ЄС проти Трампа: визнання Криму може розколоти НАТО

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

“Скажу так, якщо у 2021-му були взагалі мої перші Олімпійські ігри, то в 2024-му – перші пробні після світового рекорду. Після них уже починається підготовка до Лос-Анджелеса,” — зазначила Магучіх, повідомляє sport.ua.

Ярослава розповіла, що після встановлення світового рекорду їй знадобилося чимало часу для відновлення. “Організм витратив на це стільки енергії, що я дні чотири просто ходила й нічого не могла робити. Хоча ментально я вже була готова до цієї висоти. А фізично — так, ще раніше, коли стрибала 2,06 у приміщенні й 2,05 у Брюсселі. Але тоді, можливо, психологічно все ж не була такою стійкою,” — пояснила спортсменка.

Магучіх зазначила, що вона готова до нових досягнень і має намір перевершити свій світовий рекорд. “Зараз уже готова й сама хочу перевершувати 2,10, але це рекорд. Це висота, яку люди інколи стрибають один раз і все. Та мені хочеться вище. Думаю, до 2,15 можна стрибати — є такі сили,” — додала чемпіонка.

Нагадаємо, що 7 липня Магучіх встановила новий світовий рекорд у стрибках у висоту на етапі Діамантової ліги в Парижі, подолавши висоту у 2,10 метра та побивши 37-річний рекорд, встановлений Стефкою Костадіновою.

Також на Олімпійських іграх у Парижі українські спортсменки Ярослава Магучіх та Ірина Геращенко завоювали золоту та бронзову медалі у стрибках у висоту, подолавши висоти у два метри та 1,95 метра відповідно.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Згідно з новими правилами, усі військовозобов'язані громадяни України зобов'язані оновити свої персональні дані в територіальних центрах комплектування (ТЦК). Це стосується як чоловіків, так і жінок, які перебувають на військовому обліку. Важливо зазначити, що цей процес є обов'язковим, і його ігнорування може призвести до певних наслідків.

У соціальних мережах часто з’являються повідомлення зі скаргами на мобілізацію молодих чоловіків, яким ще немає 25 років, що викликає значний резонанс і обурення.

Відповідно до заяви ТЦК та СП, чоловіки віком від 18 до 25 років зазвичай зараховуються до категорії призовників. Однак, існують випадки, коли таких осіб можуть мобілізувати. Зокрема, це можливо, якщо чоловік:

У повідомленні ТЦК та СП йдеться про те, що з квітня 2024 року статус “обмежено придатний” було скасовано. Люди, які мали цей статус, залишаються військовозобов’язаними, навіть якщо їм менше ніж 25 років. Такі особи можуть бути перевірені на наявність актуальних військово-облікових документів і відправлені на повторне проходження військово-лікарської комісії.

Згідно з новим законодавством, після проходження військово-лікарської комісії чоловік може отримати один із наступних статусів:

У військкоматі також зазначили нормативну базу, на яку треба орієнтуватися. Це закони “Про внесення змін до закону України ‘Про військовий обов’язок і військову службу'”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист”, а також наказ Міністерства оборони України “Про затвердження змін до положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України”.

Такі роз’яснення допомагають краще зрозуміти ситуацію з мобілізацією та знімають певні хвилювання серед населення.

2 жовтня, під час саміту Європейської політичної спільноти в Копенгагені, відбулася важлива зустріч між президентом України Володимиром Зеленським та президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Лідери обох країн обговорили низку питань, спрямованих на поглиблення двостороннього співробітництва, а також надання підтримки Україні у її боротьбі за відновлення територіальної цілісності.

Основною темою переговорів стало обговорення дипломатичних зусиль для досягнення справжнього миру на території України. Президент Зеленський акцентував увагу на необхідності посилення міжнародного тиску на Російську Федерацію для припинення агресії та швидкого досягнення реального миру. Обидва лідери також розглянули можливі шляхи для більш ефективного залучення міжнародної спільноти до процесу мирного врегулювання конфлікту.

Особливу увагу президенти приділили енергетичному партнерству. Зеленський подякував Азербайджану за допомогу у підтримці української енергосистеми. Сторони наголосили, що зацікавлені у продовженні та поглибленні співпраці у цій сфері.

Окрім цього, президенти торкнулися питання потенційної оборонної співпраці та узгодили подальші контакти на різних рівнях.