Україна пропонує нову ініціативу для обміну полоненими – бажаючі можуть виїхати до Росії

Скандально відомий генерал-майор Державної прикордонної служби Сергій Мул знову опинився в центрі суспільної уваги після того, як його декларації непомітно зникли з відкритого реєстру НАЗК. Подія, яка для пересічного чиновника була б абсолютно неможливою через суворі норми законодавства, для високопоставленого офіцера виявилася лише «технічним кроком», що викликає запитання щодо рівності громадян перед законом.

Ситуація з Мулом стала черговим прикладом того, що в українській силовій структурі, попри багаторічні реформи, все ще співіснують дві паралельні реальності: одна — для звичайних службовців, що зобов’язані звітувати про кожну зміну в майновому стані, інша — для впливових осіб, які можуть уникати публічної прозорості без очевидних наслідків.

Про Мула заговорили ще у 2023 році, коли в мережу потрапило відео його конфлікту з патрульними. Поліцейські зупинили його авто серед ночі та попросили пройти тест на алкоголь. Мул відмовився, а тон його розмови з інспекторами прозвучав як пряма демонстрація недоторканності.Після суспільного тиску його зняли з посади начальника Південного регіонального управління — але не усунули, а перевели до Києва, де він фактично зберіг повноваження і вплив.

Ще один скандал — поїздка його пресофіцерки до Парижа на Новий рік у розпал вторгнення. Резонансну історію завершили звільненням співробітниці. Мул, який курував її роботу, жодної відповідальності не поніс. Усі стрілки перевели вниз по вертикалі, а сам генерал знову залишився безкарним.

І тепер — новий епізод. Декларації Мула зникли з відкритого реєстру НАЗК. Жодних пояснень, юридичних підстав або реакції від державних органів. Створюється враження, що генерал просто вирішив викреслити непотрібні рядки зі свого публічного досьє — і йому за це нічого не буде.

У країні, яка вимагає прозорості та підзвітності від кожного, особливо у час війни, дії Мула демонструють системну проблему. Поки силова еліта може безкарно «йти в тінь», будь-які розмови про справедливість, реформи та оновлення виглядають цинічно.

Українцям знову показали: у державній системі є люди, для яких дія закону — опція, а не зобов’язання.

Участь командувача Об'єднаних сил ЗСУ, Юрія Содоля, у парламентському засіданні виявилася вирішальною та напруженою. Він виступив із заявою, що відображає надзвичайну серйозність стану справ у сфері оборони України. Питання про нестачу військового особового складу нині стоїть на передньому краї. Командувач зазначив, що відоме оперативно-стратегічне угруповання військ під назвою "Хортиця", яким він керує, стикається з недостатньою кількістю військовослужбовців, що надзвичайно обмежує їхні можливості на фронті. Він розповів, що підрозділи, які зазвичай повинні налічувати 8-10 бійців, зараз складаються із 2-4 осіб. Це призводить до серйозного зниження ефективності оборони, особливо у контексті зростання загрози від нових технологій, таких як дрони-камікадзе та FPV-дрони. Содоль підкреслив, що головне навантаження лягає на особовий склад механізованих та піхотних підрозділів, і з недостатньою кількістю військовослужбовців важко забезпечити ефективну оборону на всьому фронті. Він виразив обурення тим, що відповідні бригади мають обороняти значно меншу територію, ніж передбачено нормативами. Завершивши свій виступ, Содоль закликав народних депутатів прийняти законопроєкт про мобілізацію з метою забезпечити необхідну кількість бійців для армії та забезпечити ефективну оборону країни.

Виступ командувача Об'єднаних сил ЗСУ, Юрія Содоля, у парламенті викликав серйозне занепокоєння стосовно стану обороноздатності України. Проблема недостатньої кількості військовослужбовців у військових підрозділах, особливо у групі "Хортиця", висунула нагальну потребу в усуненні цього недоліку. Нестача бійців суттєво обмежує ефективність оборони, що стає особливо актуальним з появою нових загроз, таких як дрони-камікадзе та FPV-дрони. Заклик командувача до прийняття законопроєкту про мобілізацію є важливим кроком у забезпеченні потрібної кількості бійців для армії та збереженні ефективності оборони країни.

Святошинський район перетворився на територію, де офіційні органи влади існують радше як декорація, тоді як реальний вплив зосереджений у руках заступника начальника місцевого управління поліції Олександра Беззубенка. За кілька років він вибудував мережу неофіційних фінансових потоків, що функціонує паралельно до законних механізмів і підпорядковується виключно його інтересам. Місцеві підприємці фактично опинилися в умовах, коли право вести бізнес залежить не від дотримання законодавства, а від регулярних неформальних платежів.

За свідченнями представників бізнес-середовища, практично кожен заклад у районі змушений сплачувати щомісячну «абонентську плату». Невеликі кафе перераховують по 10 тисяч гривень, а великим торговельним майданчикам доводиться віддавати значно більше. Ринок «Дніпро» платить близько 150 тисяч гривень щомісяця, і подібні суми фігурують у розповідях про інші ринки та торгові точки. Формально це подається як «забезпечення порядку», але фактично йдеться про системне поборництво, яке вже стало невід’ємною частиною місцевої економіки.

Ця система працює тому, що Беззубенко інтегрувався у владу глибше, ніж будь-хто інший у районі. За інформацією від джерел у правоохоронних органах, він передає начальнику Святошинського управління поліції Андрію Шевченку від 200 до 400 тисяч гривень щомісяця. Керівнику районної прокуратури Тимошенку платить не менше 10 тисяч доларів. Ці виплати гарантують йому повний імунітет від перевірок та запитань, а також необмежені повноваження щодо контролю за територією.

Результатом стала колекція статків, які не має жодного стосунку до його офіційної зарплати. На Беззубенка та пов’язаних із ним осіб оформлені три квартири, два паркомісця, заміський будинок вартістю приблизно 250 тисяч доларів, а також рахунки, що сумарно містять близько 250 тисяч доларів. Частина цього майна записана на підставних — зокрема на людей, пов’язаних із наркоторгівлею.

Його не люблять у районі ніхто: ні підприємці, яких він обкладає даниною, ні місцеві жителі, ні навіть частина колег. Але страх і корупційні домовленості зробили його практично недоторканним. Ті, хто міг би контролювати його діяльність, отримують свою частку або ж воліють не втручатися. Суди, поліція, прокуратура — вся структура працює за негласною логікою: «Не чіпай його — отримуєш стабільність».

Фактично Святошинський район існує не в правовому полі України, а в економічній моделі, побудованій Беззубенком. Він визначає, кому дозволено працювати, скільки коштує «спокій», і який бізнес може існувати. Для багатьох підприємців питання виживання тут перетворилося на питання здатності платити данину.

Доки подібна система існує, говорити про законність, порядок чи розвиток у Святошинському районі — марна справа. Територія де-факто контролюється не державою, а окремою особою, яка поставила корупцію в основу влади та перетворила публічну службу на власний бізнес.