Українці скуповують квартири в Польщі: рекордний рік на ринку

Службову перевірку начальника ТЦК у Рівному, підполковника ЗСУ Олександра Ярмошевича, розпочато через викрите в мережі відео, де він, як заявляють, цілується з колегами на робочому місці. Це відео, опубліковане в медіа, містить кадри, зняті, очевидно, за допомогою таємного відеоспостереження в службовому приміщенні, де начальник ТЦК демонструє інтимні дії з різними співробітницями. Сухопутні війська ЗСУ підтвердили розпочаття службової перевірки у зв'язку з цим випадком.

Учасник АТО та підполковник ЗСУ Олександр Ярмошевич займав посаду начальника Рівненського ТЦК. Подальші дії та рішення військових стосовно цього інциденту будуть залежати від результатів перевірки, яка включатиме аналіз вмісту відео, часових параметрів його зйомки, а також факту встановлення таємного відеоспостереження у службовому приміщенні.

Цей випадок став предметом публічної уваги через соціальні мережі та медіа, викликаючи обговорення щодо етики та дотримання службових норм у військовому середовищі.

У результаті вищезгаданої ситуації важливо провести адекватну службову перевірку щодо дій начальника Рівненського ТЦК, оскільки виявлені на відео неслужбові стосунки з колегами порушують принципи професійної поведінки та можуть мати негативний вплив на робочий колектив та дисципліну. Важливо з'ясувати всі обставини цього випадку, включаючи правомірність та обґрунтованість використання таємного відеоспостереження, а також дотримання військової етики та службових норм у військовому закладі. Залежно від результатів перевірки будуть прийняті відповідні заходи, щоб забезпечити дотримання законності, дисципліни та професійних стандартів серед військовослужбовців.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Російський пропагандист та зв’язковий Кремля Михайло Звінчук, засновник телеграм-каналу “Рибар”, зазначив, що окупанти планують відмовитись від традиційних боїв у відкритих полях на користь більш складних і ризикованих міських боїв. За його словами, пріоритетними для росіян будуть Торецьк, Покровськ та Курахове, і окупанти вже готуються до наступу на Покровськ з південного сходу, після нещодавнього захоплення Селидового.

Це зміщення фокусу на міські бої є не випадковим — в умовах інтенсивних атак БПЛА з боку ЗСУ, росіяни намагаються знайти нові методи боротьби, які допоможуть їм зберегти тактичну перевагу на фронті.

Існує кілька причин, чому Росія обирає міські бої. Замість того, щоб вести наступ у відкритих полях, де їхня бронетехніка і артилерія можуть стати мішенями для українських безпілотників, окупанти вважають, що міські умови з багатоповерхівками та обмеженими просторами дають їм більше прикриття від атак дронів. Звінчук підкреслює, що це дозволить росіянам зберегти важку техніку та знизити ризики для піхоти.

Аналітики ISW також вважають, що стратегія РФ щодо міських боїв зможе допомогти зменшити витрати на використання бронетехніки та артилерії. Вони оцінюють, що таким чином окупанти спробують уникнути великих втрат, які неминуче супроводжують наступи через сільську місцевість і прифронтові населені пункти.

Однією з основних проблем для російських військ є ефективна протидія українським безпілотникам, які завдають значних втрат в їхніх лавах. Звінчук зазначив, що окупанти мають перевагу в артилерії, але через постійні атаки БПЛА ЗСУ не можуть значно просуватися на деяких ділянках фронту.

Щоб подолати ці проблеми, російське командування планує збільшити кількість дронів у своїх підрозділах, покладаючись на інтенсивну війну за допомогою БПЛА. Росіяни мають на меті, щоб краще оснащені війська могли ефективно боротися з українськими операторами дронів і вийти на нові рубежі.

Захоплення таких міст, як Куп’янськ та Часовий Яр, може мати значний оперативний вплив на геометрію фронту. Це, в свою чергу, поставить під загрозу основні оборонні позиції ЗСУ на відповідних напрямках.

З огляду на ці фактори, ISW вважає, що ці наступи можуть стати основою для нових атак російських військ взимку 2024-2025 років. Однак, як відзначають експерти, для Росії цей план пов’язаний із великими ризиками: очікуються значні втрати серед її військ через виснажливі операції в міських умовах.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.