Україна дала згоду Польщі на проведення пошуків і ексгумацій жертв Волинської трагедії

Виїзд українців за кордон та заклики влади про їх повернення в Україну стали предметом широкої громадської дискусії. На тлі економічних труднощів та фінансових проблем, влада прагне залучити громадян для розвитку країни. Проте, варто розглядати цю ситуацію у контексті безпеки, соціальних умов та можливостей для повернених мігрантів. З одного боку, їхній повернення може стати стимулом для економічного зростання, збільшення податкових надходжень та розвитку інфраструктури. З іншого боку, велике навантаження на систему охорони здоров'я, освіту та соціальний захист може стати викликом для країни. Експерти відзначають потенційні переваги приєднання мігрантів до економічного життя країни, однак важливо врахувати всі аспекти, щоб забезпечити стале та ефективне інтегрування повернених громадян у суспільство та економіку.

Україна стикається з питанням повернення своїх громадян із-за кордону та намагається залучити їх до розвитку країни. Проте ця ініціатива має свої переваги та виклики. За словами експертів, українці, що проживають за кордоном, продовжують сплачувати податки в Україні, а витрати на їхнє споживання у рідній країні далеко перевищують суму соціальної допомоги, яку вони отримують від інших країн. Така ініціатива має потенціал збільшити кількість робочих місць та поповнити бюджет. Однак, важливо врахувати, що не всі поверненці можуть відразу знайти роботу, особливо в регіонах, що найбільше постраждали від конфлікту на сході. Зростаючий попит на фахівців підкреслює необхідність підтримки ринку праці та розвитку економіки в Україні. Також важливо врахувати, що не всі поверненці можуть стати активною частиною ринку праці через соціальні обмеження та інші фактори.

Україна стикається з проблемою не лише дефіциту кадрів, але й дефіциту кваліфікованих спеціалістів. Роботодавці отримують велику кількість заявок на вакансії, що не потребують спеціалізованої освіти, але зазнають важкостей у пошуку працівників для посад, що вимагають конкретних знань та навичок. Єдиним винятком є сфера ІТ, де ринок насичений пропозицією, але це не є загальним правилом.

У той же час, українська економіка намагається впоратися з великою кількістю соціальних виплат, які видаються на даний момент. Уряд планує скоротити ці виплати для внутрішньо переміщених осіб, що може відчутно позначитися на їхньому матеріальному стані. Навіть існуючі суми виглядають обтяжливими для країни, адже вони значно перевищують витрати на комунальні субсидії.

Програми відновлення пошкодженого житла також функціонують не на всій території країни і не завжди ефективно. Багато залежить від ініціатив місцевої влади та підтримки з боку міжнародних донорів. Ті, хто втратив все через конфлікт на сході країни, часто не мають можливості отримати відшкодування чи компенсацію.

Зрозуміло, що для успішного повернення громадян до України необхідно створити не лише умови для знайомства з ринком праці, але й забезпечити соціальну підтримку та розвиток інфраструктури на всій території країни.

Економічна ситуація в Україні ускладнюється, що може негативно позначитися на можливості надавати фінансову підтримку тим, хто постраждав найбільше. Практично всі доступні кошти країни витрачаються на потреби армії. Можливість покрити інші витрати, такі як медицина, освіта, та пенсії, забезпечується завдяки коштам від міжнародних союзників.

Проте навіть ця підтримка може бути меншою, ніж очікувалося. Цього року Євросоюз та США не можуть швидко узгодити свої обіцяні суми допомоги. Відтак, можливість повернення громадян залежить від безпеки та наявності освіти для їхніх дітей.

За останній рік українська держава зробила певні кроки у напрямку поліпшення ситуації з укриттями в освітніх закладах. Однак у прифронтових областях, де обстріли стали регулярністю, проблеми залишаються актуальними.

Освіта стає важливим чинником у вирішенні питання повернення людей з-за кордону. Для багатьох батьків безпека та доступність освіти для дітей стають ключовими факторами у виборі повернення. У той же час, система освіти повинна бути готова забезпечити навчання для дітей, які повернулися з-за кордону, та їхніх сімей, які можуть стати більшим навантаженням для освітньої системи.

