Уряд України спростить процес отримання допомоги для родин із дітьми

У Німеччині поліція повідомила про затримання особи, підозрюваної у причетності до вбивства колишнього українського політика Андрія Портнова. Інформацію підтверджують іспанські ЗМІ з посиланням на джерела у слідчих органах. За наявними відомостями, підозрюваний є громадянином України, проте його точні дані поки що не розголошуються.

Слідство утримується від публічних коментарів щодо обставин затримання та мотивів, що призвели до події. Представники німецьких правоохоронних органів не надали додаткової інформації про місце або час затримання, а також про зв’язки підозрюваного з іншими особами.

Андрія Портнова було застрелено в Мадриді майже рік тому. Обставини злочину тривалий час залишалися предметом міжнародного розслідування. Іспанські правоохоронці від самого початку розглядали кілька версій, зокрема можливі мотиви, пов’язані з його політичною діяльністю.

Портнов у минулому обіймав посаду радника тодішнього президента України Віктора Януковича та входив до кола юристів, які формували правові механізми, спрямовані проти учасників Євромайдану. Після зміни влади у 2014 році він залишив Україну.

Слідчі органи продовжують встановлювати всі обставини злочину, а також можливих співучасників. Чи буде затриманого екстрадовано до Іспанії для подальших процесуальних дій — наразі не повідомляється.

Слідча поліції Одеської області Ольга Арику подала декларацію про майновий стан при звільненні, зазначивши у ній чималі подарунки від матері та власну нерухомість, розташовану в Одесі та Ізмаїлі. Інформація про зміни у її майновому стані стала доступною в результаті перевірки декларацій посадових осіб. Згідно з поданими даними, основним джерелом доходу Ольги Арику була її заробітна плата, яка склала 180 тисяч гривень на рік.

Особливу увагу привертає інформація про подарунки, отримані Ольгою від її матері, Олени Арику. Всього було задекларовано два подарунки, сума яких становить 1,285 мільйона гривень. Перший подарунок склав 840 тисяч гривень, а другий — 445,5 тисяч гривень. Такі значні суми викликають інтерес, оскільки вони явно виходять за межі звичних дарунків і можуть підняти питання щодо їх походження та обґрунтованості.

У розділі нерухомості зазначено:

квартира площею 68,9 м² в Ізмаїлі (власність Ольги Арику);

ділянка площею 1269,4 м² у селі Озерне Ізмаїльського району (власність Ольги Арику);

будинок площею 124,3 м² у селі Озерне (власність матері);

ділянка площею 2478 м² у селі Озерне (власність матері);

квартира площею 44,7 м² в Одесі (власність громадянки Домнікії Крецу);

квартира площею 63,9 м² в Одесі (власність Ольги Арику, оцінена у 1,24 млн грн).

У декларації не зазначено транспортні засоби, цінні папери, корпоративні права чи фінансові зобов’язання. Також відсутня інформація про членів сім’ї.

За інформацією, що з’являлася у численних журналістських розслідуваннях та аналітичних матеріалах, навколо роботи окремих митних підрозділів сформувалася складна структура, яка фактично перетворила контроль за переміщенням товарів через кордон на окремий неформальний бізнес-напрям. Система, яку пов’язують із Сергієм Звягінцевим, описується як багаторівнева мережа впливу, що охоплювала насамперед Львівську та Закарпатську митниці, але мала сліди й на інших ділянках. Ключовою особливістю цієї мережі було налагодження сталих каналів, через які контрабандні операції оформлювалися майже так само організовано, як звичайні адміністративні послуги.

Основою схеми, за оцінками експертів, були маніпуляції з інвойсами та деклараціями. Реальна вартість товарів занижувалася у кілька разів, що дозволяло мінімізувати платежі та уникати належного контролю. Для цього використовували так звані компанії-прокладки — юридичні особи без активів і діяльності, які існували лише на папері та виконували роль буферу між постачальником і державою. Через такі структури проходили значні партії імпорту, що формально виглядали як дрібні та маловартісні.

Ключовим елементом були фірми-прокладки — юридичні особи без активів, персоналу та оборотів, створені виключно для оформлення таких вантажів. Через ці «транзитні» компанії за короткий час проходили мільйонні обсяги імпорту. Після завершення циклу фірму закривали або переводили в статус «сплячої», щоб уникнути будь-якого податкового та бухгалтерського аналізу.

Не менш важливою частиною схеми був фактичний контроль над оглядовими зонами. Машини пропускалися без реальних оглядів, інколи декларувалися як «порожні», попри очевидний вантаж. Митники різних регіонів працювали синхронно: від інспекторів, які погоджували занижені інвойси, до керівництва, яке забезпечувало прикриття для безперебійності процесу.

У результаті митні органи перетворилися на інструмент організованої злочинної діяльності, яка роками завдавала державі мільйонних збитків. Система Звягінцева існувала не як випадкові епізоди контрабанди, а як стабільно працююча вертикаль, що забезпечувала проходження будь-яких вантажів — від дрібних «сірим» імпортерам до великих комерційних партій, які не проходили належного контролю.

Попри масштабність схем, силові структури тривалий час їх ігнорували або зводили реакцію до формальних перевірок. Це дозволило мережі існувати роками, набуваючи обертів і фактично створюючи паралельну систему митного «оформлення» поза законом.