Як критичне мислення рятує життя: відверта розмова із зрадником-початківцем

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Власник юридичної фірми «Астерс» Олексій Дідковський свою найвідомішу справу, допомагали американським юристам, отримав від «Ощаду» за часів, коли фінустанову очолював Пишний. Майже одночасно дружина Пишного стала бізнес-партнером Сергія Слюсаренка, який разом із Дідковським володіє «Укрборгом».

Нині по сусідству зі Слюсаренком сім’я Пишного будує маєток площею майже 900 квадратів (!), а «Астерс» Дідковського, зокрема й завдяки партнерству з держбанками, – чи не найбільша юридична фірма в Україні, що спеціалізується на фінансах і банках.

Схоже, саме так виглядає кінець епохи бідності.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

«Уся Європа, весь Європейський союз, а також Сполучені Штати підтримують Україну не тільки фінансово, а й військовими засобами. Але ми виснажені, ми повністю виснажили наші ресурси в плані військової техніки, озброєнь тощо. Таким чином, фінансова і військова підтримка – це не шлях до встановлення миру в Україні», – заявив парламентарій.

При цьому Україні слід готуватися і до скорочення допомоги від США – є всі передумови для того, що після перемоги Дональда Трампа на виборах значна частина спецтехніки та зброї постачатиметься за рахунок Києва, а не безоплатно, як раніше (про це неодноразово заявляв сам Трамп).

Утім, західна допомога вже істотно знизилася. «Урізання» йде за трьома напрямками: скорочення частки грантів (тепер 80% – кредити під погані умови, хоча на початку війни було половина на половину), скорочення загального обсягу фінансування і надання більшої кількості допомоги в матеріальному вигляді, тобто мотлоху за завищеними цінами.

Протягом останнього тижня українські безпілотники знову відіграли важливу роль у забезпеченні безпеки нації, завдаючи ударів по двох російських радіолокаційних станціях раннього попередження про ядерний удар «Воронеж-М». Ці стратегічно розташовані станції, знаходяться в Армавірі (Краснодарський край) та Орську (Оренбурзька область), відіграють ключову роль у російській системі відбиття ядерного нападу. Акція безпілотників має величезне значення для стратегічної безпеки України та регіону, демонструючи високу ефективність та відданість національних військових сил.

Згідно з військовою доктриною РФ, напад на об’єкти ядерного стримування може стати приводом для нанесення ядерного удару з боку Росії.

Поки що ні Україна, ні РФ офіційно ці удари не коментувала. Якщо не брати до уваги заяву сенатора Дмитра Рогозіна, який звинуватив США в причетності до атаки і заявив, що американці «дадуть відповідь по повній».

Що це означає?

З приводу суто військової доцільності нанесення ударів по цих станціях експертами висловлюються різні думки.

Частина вважає, що доцільність є, оскільки станції використовувалися росіянами для відстеження запуску ракет з України. Інші кажуть, що для цих цілей вони навряд чи застосовувалися. До того ж невідомий результат атаки – виведені радари з ладу чи ні.

Але у цих ударів можуть бути і політичні резони та наслідки.

Не виключено, що таким чином Україна намагається показати Заходу, що боятися ядерних загроз Росії не слід, оскільки вона не може захистити навіть свої системи ядерного стримування. А тому можна бити західною зброєю по російській території, збивати російські ракети системами ППО НАТО і вводити війська в Україну.

Хоча, насправді, наслідки цих ударів можуть рівно зворотні, різко посиливши побоювання Заходу з приводу загрози ядерної війни і давши додаткові аргументи тим, хто, наприклад, виступає проти згоди на удари західними ракетами по РФ.

Якою буде реакція Росії? Російська влада поки що на удари по станціях ніяк офіційно не реагувала. Можливо, поки визначаються з публічною і непублічною реакцією. І спробує використати ситуацію у своїх інтересах, тим чи іншим чином «посиливши» сигнал Заходу про те, що «ситуація на межі».

Але, в будь-якому разі, удари по об’єктах ядерних сил РФ – це потужний пас російській «партії війни», яка вже давно вимагає перейти від словесних погроз на адресу Заходу до прямих дій або до виставлення йому ультиматуму із загрозою застосування ядерної зброї.

Не факт, що конкретно ці удари стануть приводом до таких дій або ультиматуму, але вони посилюють позиції тих сил у Москві, які виступають за радикалізацію конфлікту із Заходом.

І це ж загалом вписується в загальну стратегію умовної глобальної «партії війни» для переведення її на новий рівень ескалації з, можливо, вже прямим зіткненням Заходу і РФ.

У своїй заяві глава держави підкреслив важливість широкого міжнародного представництва на цьому саміті. Зеленський наголосив на необхідності залучення різних сторін для обговорення ключових питань, що стосуються України.

Минулого місяця в Швейцарії відбувся перший міжнародний саміт з питань України, де Київ приймав делегації з 92 країн. Основною метою цього заходу було просування мирного плану, запропонованого Україною. Проте Росія не отримала запрошення на цей саміт і одразу ж визнала його приреченим на невдачу.

Володимир Зеленський заявив на пресконференції: “Я поставив за мету, щоб у листопаді в нас був повністю готовий план”. Він також додав: “Я думаю, що на другому саміті мають бути представники Росії”. Ця заява свідчить про бажання українського лідера знайти спільну мову з Москвою для досягнення миру.

Росія ж скептично ставиться до ідеї нового саміту. Раніше заступник міністра закордонних справ Росії заявив, що представники країни не збираються брати участь у наступному саміті. Водночас у Кремлі висловилися менш категорично, зазначивши, що ідея другого саміту “не має чіткого змісту”, повідомляє Reuters.

Риторика Зеленського поступово змінюється в бік мирних переговорів. Це може бути пов’язано з усвідомленням того, що західні партнери в будь-який момент можуть зменшити підтримку України, що вплине на його політичний вплив як на міжнародній арені, так і всередині країни.