Протягом 2024 року іноземні держави видали Україні 73 особи для притягнення до кримінальної відповідальності та виконання вироків судів. Це більш ніж у чотири рази перевищує показник 2022 року, коли на тлі російського вторгнення видача злочинців майже припинилася. Про це повідомив заступник міністра юстиції Євген Пікалов. За його словами, після початку повномасштабної війни екстрадиція ускладнилася через […]
Після повномасштабного вторгнення Росії переклад російськомовних пісень українською став новою нормою у вітчизняній музиці. Цей процес торкнувся десятків артистів — від Monatik і Макса Барських до DOROFEEVA та Віталія Козловського. Втім, чи є це жестом щирого каяття, мистецьким кроком чи радше способом втриматися на плаву?
Ще з 1990-х років українські виконавці переважно орієнтувалися на ринок Росії. Навіть після 2014-го року чимало з них продовжували гастролі в країні-агресорі. Та після 24 лютого 2022 року ситуація змінилася кардинально: спершу — суспільний осуд, потім — заборона російської музики в публічному просторі на законодавчому рівні.
Це спричинило хвилю перекладів — часто з комерційних мотивів. Автор ютуб-каналу Bezodnya Music Макс Нагорняк вважає, що більшість артистів просто пристосувалися до нових умов:
«Це прекрасно для популяризації української культури. Мене не хвилює, чи це щиро — головне, що українське звучить знову».
Виконавці, які прагнуть залишатися на сцені, змушені реагувати на суспільний запит. Як каже музикантка Марія Тучка:
«Комерція і градус суспільства не терплять російської на виступах. Артист вимушений перекладати, і так має бути».
Та не всі вірять у щирість таких жестів. Співак і військовий Саша Буль зауважує, що «трансформація має бути усвідомленою». На його думку, слід нагадувати про минуле — бо швидке забуття вже не раз коштувало Україні надто дорого.
Віталій Козловський, який після 2014-го продовжував виступи в Росії, повернувся до української сцени у 2025 році після судової тяганини з Ігорем Кондратюком. Його нова україномовна версія «Пінаколади» швидко стала хітом — і, як зазначає критик Олексій Бондаренко, минуле ніби забулося.
«Козловський — військовослужбовець. А це в очах суспільства часто знімає всі питання. Плюс — публічне каяття», — каже Бондаренко.
Та чи варті ці переклади уваги з мистецької точки зору? Нагорняк жорстко оцінює:
«Часто переклади зроблені абияк. Це не адаптація, а машинний переклад з мінімальними змінами. Від мистецтва там мало».
Натомість Бондаренко вважає, що емоції важливіші за техніку. Для слухачів — це не про ідеальні рими, а про відчуття, ностальгію і новий сенс знайомих мотивів.
Втім, не всі погоджуються на мовну «перезагрузку». Лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк припинив виконувати свої російськомовні хіти і відмовляється їх перекладати:
«Це частина мене, але зараз — гидко співати російською».
Подібну позицію займає і Андрій Данилко, вважаючи переклади недоречними:
«Спробував — вийшов КВН».
Олег Винник теж заявляв, що не перекладатиме російськомовні пісні, хоч у 2025-му все ж заспівав російською в Празі.
Тим часом молоді слухачі відкривають для себе «нові» україномовні пісні, навіть не знаючи про їхнє російське минуле. Тож для когось “Пінаколада” тепер назавжди «вогняна» і «сповнена сексу», а не «жгучая» і «капелька секса».
Це теж своєрідне перезавантаження — не лише текстів, а й колективної музичної пам’яті.
