Юрій Бутусов: Чому генерали ухиляються від відповідальності

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.

Населення України продовжує відстоювати своє ставлення до влади та перспективи у війні. За результатами дослідження групи "Рейтинг", підтримка президента Володимира Зеленського залишається значною, але вже не такою високою, як на етапі початкових дій у зустрічі з агресією Росії. Навіть у контексті звільнення більшості Українського суспільства вірить у перемогу, але деякі почувають, що темп мобілізації сповільнився. За дослідженням, підтримка дій президента залишається на рівні понад 60%, з упадком порівняно з попередніми періодами, але зберігається. Наприкінці 2023 року цей показник вже становив 91%, зростаючи до 94% у квітні 2022 року. Проте, число тих, хто відмовився від цілковитої або часткової підтримки президента, зросло до третини у лютому 2024 року, порівняно з 5% на початку конфлікту. У той же час, ставлення до інших органів влади, таких як Верховна Рада та уряд, стало ще негативнішим. Тільки 19% схвалюють роботу Верховної Ради, а уряд Дениса Шмигаля має підтримку лише 35% населення. Проте, високий рівень довіри зберігають Збройні Сили України — 93%. Більшість українців (88%) вірять у перемогу у війні з Росією, хоча це менше, ніж на початку конфлікту, коли цей показник становив 97%. Серед тих, хто вірить у перемогу, більше половини вважають, що Україна збереже всі свої території, що вона мала у 1991 році. У той же час, дослідження показало, що більшість українців (36%) вважають рівень мобілізації недостатнім, тоді як лише 30% вважають його оптимальним.

Дослідження, проведене наприкінці лютого на всій території України, окрім окупованих Росією регіонів Криму і Донбасу, пролило світло на деякі важливі аспекти громадської думки. Щодо рівня мобілізації до Збройних сил України, трохи менше чверті (19%) респондентів вважали його занадто високим, а 15% не могли визначитися. В українців запитали також, чому, на їхню думку, люди не прагнуть мобілізуватися. Найчастішою відповіддю був "страх смерті, інвалідності, полону, невизначеності", на другому місці — "несправедлива мобілізація", а на третьому — "брак техніки, амуніції та зброї".

У той же час, українців також цікавило, коли вони відзначають Різдво. Понад половина (53%) відзначили цей святковий день за новим календарем – 25 грудня, тоді як лише 11% святкували 7 січня. Решта або святкували в обидві дати (17%), або не відзначали цей день взагалі (19%).

Щодо планів на майбутнє, виявлено, що більшість людей (24%) планує своє життя на місяць наперед, а 23% — на понад рік. Проте, 15% взагалі не можуть будувати жодних планів, а ще 12% — планують до року. В умовах економічної нестабільності, 68% відповідаючих відчувають погіршення свого матеріального стану.

Щодо прогнозів на найближчий рік, майже половина (46%) вважають, що їхнє економічне становище залишиться незмінним, проте 18% очікують погіршення, а 15% — покращення. Такий оптимізм або песимізм визначають ситуацію, яка склалася в країні та власні можливості.

Опитування було проведене за участю приблизно двох тисяч респондентів віком від 18 років і старше шляхом телефонних інтерв'ю на основі випадкової вибірки мобільних номерів, з помилкою репрезентативності не більше 2,2%.

• Українці виявили підтримку президента Володимира Зеленського, але рівень цієї підтримки зазнав певного зниження протягом часу конфлікту з Росією.

• Істотна частина населення вірить у перемогу у війні, але деякі виражають обурення темпами мобілізації.

• Велика кількість людей святкує Різдво за новим календарем, але є і ті, хто залишається вірними традиції святкувати його 7 січня.

• Значна частина населення планує своє життя на короткий термін, що свідчить про відсутність стабільності у суспільному та економічному житті.

• Економічна нестабільність відчутна для більшості громадян, і існують певні оптимістичні та песимістичні очікування на майбутнє щодо змін в економічному стані країни.

У цілому, опитування відображає складну соціально-політичну ситуацію в Україні, в якій населення продовжує виявляти підтримку президенту та Збройним силам, але також висловлює занепокоєння щодо економічної та військової ситуації у країні.