Українські спецслужби повідомляють про зростання випадків вербування підлітків для диверсій

Ось новий розширений текст українською мовою на основі наданої інформації:

Згідно з аналізом, проведеним впливовим міжнародним виданням, Україна досягла значних успіхів у розбудові своїх збройних сил. Ці зусилля дозволили створити армію, яка ефективно утримує оборонні позиції в умовах складної ситуації на сході країни.

Експерти відзначають, що українські військові продемонстрували високий рівень професіоналізму та стійкості в умовах постійної напруги. Це свідчить про суттєвий прогрес у підготовці та оснащенні збройних сил України порівняно з попередніми роками.

Однак, незважаючи на ці досягнення, аналітики вказують на необхідність подальшого посилення військового потенціалу України. Зокрема, наголошується на потребі у додаткових ресурсах та підтримці для можливості проведення більш активних операцій.

Ця оцінка викликає широке обговорення як в Україні, так і на міжнародній арені. Вона підкреслює важливість продовження та посилення міжнародної підтримки України у сфері безпеки та оборони.

Військові експерти зазначають, що для ефективного захисту територіальної цілісності країни необхідно не лише підтримувати поточний рівень обороноздатності, але й розвивати стратегічні можливості збройних сил.

У цьому контексті особливу увагу приділяють питанням модернізації військової техніки, впровадження сучасних технологій у сфері розвідки та комунікацій, а також підвищенню рівня підготовки військовослужбовців.

Важливим аспектом залишається також розвиток оборонної промисловості України. Здатність країни самостійно виробляти сучасне озброєння та військову техніку розглядається як ключовий фактор зміцнення обороноздатності в довгостроковій перспективі.

Окрім того, експерти наголошують на важливості продовження реформ у секторі безпеки та оборони. Це включає вдосконалення системи управління, підвищення прозорості та ефективності використання ресурсів, а також посилення цивільного контролю над збройними силами.

Міжнародні партнери України уважно стежать за розвитком ситуації та оцінюють можливості надання додаткової допомоги. Водночас, наголошується на важливості комплексного підходу, який би поєднував військову підтримку з дипломатичними зусиллями та економічною допомогою.

Українське суспільство демонструє високий рівень підтримки своїх збройних сил. Волонтерські ініціативи та громадські організації продовжують відігравати важливу роль у забезпеченні додаткових потреб військових.

Загалом, ситуація залишається складною та вимагає постійної уваги як з боку українського керівництва, так і міжнародної спільноти. Здатність України ефективно захищати свої кордони та територіальну цілісність розглядається як ключовий фактор стабільності в регіоні.

Такий висновок робить американське видання на підставі розмов із представниками західних та українських розвідок. Україна змогла компенсувати втрати і наростити резерви – завдяки цьому росіян вдалося зупинити на Харківщині, а на Донеччині вони хоча потроху і просуваються вперед, але “жахливою ціною”.

При цьому плани Москви щодо нового широкомасштабного наступу влітку залишаються невизначеними.

Київ має досить хороші розвідувальні дані про ситуацію на полі бою і може помітити скупчення російських сил для потенційного нападу. Але вивести з цього стратегічні наміри росіян може бути досить складно, пояснив представник української розвідки, додавши, що Росія протягом усієї війни здійснювала атаки, які стандартна військова доктрина не передбачає.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Військовий аналітик оцінює шанси оборони близько як рівні, і така двозначність відображає реальну складність ситуації на місці. Головна перевага противника — чисельність і можливість поступового просування невеликими підрозділами, що дозволяє створювати «острівці» контролю всередині міської забудови. Коли солдатські групи вклинюються поміж будинками, вуличними кварталами й подвір’ями, вони змінюють характер бою з масованих фронтальних сутичок на виснажливу розвідку й зачистки по осередках.

За оцінкою, близько тисячі ворогів уже могли проникнути в центральні райони; якщо їм вдасться закріпити ці плацдарми, підвезти броньовану техніку й підсилити оборонні позиції, українським підрозділам доведеться вести бій в умовах, коли кожен будинок, підвал або двір стає потенційним вогневим вузлом. Такі «острівці» утворюють логістичні й командні вогнища, ускладнюють постачання, евакуацію поранених і координацію вогню, а також підвищують ризик цивільних жертв.

Покровськ відрізняється від Бахмута — якщо останній мав більше символічне значення, то Покровськ є важливим транспортним вузлом (автомобільні та залізничні шляхи) і, відповідно, його втрата даватиме противнику реальні логістичні переваги для просування далі на Донбасі. Саме тому, на думку аналітика, взяття міста може відкрити Росії шлях до подальших операцій у напрямку Слов’янська і Краматорська.

На боці України — концентрація елітних підрозділів. Кларк зазначив, що до оборони був залучений підрозділ «Азов» та інші підготовлені формування, які на сьогодні — основна сила для зачистки міських «кінцівок» і витіснення вражих загарбників. Водночас експерт підкреслює, що для проведення операцій із ліквідації дрібних ворожих вогнищ у щільній міській забудові потрібні саме елітні підрозділи і достатня чисельність.

Тактична дилема для Києва проста, але болюча: вести складні міські бої з метою витіснення ворожих груп — ризикована і ресурсномістка операція, або відступити, зберігши сили, але поступитися важливим логістичним вузлом і морально-пропагандистською перемогою противнику. Газета The Guardian та інші видання пишуть про нарощення боїв і залучення спецпідрозділів у регіоні, що підкреслює критичність ситуації на місці.

Кларк також зазначає, що на сьогодні в росіян поки немає надлишкової вогневої потужності для миттєвого розгрому позицій, але їхня чисельна перевага створює стратегічну проблему: достатня кількість особового складу дає можливість робити часті, локальні прориви й послідовно закріплюватися. У підсумку — навіть без переважаючого артилерійського вогню, вони можуть змусити оборонців поступитися, якщо зможуть підсилити «острівці» технікою та боєприпасами.

Що це означає для більш широкої ситуації на фронті? Навіть за умови втрати Покровська аналітики попереджають, що це навряд чи буде фатальним для всієї оборони України — але це стане значним тактичним і моральним кроком уперед для Москви і може вплинути на зовнішню політику противника та сприйняття ходу війни на міжнародній арені. Водночас військові експерти наголошують: ціна за захоплення міст середнього розміру для росіян традиційно дуже велика — людські та матеріальні втрати можуть затримати наступ далі.

Концентрація та ротація елітних штурмових підрозділів для роботи в міській забудові; особлива увага — зачистці «острівців» і відключенню логістичних ланцюгів противника.

Підтримка вогневою і технічною перевагою: точна артпідтримка, безпілотні платформи для розвідки та коригування вогню, запаси боєприпасів для інтервенцій у міських умовах.

Оперативні евакуації цивільного населення та мінімізація гуманітарних втрат, щоб зменшити моральний тиск на оборонців.