Він народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Владимирської області Росії. Після завершення військової академії він розпочав службу в українській Нацгвардії, пізніше перейшовши в Збройні Сили України. Сирський має вражаючий палітру досягнень: він успішно закінчив Академію Збройних сил, отримав освіту в Національному університеті оборони та очолював різні військові підрозділи. Взимку 2015 року він відіграв ключову роль у проведенні Антитерористичної операції (АТО) під час боїв за Дебальцеве, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Пізніше він очолював Об’єднаний оперативний штаб та керував Сухопутними військами. Сирський також відзначився як організатор та стратег, здатний приймати рішення на місці та впроваджувати ефективні тактичні стратегії.

Під час контрнаступу на Харківщині восени 2022 року Олександр Сирський виявився одним з керівників операції. Він володіє вражаючим військовим стратегічним мисленням, готовим до будь-яких несподіваних ситуацій, навіть тих, що вважаються малоймовірними. Тим не менш, деякі офіцери висловлювали негативні відгуки про Сирського, критикуючи його ставлення до збереження життя солдатів та втручання в керування підрозділами на рівні роти. Водночас йому приписували добрі стосунки з Офісом Президента та можливість призначення на посаду головнокомандувача Збройних Сил України ще весною 2022 року.

Повідомляється, що між Олександром Сирським і Валерієм Залужним виникали розбіжності щодо стратегії, пов’язаної з містом Бахмут. Чи раніше вийти з міста взимку 2023 року, чи наступати на місто вже влітку і восени 2023 року паралельно з контрнаступом на півдні — це були основні питання спірів. У 2023 році Сирський керував східним угрупуванням військ, яке активно брало участь у бойових діях на найнапруженіших ділянках фронту. Влітку 2023 року американські стратеги рекомендували Залужному сконцентруватися на прориві на південному напрямку, але українська армія продовжувала наступальні операції за Бахмутом, де виступав Сирський.

Оперативно-стратегічне угрупування “Хортиця”, під керівництвом Олександра Сирського, взяло на себе оборону ділянок фронту біля Куп'янська і Лиману. Російські війська проводили активні атаки, а українські сили утримували оборону. Основною метою Росії було відштовхування Збройних сил України зі східного берега річок Оскіл і Чорний Жеребець, з метою зменшення загрози наступу на окуповані міста Сватове і Кремінна на Луганщині. Крім того, армія Російської Федерації, ймовірно, намагалася захопити вже відвоювані міста Куп'янськ і Лиман, які мають важливе стратегічне значення як великі залізничні вузли і ключові точки оборони в районі.

Протягом півроку російські війська здійснили лише невелике просування на відтинку дороги Куп'янськ — Сватове на ділянці цього фронту. Проте їхні втрати в техніці та особовому складі були значними. Незважаючи на це, за словами генерала Олександра Сирського, ситуація на цьому напрямку залишається складною. Це пояснюється тим, що крім напрямку біля Куп'янська, російські війська в кінці минулого року розпочали наступ біля Сіверська і Часового Яру на Донеччині. Проте всі їхні спроби були неуспішними, як заявив новий головнокомандувач Збройних сил України.

У результаті важкої боротьби та напружених зусиль українських Збройних Сил на різних напрямках фронту, відбулися лише обмежені успіхи російської армії на ділянці дороги Куп'янськ — Сватове. Російські втрати у техніці та особовому складі значно зменшили їхню здатність до просування. Незважаючи на це, ситуація залишається складною, оскільки ворожі війська активно діють на різних напрямках фронту, намагаючись виявити слабкі місця в обороні України. Варто відзначити, що українські Збройні Сили виявилися відповідними в цій ситуації, здатними ефективно протистояти ворожим атакам та зберігати стратегічні позиції.