Заголовок: Буданов закликав до створення дієвих гарантій безпеки для України

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.