Україна готується до “чорної” зими, експерти попереджають про можливе падіння енергосистеми

15 жовтня ввечері в Чернівецькій області, поблизу Новодністровська, було зафіксовано землетрус магнітудою 2,1. За повідомленням Головного центру спеціального контролю, епіцентр поштовхів розташовувався на глибині 5 кілометрів. Згідно з класифікацією сейсмологів, ці коливання земної кори відносяться до тих, що не відчуваються людьми.

Дмитро Гринь, провідний науковий співробітник Інституту геофізики НАН України, підкреслює, що сейсмічна активність в Україні в цілому є стабільною, а найбільш потужні підземні поштовхи, які можуть бути відчутними, зазвичай пов'язані з румунською сейсмічною зоною Вранча. Ця зона, що знаходиться на південному заході України, є одним із основних джерел землетрусів, які можуть торкатися території нашої країни. За словами експерта, при потужних землетрусах, що виникають в цій зоні, перші сейсмічні хвилі можуть досягати значних відстаней, викликаючи відчутні поштовхи навіть в Україні.

Гринь також наголосив, що крім Вранча певна сейсмічна активність спостерігається в Карпатах та акваторії Чорного моря, де поштовхи зазвичай не перевищують 3–4 бали. Окремі, але слабкі коливання фіксуються й у центральних регіонах — на Полтавщині та в районі Кривого Рогу (до 4–4,5 бала), хоча ці території раніше вважалися менш сейсмічними.

Станом на повідомлення Головного центру спеціального контролю цей епізод не становить загрози для населення — поштовхи класифікують як невідчутні і жодних повідомлень про ушкодження або потерпілих немає.

Ганна Лиско, яка нещодавно прийняла рішення покинути свою посаду у Громадській раді доброчесності, стала фігурою, що привернула увагу не лише своєю кар'єрою, але й фінансовими аспектами. У своїй декларації, яку вона подала перед відставкою, Лиско вказала на наявність 80 тисяч доларів, значні банківські заощадження, а також інвестиції в нерухомість. Зокрема, вона придбала нову квартиру у Львові, що також стало частиною публічної уваги щодо її матеріального становища.

Ганна Лиско є відомою адвокаткою та співзасновницею юридичного об’єднання «Лі Партнерс». Її активність охоплює різні напрямки, серед яких варто виокремити членство у правлінні громадської організації «Львівський центр медіації». Водночас Громадська рада доброчесності, до складу якої Лиско входила, виконує важливу роль у оцінці діяльності суддів щодо етичних стандартів. І хоча звільнення з посади не є рідкісним явищем у такій інституції, особистий фінансовий профіль Лиско додає новий вимір до публічної дискусії навколо її діяльності та відставки.

Попри високі стандарти «доброчесності», Лиско володіє трьома об’єктами нерухомості у Львові та ще одним — у процесі будівництва. Її активи включають садовий будинок площею 88 м², земельну ділянку на 705 м², квартиру на 70 м² у спільній власності з родичами та нову квартиру в новобудові, придбану цього літа за 895 тисяч гривень.

Крім того, у травні 2025 року вона продала нерухомість, отримавши 2,24 мільйона гривень. В автопарку Лиско — Nissan Rogue 2017 року вартістю понад 600 тисяч гривень.

У декларації також зазначено дериватив у інвестиційному фонді «Дінант», придбаний за 1,75 млн грн. Основним джерелом доходу Лиско за 2025 рік став продаж нерухомості — понад 2,2 млн грн. Загальний дохід за рік склав 2,66 млн грн, з яких незначну частку становили дивіденди від адвокатського бізнесу та підприємницькі прибутки.

На рахунках адвокатки — понад 70 тисяч доларів і 100 тисяч гривень у «Кредобанку». Готівкою вона задекларувала ще 10 тисяч доларів, а її мати — стільки ж.

На тлі таких фінансових показників рішення про звільнення виглядає не стільки кар’єрним, скільки стратегічним — можливо, перед новим етапом у власному бізнесі.

