Як повідомляє наше джерело, нещодавно призначений Генеральний прокурор Руслан Кравченко в черговий раз зміцнює свої позиції на Банковій – його протеже виконуюча обов’язки голови Податкової Леся Карнаух найближчим часом може позбавитись приставки в.о. Водночас, за інформацією джерела, буде продовжуватись подальша зачистка конвертаційних центрів, з метою усунення нелояльних Офісу гравців на “ринку обналу”. Більше інсайдів в […]
На тлі формування нової європейської оборонної індустрії, Україна може виявитися на другорядних ролях, незважаючи на свій вагомий внесок у розвиток сучасних військових технологій, зокрема через досвід, отриманий під час війни. Основним інструментом, що регулюватиме цю сферу в найближчі роки, стане ініціатива Європейського Союзу — European Defence Industry Programme (EDIP).
Ця програма, яка матиме величезне значення для укріплення оборонних можливостей ЄС у 2026-2027 роках, передбачає фінансування спільних виробництв, розвиток оборонних компаній, створення нових технологій та підтримку промислових ланцюгів. Серед її складових є компонент, що стосується України — Ukraine Support Instrument, який запропонує близько 300 мільйонів євро для участі українських компаній. Водночас, експерти зауважують, що грошові вливання не вирішують всіх проблем.
Ключовим питанням залишається визначення правил гри у цій новій системі. Важливими є не лише фінансові ресурси, а й контроль над процесами: хто формує консорціуми, управляє заявками, які права на інтелектуальну власність, хто отримає доступ до великих виробництв і довгострокових контрактів. На цих рівнях вплив України наразі обмежений, що може призвести до того, що країна буде залучена до проектів лише як постачальник певного досвіду, але без можливості впливати на стратегічне планування.
Цікаво, що, незважаючи на активне використання українського досвіду у війні, наприклад, безпілотників і нових підходів до управління військами, українська промисловість часто залишається без належного доступу до ринків і фінансування. Європейські країни адаптують українські рішення, але самі українські виробники не завжди стають рівноправними партнерами у створенні нової оборонної архітектури.
Європейська сторона виправдовує такі обмеження питаннями безпеки, контролю за технологіями та перевіркою компаній, проте для українських виробників це стає серйозною перешкодою. В умовах війни, коли технології змінюються швидко, адаптуватися до складних бюрократичних процедур ЄС виявляється важко.
Аналізуючи цю ситуацію, експерти зазначають, що такі моделі можуть бути ризикованими не лише для України, а й для самого ЄС. Система, яка використовує бойовий досвід, але не інтегрує його носіїв, може бути менш ефективною.
У цьому контексті зростає потреба у створенні постійної платформи для України у Брюсселі, що дозволить захищати інтереси оборонної промисловості на всіх рівнях — від планування до розподілу ресурсів. Експерти також наполягають на необхідності проактивної політики з боку України, яка повинна включати не лише участь у програмах, але й активне формування порядку денного.
Частину важливості у цій стратегії має питання інтелектуальної власності: українські компанії, які розробляють інноваційні рішення під час війни, ризикують втратити контроль над своїми розробками без належного захисту. Також важливим є доступ до консорціумів, через які розподіляються основні фінансові ресурси.
Конкуренція за ресурси у Європі зростає, і країни-члени ЄС прагнуть захистити свої оборонні індустрії. У цих умовах Україні необхідно боротися за своє місце у вже частково сформованій системі.
Наступні роки стануть вирішальними для оборонного сектору України. Від того, наскільки активно країна зможе впливати на формування правил у сфері європейського ринку військових технологій, залежатиме її роль у системі безпеки. Таким чином, питання участі у програмі EDIP перевищує межі фінансування — це стратегічне позиціонування України в глобальному контексті оборонної індустрії. Якщо українські інтереси не будуть захищені, країна ризикує стати лише виконавцем правил, але не їх творцем.
