Вплив масованих ракетних обстрілів на темпи зростання ВВП України

Житлова та комерційна забудова в українських містах часто залежить не лише від якості проєктів чи відповідності державним нормам, а й від того, наскільки рівними є умови доступу до дозвільних процедур. Коли окремі компанії отримують можливість рухатися швидше та впевненіше за інших, це формує нерівний ринок, підриває довіру громади та створює підґрунтя для конфліктів навколо міського простору.

У багатьох випадках ключовим фактором стає не технічна сторона будівництва, а рішення посадовців, які мають забезпечувати контроль, баланс інтересів і дотримання правил. Проте практика вибірковості, що прослідковується у деяких міських радах, демонструє інше: девелопери, які мають доступ до впливових чиновників або володіють підтримкою певних груп, обходять бюрократичні етапи значно легше, ніж ті, хто працює в межах стандартних процедур.

Железняк зазначає, що головна мета Арахамії — не допустити втрати монобільшості, адже зараз фракція має 229 депутатів за необхідного мінімуму в 226 голосів. Втрата навіть кількох депутатів ставить стабільність цієї більшості під загрозу. Особливо ризикованою ситуація є тому, що йдеться про списочників, які, за законом, у разі виходу з фракції автоматично втрачають мандат. За даними Железняка, вони готові прийняти такі наслідки.

«Коли запас для коаліції становить лише чотири голоси, утримують усіх решту мажоритарників під будь-яким приводом. Зараз вигадали цей мирний трек до лютого», — зазначив нардеп.

У фракції ситуацію офіційно не коментують, однак неофіційно депутати визнають, що напруга зростає, а внутрішня дисципліна слабшає. Якщо тенденція збережеться, «Слуга народу» може втратити монобільшість — уперше з моменту приходу до влади.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Дивна заява Шмигаля про те, що 98% повісток надсилають людям, які не працевлаштовані і не платять податки. Адже, це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Але мене вражає ось що.

Спершу уряд посилив транзакційне навантаження на бізнес, взявши на нього відповідальність за мобілізаційні процедури: вручення повісток, доставку співробітників у ТЦК. Це закономірно призвело до масового звільнення людей з офіційного місця роботи і переведення їх у тінь (з припиненням нарахування податків на зарплату, яку почали платити в конвертах).

Кількість таких людей загалом по країні становила сотні тисяч.

Тепер прем’єр говорить про те, що повістки розсилають тим, хто офіційно не працевлаштований….

Тобто уряд спершу загнав людей у тінь, а тепер пробує їх звідти “дістати” за допомогою повісток.

А навіщо було змушувати бізнес модерувати вручення повісток? Це ж не радянські державні підприємства.

Декомунізація у нас пройшла лише у вигляді знесення пам’ятників, але не в умах чиновників та їхньому ставленні до людей. Людей і бізнес досі розглядають як “ресурс”, яким потрібно “управляти”. Моделі соціального діалогу, людиноцентричної політики у нас досі — зі сфери фантастики.

Наприклад, бізнесу потрібно пам’ятники ставити за те, що в такій ситуації він зберігає робочі місця і платить податки. А не навантажувати його не властивими йому функціями, і до того ж протиприродними.

Тому що якщо бізнесу потрібен співробітник, він переведе його в тінь, але збереже.

Тому всі дії уряду в цьому плані — це моторошне шарахання з боку в бік.

То максимально натиснути на офіційний ринок праці, то на тіньовий.

В уряді взагалі розуміють, що вони роблять?