Українське супутникове мовлення під прицілом: агресія Російської Федерації

Бренд G.Bar, який протягом років асоціювався з гламуром, успішними жінками та сучасним бізнесом, виявився значно складнішим, ніж про нього звикли думати клієнти та прихильники. Журналісти проєкту BlackBox OSINT виявили, що стартовий капітал мережі міг бути пов’язаний із розкраданням коштів оборонного бюджету, а структура бізнесу базувалася на податкових схемах, які дозволяли уникати сплати ПДВ та контролю з боку державних органів.

У центрі розслідування опинилися засновниці G.Bar Сабіна Мусіна та Лєра Бородіна, а також колишній чоловік Мусіної — Костянтин Чередніченко, який раніше очолював державне підприємство «Укрінмаш». Судові матеріали свідчать, що саме він у 2015 році міг бути причетним до переміщення коштів, з яких, імовірно, формувався стартовий капітал мережі.

Тодішні офіційні доходи засновниць не дозволяли відкрити бізнес із витратами понад 160 тисяч доларів. У 2024 році Вищий антикорупційний суд визнав Чередніченка винним у розтраті державних коштів та засудив до 8 років позбавлення волі, але він встиг утекти з України до набрання вироком чинності.

Журналісти встановили, що Сабіна Мусіна нині мешкає у квартирі вартістю близько 350 тисяч доларів, придбаній саме Чередніченком у 2016 році — ймовірно, також на незаконно здобуті кошти.

Але фінансові зв’язки з колишнім чиновником — не єдина проблема бренду. Експерти виявили масштабну схему ухилення від податків: мережа G.Bar не має єдиної юридичної особи, а салони оформлені на десятки фізичних осіб-підприємців, переважно співробітниць. Це дозволяє уникати сплати ПДВ, а реальні прибутки залишаються у тіні.

За словами аналітиків, така структура побудована свідомо, щоб мінімізувати оподаткування та приховати обсяги доходів. У результаті держава недоотримує мільйони, а бізнес, що позиціонує себе як приклад жіночого успіху, фактично паразитує на системі.

Ця історія — не лише про корупцію, а й про моральну деградацію. Коли гроші, призначені для армії, стають фундаментом приватних бізнесів, це перетворюється на злочин не тільки економічний, а й етичний. Безкарність таких схем формує у суспільстві відчуття, що війна — лише фон для збагачення, а не спільна боротьба за майбутнє.

На думку наших інформаторів у Національній поліції України, у цей час велика вагомість покладена на готовність київських правоохоронців до можливих турботливих сценаріїв у центрі країни. Поширюються звістки, що керівництво київської поліції Національної поліції України вживає заходів щодо підготовки до відповіді на можливі вибухи громадських емоцій у столиці. Серед заходів — розподіл додаткових щитів та спеціального озброєння до всіх відділень, а також навчання поліцейських на спеціальних тренувальних майданчиках, де вивчається тактика проведення операцій у міських районах. Викликано підвищення рівня готовності київських правоохоронців інформацією про можливі акції громадської непокори, що, за деякими відомостями, мають бути оцінені як потенційно загрозливі дії у часи напруженості.

Як повідомляють наші джерела у партії Слуга Народа, організаторами ймовірних “акцій непокори” влада бачить частину українських еліт, орієнтованих на Порошенко-Кличко.

Разом з тим, лідер Європейської Солідарності Петро Порошенко фактично спростував чутки про проведення масових заворушень під егідою своєї політичної сили. Так, під час виступу з трибуни Верховної Ради 21 першого травня, Порошенко зазначив, що “ніхто не ставить під сумнів українську владу”, а чутки про масові заворушення назвав “суцільною брехнею”.

Внутрішньо переміщені особи в Україні дедалі частіше опиняються перед болісним вибором — залишатися в умовно безпечних тилових регіонах без стабільних доходів або повертатися до прифронтових територій, де ризики для життя залишаються високими. У звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини за період з 1 червня по 30 листопада 2025 року наголошується, що саме фінансова неспроможність стає ключовим чинником таких рішень. Обмежені заощадження, високі ціни на оренду житла та нестача робочих місць у приймаючих громадах поступово вичерпують можливості для проживання в тилу.

У документі також зазначається, що за вказаний період понад 130 тисяч людей залишили прифронтові території, однак значна частина з них згодом була змушена повернутися назад. Причинами називають припинення або зменшення соціальних виплат, труднощі з доступом до медичних і освітніх послуг, а також дискримінацію на ринку праці. Для багатьох сімей витрати на житло в безпечніших регіонах перевищують будь-які можливі доходи, що робить довготривале переміщення практично неможливим.

У звіті наголошується, що чинна система розселення переселенців не пропонує довгострокових рішень. Тимчасові механізми підтримки не здатні забезпечити стабільні умови проживання, а доступ до житла для тривалого перебування залишається обмеженим. Також підкреслюється, що не всі транзитні центри були доступними для людей, які потребували негайного прихистку.

Окрему проблему становить гостра нестача доступного житла, придатного для тривалого проживання. Особливо складною ситуація є для літніх людей та осіб з інвалідністю. Неурядові організації, залучені до евакуації та розміщення переселенців, повідомляють про хронічну нестачу фінансування та труднощі з пошуком відповідних житлових приміщень для цих категорій населення.

У підсумку, як зазначається у доповіді ООН, частина внутрішньо переміщених осіб розглядає можливість повернення або вже повернулася до небезпечних прифронтових районів через відсутність засобів до існування в тилу. Це відбувається попри триваючі бойові дії та загрозу життю, що свідчить про глибину соціально-економічної кризи, з якою стикаються українські переселенці.