Сергій Бабак, депутат від фракції "Слуга народу" та голова парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій, вважає, що система освіти в Україні витримує випробування. Він стверджує, що хоча у лютому виникали труднощі, тепер вони адаптувалися до нових умов.

На думку Бабака, в українських школах зараз навчається 3,7 млн дітей, з яких 2 млн навчаються очно, близько 900 тисяч – дистанційно, а ще 900 тисяч – в змішаному форматі. Він також наголошує на наявності приблизно 390 тисяч дітей за кордоном, більшість з яких продовжують навчання дистанційно навіть в українських школах.

За словами Бабака, хоча багато дітей було евакуйовано з небезпечних регіонів, що призвело до переповнення шкіл у безпечних місцях, проблеми переповнених шкіл навіть у глибокому тилу зараз відсутні.

За даними Міносвіти, у деяких містах, таких як Київ, кількість учнів зменшилася порівняно з попереднім навчальним роком. Однак у тих місцях, де демографічна криза загрожувала зменшенням кількості дітей ще до війни, ситуація залишається стабільною.

Іванна Коберник, співзасновниця організації "СмартОсвіта", підтверджує наявність вільних місць в деяких школах, особливо в гімназіях і ліцеях. Вона також вказує на важливість забезпечення якості освіти, особливо в умовах, коли всі ресурси спрямовані на забезпечення безпеки.

Експерти вказують на важливість наповнення повернення працездатних людей та їхніх дітей значущим змістом для економіки України. Проте, спосіб, яким українська влада формулює заклик повертатися, викликає критику. За словами Ольги Пищуліної, у країні вже виникають лінії розколу між тими, хто залишився та хто виїхав, тими, хто воював, та хто ні. Важливо уникнути цього розколу.

Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до бенефіціарів країни. Він переконаний, що це негативно впливає на рішення людей про повернення. Комфортний бізнес-клімат вважає ключовим фактором для привернення людей назад до України. Він стверджує, що війна не повинна стати перешкодою для розвитку економіки та привернення інвесторів.

Експерти погоджуються, що країні потрібно боротися за повернення своїх громадян. Проте, багато європейських держав не зацікавлені в тому, щоб українці їхали назад. Також наголошується на тому, що кожній категорії людей потрібен свій підхід. Наприклад, тим, хто втратив все під час війни, потрібні комплексні рішення, такі як створення бізнес-осередків з робочими місцями та житлом.

Найважче буде боротися за групу умовних трудових мігрантів, для яких війна стала давно омріяним шансом виїхати і швидко легалізуватися у західних країнах. Однак значно більш перспективною є велика група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Серед них є ті, хто зараз вагається, чи повертатися, наприклад, для того, щоб возз'єднати родину. Для цієї категорії людей вирішальними можуть бути маленькі чинники, такі як наявність роботи, школи або садочка.

Дослідження Центру Разумкова, проведене 31 січня, вказує, що головними факторами, які стимулюють повернення для українців з-за кордону, є економічне відновлення і пожвавлення ринку праці, питання безпеки і комфорту життя, а також суттєві виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть готові брати участь у відбудові країни і прагнули б повернутися в уже відновлену країну.

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, наголошує, що навіть за найбільш оптимістичного сценарію до України повернеться не більше половини тих, хто виїхав. Вона зазначає, що після війни на Балканах лише третина населення повернулася в свої країни. "Європейські країни не почнуть масово витісняти українців, вони дуже зацікавлені в такій робочій силі", — підкреслює вона. "Кожен день війни працює на те, щоб менше людей повернулося".

У висновку можна зазначити наступне:

Повернення українців з-за кордону стає важливим аспектом економічного та соціального відновлення країни після війни.Найважче буде залучити умовних трудових мігрантів до повернення, оскільки вони здебільшого виїхали за кордон з міркувань не лише безпеки, а й отримання легального статусу у інших країнах.Є більш перспективна група людей, які виїхали з-за міркувань безпеки, і для них вирішальними факторами повернення можуть стати наявність роботи, можливість навчання для дітей та інші маленькі чинники.Дослідження показує, що більшість біженців не прагнуть повертатися для участі у відбудові країни, але бажають повернутися вже відновлену країну.Україні слід розглядати різні аспекти, що стимулюють або гальмують повернення своїх громадян, враховуючи їхні потреби та можливості.Для успішного повернення громадян українська влада має забезпечити стабільні умови життя, економічні можливості та соціальну підтримку.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Протягом року Україна втратила низку міст і сіл у східній частині Донбасу. Зазвичай війська відводилися після важких боїв, які іноді тривали місяцями. Про це пише The New York Times.

