Віцепрем’єр України: Повернення українців з-за кордону буде добровільним

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

З початком повномасштабного вторгнення РФ, багато “патріотично налаштованих” представників еліт записалися на фіктивну службу до лав ЗСУ. Не став винятком й Володимир Омелян, спочатку записавшись в 206-й, а потім 251-й батальйон ТрО.

У червні 2023 року батальйон було відправлено на передову. Як тільки про це стало відомо, Володимир Омелян відразу перевівся до іншого підрозділу цієї ж військової частини, але вже на Рівненщині, тим самим убезпечивши себе в тилу. Після чого відразу відправився відпочивати на острів Крит. Дозвіл на відпустку на 17 днів був виданий Омеляну 21 липня 2023 року полковником Сергієм Каспровим.

На ці факти звернув увагу у своєму Facebook журналіст Євген Плінський. “Прямо напередодні відпустки підрозділ Омеляна, а саме у червні 2023 року, було відправлено на передову. Пана Омеляна одразу перевели до іншого підрозділу цієї ж військової частини, але вже на Рівненщині, тим самим зберігши його в тилу. Ну і як після такого нервового стресу не відпочити”? – написав Плінський.

Також журналіст опублікував довідку, датовану 19 липня, в якій командування надає дозвіл Омеляну на поїздку до острова Кріт (Ретімно).

“Ні, відпустка – звичайно, справа свята, особливо для наших захисників. Але тут справа трохи інша. По-перше, бійці підрозділу, в якому “служить” Омелян, кажуть, що назвати його перебування у підрозділі службою дуже складно. Вони запевняють, що більшість часу цей шановний пан займається особистими справами за місцем проживання”, – зазначає Євген Пілінський .

За інформацією Плінського, Омелян 21 липня виїхав із України через пункт пропуску “Устилуг” на кордоні з Польщею.

Новий виток скандалу навколо “фейкової служби” уже майора Володимира Омеляна розгорівся у липні 2024 року, після того як в ЗМІ потрапила інформація про проведення слідчими 3 відділу ТУ ДБР у місті Києві низки обшуків у кримінальному провадженні, зареєстрованому за фактом ухилення Омеляна від військової служби, незаконного отримання додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях і незаконного отримання ним посвідчення учасника бойових дій.

Обшуки були проведені одночасно у Вишгородському районі Київської області, за місцем тимчасової дислокації 206 об ТрО, де Омелян рахувався на службі з кінця лютого до середини жовтня 2022 року; у Каневі, за місцем тимчасової дислокації 251 об ТрО, у складі якого Омелян у березні 2023 року, начебто, захищав Бахмут; у Києві, де знаходилась 241 обр ТрО, до складу якої входять 206 і 251 батальйони; у Сарнах, де дислокувалась 104 обр ТрО, у який Омелян рахувався на час проведення обшуків, а також за місцем проживання командира 104 обр ТрО та самого Омеляна.

Відповідно до фабули справи у березні 2023 року 251 об ТрО отримав наказ висунутись з Канева під Бахмут. Довідавшись про це, начальник групи планування штабу майор Омелян відправився на Схід, але не на місце дислокації, а до готелю в Краматорську. За інформацією, отриманою слідчими від оператора мобільного зв’язку, телефон Омеляна жодного разу не з’явився не тільки на основному командному пункті батальйону, але навіть на запасному, у глибокому тилу. Втім, це не завадило начальнику штабу 251 об ТрО нарахувати Омеляну додатково 100 тис. грн на місяць “за безпосередню участь у бойових діях” і видати Омеляну довідку ф.6 для отримання посвідчення УБД.

У ході обшуків були допитані військовослужбовці штабу 251 об ТрО, які підтвердили, що під час перебування на Бахмутському напрямку вони його ні разу не бачили. Також цікаво, що під час обшуку вдома в майора Омеляна були знайдені дві гранати Ф-1, очевидно, вкрадені Омеляном у військовій частині, походження яких екс-міністр пояснити не зміг. Після чого в ЄРДР був внесений ще один епізод – за ст.263 КК України. На думку журналіста Володимира Бойко, уникнути кримінальної відповідальності Омеляну вдалось давши хабар керівництву ДБР.

