У Волошках чоловік поцупив євро і гривні, і одразу їх загубив

Реакція самої блогерки не забарилася. Вона не намагалася приховати промах і не видалила сторіз, а навпаки — з гумором відповіла на зауваження. Даша записала коротке відео, у якому зізналася, що справді зробила помилку, і додала кумедну історію з дитинства: її мама часто змушувала переписувати слова по кілька разів, аби закарбувати правильний правопис у пам’яті. Цей спогад вона подала з легкою іронією, що зробило ситуацію ще більш невимушеною.

Історія з «осінню» довела, що Даша Квіткова вміє не лише привертати увагу яскравим контентом, а й перетворювати непередбачувані ситуації на привід для посмішок. Її щирість та вміння з гумором реагувати на критику лише зміцнюють довіру та прихильність аудиторії.

«Так, я винна, помилилася. Але тепер я вже виписала це слово правильно», — сказала Квіткова, додавши до цього посмішку.

Дівчина не зупинилася лише на виправданні й навіть провела мініурок української мови для підписників. Вона пояснила, що слово «осінь» у знахідному відмінку не вживається з прийменником «на», а конструкція «на осень» є калькою з російської мови.

«Друзі, діректні війська не дрімають, тому вони поспішили вказати мені на помилку. Слово ‘осінь’ вживається у знахідному відмінку. Варіант ‘на осень’ – це калька, в українській мові такого немає», — підкреслила блогерка.

Свою мінілекцію Даша завершила з жартівливим висновком: «Закрили підручники, всім 5».

Таким чином, навіть помилка у слові перетворилася для Квіткової на привід ще раз нагадати про себе та підкреслити свою відкритість до критики.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

За його словами, «25% дефіцит водіїв фур – це попередня цифра, яку ми зібрали з перевізників, логістичних компаній. У деяких компаніях ця цифра сягає навіть понад 50%, тому що це питання мобілізації. У цифрах це близько 30 тис. грн. водіїв, які потрібні як водії вантажного транспорту», – сказав Деркач на презентації пілотного проєкту з підготовки жінок-водіїв фур.

У сфері громадського пасажирського транспорту, за його словами, не вистачає близько 30% водіїв – близько 6 тис. із 14 тис. необхідних галузі фахівців.

Як повідомив Деркач, компанії, які мають транспортні підрозділи у своїй структурі, самостійно навчають жінок, які бажають працювати водіями вантажних автомобілів. Також міністерство та Фонд інституційного розвитку за підтримки USAID реалізує проєкт із підготовки жінок-далекобійниць. До участі вже відібрано 100 учасниць із понад тисячі тих, хто подав анкети. Проєкт підтримують 25 великих українських роботодавців, які готові прийняти жінок на роботу – серед них «Укрпошта», «Нова пошта», Metro Cash&Carry, Novus, Fozzy та інші.

У Києві розпочинається важливий етап – встановлення нових енергетичних об’єктів, які вимагатимуть значних інвестицій у розмірі понад мільярда євро. Планується, що реалізація цього проєкту займе від 12 до 15 років. Володимир Бондаренко, заступник голови міста та секретар міської ради, оголосив про затвердження плану встановлення шести міні-теплоелектроцентралей (міні-ТЕЦ) у спальних районах обох берегів Дніпра. Це стратегічно важливий крок у напрямку забезпечення енергетичної незалежності та підвищення екологічної стійкості міста. Розташування нових енергетичних об’єктів у спальних районах сприятиме покращенню якості життя місцевого населення та зменшенню негативного впливу на довкілля.

План передбачає створення індивідуальних котелень як для кількох будинків, так і для окремих житлових одиниць. Мер міста, Віталій Кличко, вже видав доручення з цього питання, а чиновники працюють над програмою для багатоквартирних житлових комплексів.

План встановлення додаткових ТЕЦ, з потужністю від 20 МВт до 324 МВт, отримав підтримку від 85 депутатів Київради на сесії, що відбулася 16 травня 2024 року. Цей проєкт передбачає витрати до 1,2 млрд євро і очікується його реалізація протягом 12-15 років.

Петро Пантелеєв, заступник мера Києва, обіцяє, що першу партію обладнання встановлять до кінця 2024 року, що сприятиме створенню енергетичних островів або зон, забезпечених теплом, світлом і водою.

Міні-ТЕЦ будуть базуватися на сучасних газових турбінах і газопоршневих установках, що допоможе знизити втрати внаслідок можливих обстрілів з боку Росії об’єктів енергетичної інфраструктури.

У Києві вже існують три ТЕЦ та понад 150 котелень різної потужності, але ці нові ініціативи спрямовані на забезпечення міста найбільш необхідними послугами. Як зазначив Пантелеєв, сьогоднішня мета – не вирішити всі проблеми, а забезпечити місту виживання та основні послуги.