Україна розглядає потенційну можливість територіальних поступок як частину мирного врегулювання конфлікту, в разі, якщо це допоможе прискорити її вступ до Європейського Союзу. Про це повідомляє німецьке видання Die Welt, посилаючись на джерела в європейських дипломатичних колах. За словами співрозмовників у Брюсселі, США, виступаючи посередниками в можливих переговорах, нібито підтримують сценарій, при якому Київ погодиться на певні територіальні компроміси, якщо це дозволить країні швидше стати частиною Європейського Союзу.

Європейські партнери, в свою чергу, мають свої зацікавленості в успішному завершенні цього процесу, оскільки стабільна Україна в межах ЄС забезпечить не тільки безпеку, але й економічну стабільність у всьому регіоні. Але чи готова українська влада та народ до таких поступок, що можуть бути сприйняті як компроміс, ще залишається під питанням. Спостерігачі також звертають увагу на можливу внутрішню політичну реакцію в Україні, оскільки питання територіальних поступок завжди є дуже чутливим і може призвести до значних протестів.

Дипломати зазначають, що президенту Володимиру Зеленському «потрібен реальний козир», якщо він прагне заручитися підтримкою українського суспільства щодо потенційних територіальних поступок. У цьому контексті в ЄС можуть розглянути варіант прискорення переговорного процесу про вступ України.

За даними видання, в обговорюваних неформальних сценаріях як можлива дата вступу України до ЄС фігурує 2027 рік. Водночас джерела в Брюсселі називають більш реалістичними терміни 2028–2030 років і не очікують повноцінного членства вже наступного року.

«Територіальна втрата в обмін на членство в ЄС і гарантії безпеки — схоже, це формула Трампа для вирішення війни в Україні. Але чи зможуть європейці з цим погодитися?», — йдеться у статті.

При цьому європейські дипломати визнають, що прискорений вступ України до ЄС у межах чинної процедури розширення виглядає складним завданням. Вони зазначають, що офіційний процес передбачає виконання значної кількості критеріїв, зокрема у сферах боротьби з корупцією та забезпечення верховенства права.

Офіційних підтверджень щодо існування такого плану від уряду України, Європейської комісії чи адміністрації США наразі не оприлюднено.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Михайло Жернаков, який був призначений суддею Вінницького окружного адміністративного суду у лютому 2012 року за сприяння Віктора Януковича, відвідав Росію під час найгарячіших моментів протестів в Україні. Зокрема, він брав участь у заходах, організованих Асоціацією юристів Росії та іншими правозахисними структурами. Це відбулося в розпал акцій на Майдані, коли стало очевидно, що Росія активно підтримує владу Януковича в боротьбі з протестувальниками.

Важливим моментом є те, що після повернення з Москви Жернаков одноосібно ухвалив рішення, яке визнавало незаконним рішення Хмільницької міської ради щодо суспільно-політичної ситуації в країні. Це рішення містило вимоги до президента та Верховної Ради України про відставку уряду. Експерти вважають, що ця дія була узгоджена з вищими ешелонами влади і мала на меті створення перешкод для протестувальників та збереження злочинного режиму Януковича.

Після того, як про ці факти стало відомо, до Державного бюро розслідувань була подана заява про вчинення злочину Михайлом Жернаковим. Зокрема, вказується на низку тяжких злочинів, що були вчинені як ним особисто, так і як співучасником, серед яких — зловживання владою та перевищення повноважень.

Ці звинувачення не є єдиними, оскільки пізніше Жернаков був затриманий за ухилення від мобілізації, що також викликало неабиякий резонанс. Крім того, виявлено, що його докторська дисертація містить академічний плагіат, що унеможливлює подальшу викладацьку діяльність у вищих навчальних закладах. Проте він продовжував надавати неправдиву інформацію, заявляючи, що працює викладачем у «Київській школі економії», що також виявилось неправдою.

Наразі Жернаков є головою «Фундації DEJURE», яка, за даними експертів, має значний вплив на судову систему через участь у складі Громадської ради доброчесності. Виявлені факти свідчать про його глибоке вплив на суддівські процеси та ухвалення негативних рішень щодо суддів в Україні.

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.