Як бачимо, Володимир Омелян в своєму прагненні повернутись до влади готовий відкрито брехати українському суспільству про свою начебто службу в ЗСУ. Спекулюючи на темі війни, Омелян майже щодня дає коментарі журналістам у військовій формі, хоча насправді є звичайним “ухилянтом” який у військовий час може дозволити собі виїзд за кордон та елітний відпочинок на Кріті. А його “особистий фронт” проходив не далі готелю в Краматорську, в той час коли бійці його підрозділу гинули в Бахмуті.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов

Журналісти Bihus.Info розкрили заплутану мережу зв'язків народного депутата Івана Крулька з партією "Батьківщина", його братом, місцевим депутатом, та готельно-ресторанним бізнесом Apartel. Ця інформація відкрила глибокі переплетення між політикою та підприємництвом, що стосуються навіть періоду повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Після обрання Івана Крулька до Верховної Ради розпочався розмах розвитку готельно-ресторанного бізнесу, несмотря на складні політичні умови. Жоден з братів Крульків не вказав цей бізнес у своїх деклараціях, хоча брат народного депутата згадується серед партнерів у цій справі.

Іван Крулько, що є народним депутатом з 2014 року, відмовився підтримати відкриття реєстру електронних майнових декларацій, посилаючись на міркування з питань безпеки під час війни. На додаток, журналісти зафіксували його присутність на відкритті приватних готельно-ресторанних комплексів Apartel в різні періоди часу.

Теща Василя Крулька, Оксана Сабадош, також зв'язана з цим бізнесом, володіючи кількома фірмами, що управляють землею під майбутніми готельними комплексами Apartel. Права на товарний знак Apartel належать тещі Крулька-молодшого.

Додатково, з'явилися відомості про зв'язки Івана Крулька та його родини з особами, які є співзасновниками мережі Apartel. Серед них відзначаються Сергій Максименко, Михайло Мадярчик та Артем Орел. Навіть транспортний засіб, на якому Іван Крулько прибував до Верховної Ради, пов'язаний з Сергієм Максименком, що стався через орендування автобуса від нього за рахунок коштів партії "Батьківщина".

У 2023 році дружина народного депутата Івана Крулька стала користуватися кросовером Lexus NX200, який належав Сергію Максименку. Проте, Іван Крулько пояснив журналістам, що авто орендує його дружина у Максименка. Це лише один із зв'язків між політиком та бізнесменом.

У 2017 році Сергій Максименко придбав земельну ділянку на Київщині у дружини Івана Крулька. Зараз він має юридичні зв’язки як директор або власник у фірмах, що беруть участь у будівництві об’єктів мережі Apartel.

Михайло Мадярчик, також відомий як співзасновник мережі Apartel, у 2019 році придбав від Івана Крулька квартиру в ЖК “Британський квартал” за значно вищу ціну, ніж вона була придбана народним депутатом.

Артем Орел, директор однієї з фірм тещі Крулька-молодшого, у 2018 році також купив у народного депутата Крулька земельну ділянку на Київщині.

В коментарі для журналістів Іван Крулько запевнив, що не має жодного відношення до мережі Apartel і не отримує жодних прибутків від її діяльності. Проте на запитання про частку його брата в цьому бізнесі народний депутат не зміг відповісти.

Цікаво, що за час своєї роботи в парламенті майновий стан народного депутата Івана Крулька значно покращився. Перед обранням у 2013 році він разом з родиною володів кількома невеликими майновими активами. Однак у 2019 році його майно значно зростало: дві квартири у престижному столичному ЖК “Французький квартал 2”, паркомісце в цьому ж комплексі, бокс у гаражному кооперативі, два кросовери BMW X1 та X5 відповідно, а також частину згаданих земельних ділянок на Київщині та Херсонщині.

У висновках до цієї статті можна зазначити, що існують значні підозри щодо зв'язків народного депутата Івана Крулька з бізнесом, який асоціюється з готельно-ресторанною мережею Apartel. Незважаючи на те, що сам Крулько заперечує свою причетність до цього бізнесу, виявлені факти свідчать про його можливий вплив на нього через зв'язки з особами, які є активними учасниками цієї мережі. Крім того, ріст майнового стану Крулька протягом його депутатської кар'єри викликає питання щодо джерел його доходів та можливого використання публічної служби для особистої вигоди. Такі відомості потребують подальшого розслідування та уважного аналізу з боку відповідних органів контролю та громадськості.