У вінницькому ТРЦ обвалилася стеля: постраждала жінка, поліція розпочала розслідування

Система моніторингу та реагування на погодні явища включає:

Молодий чоловік оскаржив відмову ТЦК в наданні йому відстрочки від призову на військову службу через навчання на денній формі. В суді він стверджував, що має законне право на відстрочку відповідно до норм Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”. Однак, ТЦК відхилив його заяву, мотивуючи це тим, що згідно з даними Єдиного державного електронного бази освіти (ЄДЕБО), студент порушив порядок здобуття освіти, що не відповідало вимогам законодавства.

Студент звернувся до суду з вимогою виправити інформацію в ЄДЕБО та підтвердити, що його навчання не суперечить вимогам Закону “Про освіту”. Також він просив суд заборонити ТЦК вжиття будь-яких дій, спрямованих на його призов до армії, до ухвалення рішення за його позовом. Водночас він зазначив, що в нього є повістка на 11 листопада 2024 року і висловив побоювання щодо примусового призову до військової служби, що могло порушити його права.

Суд розглянув заяву студента і дійшов висновку, що він не довів порушення своїх прав та протиправність дій ТЦК. Суд зазначив, що процедура мобілізації чітко регулюється законом, і наявність повістки не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. У результаті суд відмовив у задоволенні заяви студента про забезпечення позову.

Україна вже тривалий час перебуває у складній демографічній ситуації, яку повномасштабна війна лише зробила ще гострішою. Про це наголосила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. За її словами, проблеми населення не зводяться лише до низької народжуваності, адже серйозним викликом залишається коротка тривалість життя, особливо серед чоловіків.

Ще до початку повномасштабної агресії середньоочікувана тривалість життя в Україні суттєво відставала від європейських показників — різниця становила близько десяти років. У 2007–2008 роках спостерігалося певне покращення, однак позитивна тенденція швидко зійшла нанівець, поступившись місцем новому погіршенню. Війна лише посилила ці негативні процеси: висока смертність на фронті, вимушена еміграція, погіршення доступу до медичних послуг та психологічний стрес значно впливають на демографічний баланс.

Крім безпосередніх втрат внаслідок бойових дій, Україна зіткнулася з масовим виїздом громадян за кордон. За оцінками, дефіцит робочої сили становить від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. При цьому понад 10 мільйонів людей залишаються платниками Єдиного соціального внеску, частина з них — навіть перебуваючи за кордоном. Водночас у структурі економіки переважає зайнятість у сільському господарстві та торгівлі — секторах із низькою продуктивністю та оплатою. Зарплати у таких критично важливих сферах як освіта і медицина є нижчими, ніж у сільському господарстві. Ткаченко зазначає, що така ситуація ненормальна, особливо з огляду на високу кваліфікацію та емоційне навантаження працівників бюджетного сектору.

Українська промисловість продовжує занепадати. Багато людей уже не мають навичок або бажання працювати у виробничій сфері. Суспільне уявлення змістилося в бік офісної праці, і тепер праця за станком сприймається як виняток, а не норма. Проблема дефіциту робочої сили ускладнюється тим, що роботодавці часто не готові платити гідні зарплати. Це створює ілюзію дефіциту, який насправді є результатом небажання бізнесу інвестувати в працівників. Часто умови нагадують феодальні — з мінімальними виплатами та відсутністю соціальних гарантій.

Щодо імміграції, Ткаченко скептично оцінює можливість залучення іноземних працівників. Вона зазначає, що Україна не має колоніального минулого, тому не може розраховувати на потік мігрантів, як це відбувається у Франції чи Великій Британії. Зарплати в Україні недостатньо високі, щоб конкурувати за іноземних спеціалістів. Навіть спрощення процедур громадянства навряд чи кардинально змінить ситуацію. Повернення українських громадян із-за кордону після війни також не гарантоване. Багато залежатиме від політики приймаючих країн та здатності українців закріпитися там. Дані опитувань часто не відображають реальні наміри — відповіді базуються більше на емоціях, ніж на конкретних планах. Ще однією тривожною тенденцією є зростання частки працюючих пенсіонерів — вже близько 30% отримувачів пенсії продовжують працювати. Причина — низькі пенсійні виплати. У більшості випадків пенсії становлять 3–5 тисяч гривень на місяць, що не дозволяє покрити навіть базові потреби. Ситуація у сфері тривалості життя також погіршується. За оціночними даними 2024 року, середня тривалість життя в Україні становить 64 роки, зокрема, 57 років для чоловіків і майже 71 — для жінок. Це значно нижче, ніж у країнах Європейського Союзу. Наприклад, у Швеції середня тривалість життя чоловіків перевищує 82 роки, у Франції — понад 80.

Науковиця підкреслює, що різке скорочення тривалості життя в Україні зумовлене не лише війною, але й емоційним виснаженням, яке призводить до зростання кількості серцево-судинних, психічних та інших захворювань. Крім того, чоловіки мають більше шкідливих звичок, частіше працюють на важких і небезпечних роботах, менше слідкують за здоров’ям і гірше переживають стреси.

У 2024 році в Україні була затверджена стратегія демографічного розвитку. Але, за словами Ткаченко, без серйозних змін у структурі економіки, політиці оплати праці та підходах до соціального забезпечення, позитивні зрушення в демографії залишаться недосяжними.

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

1. Середня зарплата на підприємстві не менше ніж 20 тисяч гривень (за словами глави Мінцифри Федорова, нових працівників зможуть бронювати одразу, жодних термінів відпрацьовувати не потрібно. Але зарплата у працівника має бути зі старту понад 20 тисяч гривень).

Зазначимо, що вимога щодо зарплати не стосується комунальних і державних установ. Такий виняток, найімовірніше, є спробою змусити людей активніше працевлаштовуватися у відомства з низькою зарплатою, де різко не вистачає персоналу.

2. відсутність податкових боргів.

3) Третій критерій обирає саме підприємство з переліку: – резидентство в «Дії», – 1,5+ млн євро сплачених податків за рік, – 32+ млн євро надходжень, – важливість для національної економіки або потреб тергромади.