В Одесі СБУ зірвала схему постачання бронеплит до Придністров’я

Маша Полякова вирішила влаштувати для свого чоловіка Едена емоційний і символічний сюрприз — уперше привезти його до України та познайомити з найріднішими людьми. Пара, яка одружилася влітку 2025 року і вже планує гучне святкування весілля в наступному сезоні, без зайвого анонсу прилетіла до Києва. Ця поїздка стала не просто туристичним візитом, а важливим кроком у поєднанні двох культур і родин.

Про свою подорож Маша розповіла у соціальних мережах, де поділилася серією коротких і життєрадісних відео з дороги. В кадрі — аеропорт, валізи, сміх і щире хвилювання перед знайомством, яке має особливе значення. В одному з роликів Маша звертається до чоловіка з питанням, чи радий він поїздці та майбутній зустрічі з її батьками. Відповідь Едена викликала теплу реакцію підписників: американець з усмішкою заговорив українською, демонструючи не лише гарний настрій, а й повагу до країни дружини.

Це перший візит Едена до України, і, за словами Маші, він давно мріяв побачити батьківщину дружини. Ба більше, зять Олі Полякової вже встиг полюбити українську кухню — зокрема борщ, який, за словами Маші, він «може їсти щодня».

Тепер шанувальники очікують нових сторіз уже від самої Олі Полякової, яка не раз жартувала, що весілля доньки оплачувати не збирається. Проте зустріч зятя зі «зірковою тещою» може стати однією з головних світських подій тижня.

У селі Верхня Рожанка Стрийського району успішно завершили реставрацію дерев’яної дзвіниці, яка разом із церквою Зіслання Святого Духа входить до списку пам’яток національного значення. Ці об’єкти історико-культурної спадщини отримали увагу як з боку місцевих громад, так і обласної влади, адже їхнє збереження є важливим елементом національної ідентичності та духовного життя регіону. Про перебіг робіт та фінансування повідомили в департаменті архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА.

На реставрацію дзвіниці з обласного бюджету виділили 453,4 тисячі гривень. Роботи охоплювали комплекс заходів: від укладання охоронного договору до отримання дозволів на початок реставраційних робіт, що гарантувало відповідність процесу державним нормам охорони культурної спадщини. Виконання проєкту здійснювала Славська територіальна громада, яка координувала всі етапи, включно із залученням спеціалістів із реставрації дерев’яних конструкцій та контролем якості виконаних робіт.

«Протягом року проводилися виїзні наради у громадах Стрийщини, щоб краще ознайомитися зі станом та унікальністю пам’яток на місцях. Головна мета – вивчити культурні особливості громад і розробити оптимальну стратегію збереження та промоції культурної спадщини регіону», – зазначили у департаменті.

Церква Зіслання Святого Духа – чинна дерев’яна церква бойківського типу, збудована у 1804 році, про що свідчить напис на зрубі. Біля церкви у 1877 році зведено дзвіницю. До 1939 року храмом опікувалися брати барони Гредлі зі Сколього. Сьогодні обидві будівлі є пам’ятками архітектури національного значення.

Реставраційні роботи спрямовані на збереження історико-культурної спадщини та підтримку туристичної привабливості регіону.

В Україні зростає усвідомлення необхідності створення умов для керованої трудової міграції, оскільки демографічні проблеми та повоєнна відбудова вимагають термінових рішень. Різні експерти, включаючи ексміністра Дмитра Кулебу, відзначають, що в майбутньому Україна може бути змушена відкрити свої двері для працівників з таких країн, як Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни та В’єтнам. Водночас, президент Київської школи економіки та радник Офісу Президента Тимофій Мілованов підкреслює серйозний дефіцит кадрів і стверджує, що імпорт працівників має йти не лише "десятками тисяч", а й мільйонами осіб.

Ці зміни вже зараз стають помітними, адже потреба в робочих руках зростає внаслідок масштабних руйнувань інфраструктури та економіки, викликаних війною. Відбудова інфраструктури та промислових потужностей вимагатиме значних зусиль, а недостатня кількість кваліфікованих фахівців усіх рівнів може стати серйозною перепоною на шляху до відновлення країни. Таким чином, трудова міграція стає важливою складовою стратегії національного розвитку в післявоєнний період.

Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.

Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.

Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.

Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.

На Запорізькому напрямку фіксується помітне загострення ситуації: російські війська скоротили дистанцію до Гуляйполя — важливого оборонного вузла, який ще у 2022 році відіграв ключову роль у стримуванні масштабної російської навали та не допустив прориву в бік Запоріжжя. Місто, що стало символом стійкості, знову опинилося в зоні підвищеної загрози через активізацію наступальних дій противника.

За оперативними даними, окупаційні підрозділи просунулися вперед на 10–12 кілометрів протягом останніх тижнів, скоротивши відстань до міста до приблизно 4–5 кілометрів. Таке зміщення лінії фронту створює додатковий тиск на українську оборону та вимагає перегляду логістичних рішень. Водночас противник, за оцінками українських військових, намагається уникати прямого штурму Гуляйполя, концентруючись на загрозі перерізання основних шляхів постачання.

На початку жовтня російські війська зав’язали важкі бої за Успенівський плацдарм на річці Янчур, і, попри опір українців, їм вдалося захопити кілька населених пунктів. Через це ЗСУ тимчасово відійшли з деяких сіл, щоб не опинитися в оточенні, і розташувалися на більш вигідних рубежах.

Аналітики зазначають, що прямий штурм Гуляйполя наразі малоймовірний. Найімовірніше, росіяни продовжать обстрілювати місто та логістичні шляхи, застосовуючи артилерію та безпілотники. Однак Гуляйполе має водну перешкоду – річку Гайчур, що ускладнює форсування для ворога.

Українське командування запевняє, що просування росіян на цьому напрямку загалом зупинено. Ситуація на Гуляйпільському, Олександрівському та Новопавлівському напрямках стабілізована, а подальше просування ворога обмежене.

До війни у місті проживало близько 16 тисяч людей, зараз залишилося лише близько 500. Наприкінці вересня 2025 року президент Володимир Зеленський надав Гуляйполю почесне звання «місто-герой».