Україна будує реактивні перехоплювачі для модернізованих “Шахедів”

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

Генерал Олександр Сирський висловлює розчарування щодо своєї нової посади головнокомандувача, вважаючи, що ситуація в армії погіршується через внутрішній саботаж та антипрезидентський настрій серед військових. Це викликало його стурбованість щодо можливого використання його як козла відпущення. Незважаючи на дотримання всіх інструкцій від Банкової, генерал висловив надію на вирішення цієї ситуації адміністрацією, щоб уникнути відповідальності.

Призначення Сирського на посаду головнокомандувача ЗСУ стало частиною обіцянок поліпшень та наближення до перемоги, які зробив президент Зеленський, замінивши Валерія Залужного. У відповідь на ці обіцянки, Сирський звернувся до українських добровольців, висловивши їм подяку та зазначивши, що військове керівництво зробить все можливе для забезпечення кожного місця в армії відповідно до їхніх навичок.

У відзначення Дня українського добровольця, генерал вшанував пам'ять загиблих захисників та висловив вдячність українським добровольцям, які стояли на захисті України в різний час. Він підкреслив важливість їхнього внеску та обіцяв забезпечити кожному відповідне місце в армії.

• Генерал Олександр Сирський висловив розчарування щодо своєї нової посади головнокомандувача ЗСУ через погіршення ситуації в армії, спричинене внутрішнім саботажем та антипрезидентським настроєм серед військових.

• Призначення Сирського було частиною обіцянок президента Зеленського щодо поліпшення ситуації в армії та наближення до перемоги.

• Генерал Сирський висловив вдячність українським добровольцям за їхній внесок у оборону країни та обіцяв забезпечити кожного відповідним місцем в армії.

• Важливість ролі добровольців у захисті України була підкреслена та відзначена головнокомандувачем ЗСУ, який заявив про намір забезпечити їхню участь у військових справах відповідно до їхніх здібностей та навичок.

Печерський районний суд Києва ухвалив рішення, яке суттєво вплинуло на перебіг резонансної справи навколо групи компаній «Юнігран» та її підсанкційного бенефіціара Ігоря Наумця. Суд частково скасував арешти, накладені на значний обсяг майна й спеціальних дозволів на користування надрами, що фактично відкрило шлях до відновлення контролю над ключовими гранітними активами підприємств, пов’язаних із групою.

Йдеться про майнові комплекси, виробниче обладнання та ліцензії на видобуток корисних копалин, які раніше перебували під обмеженнями в межах кримінального провадження. Рішення суду означає, що компанії знову можуть здійснювати господарську діяльність у повному обсязі, зокрема відновлювати виробництво та виконувати контракти, які були заморожені через арешти.

Судове рішення фактично скасовує механізм збереження речових доказів через АРМА і дозволяє компаніям не лише володіти, а й повноцінно експлуатувати арештоване раніше майно. Мова йде не про окремі одиниці техніки, а про стратегічні активи, без яких неможливий видобуток граніту в промислових масштабах.

Зокрема, з-під арешту виведені спецдозволи на користування надрами № 766, 1601, 6136, 634 та 6391. Ці ліцензії дають право на розробку кар’єрів у Житомирській області і є основою всього бізнесу з видобутку та продажу каменю.

Разом із дозволами суд повернув контроль над десятками одиниць важкої техніки. Серед них навантажувачі Still, Clark, JCB та MST, бурові установки Atlas Copco і Epiroc, а також парк вантажних автомобілів Scania і Volvo, які використовуються для транспортування граніту. Окрім цього, розблоковані виробничі цехи, інфраструктурні комплекси та земельні ділянки у Малинському та Коростенському районах.

Фактично це рішення нівелює попередні дії слідства, які були спрямовані на збереження активів як речових доказів у кримінальних провадженнях щодо незаконного видобутку, фінансових схем та обходу санкцій. Тепер компанії, які пов’язують зі структурами Сергія Шапрана — бізнес-партнера Наумця в Україні, — можуть знову вести господарську діяльність на майні, законність походження якого є предметом розслідувань.