Зовнішнім спостерігачам може здатися, що повільний відступ з Донбасу — головного театру військових дій — може бути сигналом швидкого кінця війни, припускають автори публікації. Москва отримує перевагу на полі бою.

Водночас українські командири та військові експерти кажуть, що річ не лише в територіальних завоюваннях і втратах: кожна зі сторін конфлікту намагається виснажити іншу, завдаючи якомога більших втрат і сподіваючись знищити ворожий потенціал і волю до продовження війни.

Протягом усього літа Росія спрямовувала хвилі військ за підтримки колон техніки в жорстоких штурмах, незалежно від втрат.

В України менше мобілізаційного резерву, який можна було б направити на поле бою, і, попри приплив західної допомоги для ЗСУ, вогнева перевага, як і раніше, за ЗС РФ.

З цієї причини у Києва не залишилося іншого вибору, як тільки пристосовуватися до того, що Микола Бєлєсков, військовий аналітик з української урядової організації “Інститут стратегічних досліджень”, називає стратегією “обміну територій на російські втрати”. Ідея в тому, щоб відступати від обложених міст після нанесення максимально можливих втрат в особовому складі та техніці.

“Питання в тому, скільки вони втратять, перш ніж зрозуміють, що це марно”, — сказав про росіян Олександр Солонко, представник 411-го українського батальйону БПЛА, який бореться в районі Покровська. Зіткнувшись із запеклим наступом, додав він, деякі командири українських підрозділів воліють “залишити позицію або населений пункт, якщо втрати особового складу від цього будуть меншими”.

ЗС РФ поки що доводять свої можливості відшкодовувати втрати, набирати більше солдатів і нарощувати виробництво зброї, і залишається незрозумілим, яку територію Києву доведеться віддати, перш ніж російська армія видихнеться — якщо це взагалі станеться.

“Становище ускладнюється тим, що наступ України в західній частині Курської області РФ у серпні ще більше виснажив її ресурси й загрожує можливостям проводити контрольований відступ без обвалення лінії фронту”, — зазначають журналісти.

Пасі Паройнен, військовий експерт із фінської OSINT-організації Black Bird Group, сказав, що після початку наступу ЗСУ в Курській області Росія просувалася на Донбасі темпами, небаченими з 2022 року. За останні два місяці було захоплено близько 434 км у цьому районі — приблизно втричі більше, ніж у червні та липні.

Але Росія залишається далекою від досягнення давньої мети — повного захоплення регіону. Для цього потрібно буде захопити ще майже 6500 квадратних км української території, що приблизно в п’ять разів більше, ніж РФ захопила за останній рік.

“Результат цієї війни не вирішуватиме той, хто контролює Вугледар або інші тактичні міста і селища на лінії фронту”, — наводять журналісти слова Франца-Штефана Гаді, військового аналітика з Відня.

За його словами, все зводиться до того, скільки солдатів росіяни втратили, намагаючись захопити Вугледар, і скільки втратила Україна, намагаючись утримати його.

Роман, командувач 72-ї бригади ЗСУ, яка захищала Вугледар, сказав, що коли ЗС РФ зосереджують усі зусилля на певній ділянці фронту, вони можуть придушити українську оборону. Він зазначив, що до кінця літа у росіян навколо Вугледара була десятикратна перевага в артилерії.

“Як одна наша артилерійська система може протистояти десяти їхнім?” — задався Роман питанням (відповідно до військових правил дозволяється згадувати тільки ім’я військовослужбовця).

Українські війська утримували Вугледар понад два роки, знищуючи колони російських танків у засідках і вбиваючи багатьох солдатів. Але армія РФ продовжувала наступати, і в міру наближення до Вугледара останніми тижнями почала завдавати істотних втрат силам Києва, зазначає NYT. Українські медики кажуть, що щодня поранення отримували десятки солдатів, а військові повідомили про атаки, які “виснажували” особовий склад.