Українські генерали звернулись до Der Spiegel: ЗСУ витримають випробування часом?

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

На службі олігархів

Відома своєю участю у справах із багатомільйонними позовами, Барсук отримала репутацію судді, чиї рішення часто дивовижним чином співпадають із вигодами багатих клієнтів. Наприклад, лише у 2009 році вона ухвалила 15 рішень на користь “Альфа-банку” — установи з російським корінням. А через кілька років, у 2015-му, її ім’я згадувалося в аудіозаписах, де нардеп Сергій Алєксєєв начебто доручив переказати їй 5 тисяч доларів за “послугу”. Скандал швидко вщух, а Барсук продовжила “успішну кар’єру”.

Зокрема, Барсук брала участь у справах, які стосувалися олігарха Ігоря Коломойського. У 2009 році вона сприяла скасуванню боргу “Нікопольського заводу феросплавів” перед “Приватбанком” на 35 мільйонів доларів. Якщо вірити джерелам, стандартна “такса” для таких рішень — 5% від суми позову, тобто 1,75 мільйона доларів.

Інша справа стосувалася “Укрнафти”, де суд постановив виплатити компанії майже 2 мільйони гривень із держбюджету. Хоча винагорода для судді в цьому випадку була значно меншою, таких справ у її практиці були десятки.

Розкішне життя

Відповідно до декларації, Барсук офіційно отримує близько 170 тисяч гривень на місяць. Проте реальний стиль її життя свідчить про інші джерела доходів: розкішне весілля із виступами Тіни Кароль та Ольги Полякової, дорогі подорожі, преміальні авто та елітна нерухомість. Її молодший син проживає у Великій Британії, де навчається в коледжі з річною вартістю 27 тисяч фунтів стерлінгів.

Навіть у 2009 році, маючи зарплату 4 тисячі гривень, суддя вже володіла квартирою вартістю 400 тисяч доларів.

Коли мова заходить про декларації українських чиновників, навіть найвибагливіший читач може бути здивований. Справжній скарб серед цих документів – декларація судді Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук. Мільйонна нерухомість, елітні авто та фантастичні подарунки у сотні разів перевищують її офіційний дохід.

Лише за минулий рік Марина Барсук задекларувала 12 об’єктів нерухомості: від гаражів до приватних будинків та земельних ділянок. Примітно, що більшість із них оформлена на членів її родини: чоловіка, свекра, маму і навіть сина.

Зокрема, у 2023 році, в розпал війни, суддя придбала приватний будинок площею 222 м² за 9 мільйонів гривень, а також земельну ділянку вартістю майже 11 мільйонів.

Із цікавого — у декларації значиться квартира у Великій Британії, яку начебто придбали ще в 1970 році. Тобто, за радянських часів, коли навіть виїзд за кордон був проблематичним. Як родині пані Барсук вдалося придбати житло в Британії — загадка. А право власності на цю нерухомість наразі має старший син судді, Тимур Привалов.

Судячи з декларації, Марина Барсук разом із родиною є шанувальницею бренду Mercedes-Benz. Її автопарк вражає:

Сумарна вартість цього автопарку перевищує 18 мільйонів гривень. Що цікаво, усі транспортні засоби зареєстровані на членів родини судді.

“Подарунок” вартістю 20 мільйонів

Особливу увагу привертає пункт декларації про подарунки. У 2023 році чоловік пані судді отримав грошовий презент у розмірі 20 мільйонів гривень від свого батька, Миколи Барсука. Однак, пенсія дарувальника — всього 80 тисяч гривень на рік. Якщо вірити офіційній інформації, йому знадобилося б 250 років, аби зібрати таку суму.

Щедрий чоловік Марини Барсук не залишився в боргу: того ж року він передарував ті самі 20 мільйонів гривень своїй дружині. Така “кругова економіка” виглядає як проста схема легалізації коштів.

Декларація також свідчить про те, що сім’я Барсук володіє значними заощадженнями:

Проте, на банківських рахунках родини зберігаються скромні суми. Наприклад, на рахунку свекра Марини Барсук — лише 39 гривень.

Історія Барсук — це лише один із численних прикладів, що демонструють, як судді обслуговують інтереси еліт. Відсутність реакції правоохоронців на невідповідність доходів і стилю життя лише підтверджує масштаби корупції.

Як довго триватиме цей “театр правосуддя” і що може стати каталізатором змін? Питання залишається відкритим, але відповідь на нього — справа кожного українця, який мріє жити у правовій державі.