На тлі цього Сергій Шапран, якого правоохоронці пов’язують із управлінням активами групи в Україні, вийшов на свободу під заставу у 5 мільйонів гривень, що виглядає символічною сумою порівняно з масштабами бізнесу і потенційними збитками державі. Водночас Ігор Наумець, перебуваючи за межами України, зберігає вплив на свої колишні активи через нові юридичні оболонки.

Судове рішення вже викликає резонанс у юридичних та антикорупційних колах, оскільки йдеться не лише про долю окремої бізнес-групи, а про прецедент фактичного відновлення контролю над надрами та стратегічними ресурсами країни в інтересах осіб, які перебувають під санкціями.

Попри гучні обіцянки Служби безпеки України остаточно припинити діяльність проросійських структур, у тіні столичної політики продовжує діяти бізнес-імперія Вадима Столара — колишнього народного депутата від забороненої партії ОПЗЖ та давнього соратника Віктора Медведчука. Його бізнес-орбіта охоплює десятки компаній, що ведуть активну діяльність у сфері нерухомості, фінансів і будівництва, використовуючи складні ланцюги власності та підставні фірми.

Протягом останніх років Столар поступово посилює контроль над стратегічними об’єктами в центрі Києва. Його структури масово викуповують земельні ділянки, житлові комплекси та недобудови, які роками чекали інвесторів. Частину таких проєктів заморожують, штучно знижуючи вартість навколишніх активів, щоб згодом скупити їх за заниженими цінами. Водночас інші компанії, пов’язані з оточенням Столара, інвестують у розкішну нерухомість за кордоном — у Дубаї, Монако, на Кіпрі, демонструючи очевидний контраст між вітчизняними “збитками” та іноземними прибутками.

Столар вибудував цілу мережу фінансових структур — АТ “ЗНВКІФ Генезис”, “Астера”, “Стрім Інвестмент”, “Ево Інвест”, “Скілінг” та “Ессетс Файненшл Груп”. Через них він акумулює кошти інвесторів, які нібито вкладаються в будівництво.Насправді ж ці гроші розчиняються у схемах, пов’язаних із девелоперами bUd development, IB Alliance, BudCapital та ENSO — компаніями, що зводили житлові комплекси “Фьорд”, “Поетика”, “Diadans”.Ці проєкти нині заморожені. Кошти інвесторів переказуються на закордонні рахунки, зокрема у Дубай, де під брендами афілійованих структур будуються елітні житлові вілли та таунхауси.

Після арешту активів Віктора Медведчука частину його земельних ділянок біля Дніпра — понад 50 гектарів — швидко переписали на підставних осіб. Спочатку власником став охоронець Столара, потім — “іноземні інвестори” з Латвії та Болгарії.Схема стандартна: продаж “новому власнику”, “вихід із бізнесу”, “нова оренда”. Документи змінюють лише прізвища, але фактичний контроль лишається у тих самих руках. На цих землях уже розпочато будівництво преміальних ЖК, хоча Столар більшість часу проводить за кордоном — у Монако чи Дубаї.

Щоб відбілити репутацію, Столар створив псевдоволонтерський фонд, який активно піариться у медіа — відео про допомогу ЗСУ, дитячі акції, публікації у Facebook. Насправді це ширма, що прикриває фінансові операції й обслуговує імідж політика.На тлі заморожених об’єктів та скандалів із землею, така “благодійність” виглядає як спроба відвернути увагу від десятків мільйонів доларів, які щомісяця виводяться за кордон через офшори.

Ключовою фігурою у схемах Столара є адвокат Віталій Опанасенко. Саме він блокує судові процеси, створює фіктивні громадські організації, переписує документи на підставних осіб і тисне на журналістів, які розслідують діяльність Столара.Опанасенко навіть намагався використати сумнівні документи про свій “статус учасника бойових дій”, щоб унеможливити позбавлення адвокатського свідоцтва. У результаті — жодне розслідування щодо Столара реально не доходить до суду, а чиновники, які “закривають очі”, продовжують працювати у КМДА.

Сьогодні Вадим Столар фактично зберігає вплив на ринок нерухомості столиці. Через систему афілійованих фондів і забудовників він контролює десятки гектарів землі, заморожені будівництва та фінансові потоки з інвестиційних рахунків.Поки СБУ і КМДА звітують про “ліквідацію проросійських впливів”, соратник Медведчука продовжує нарощувати імперію — уже не політичну, а фінансово-майнову.